Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Пуравець Саша
"Немає щастя, – можна жити без.
В душі людській, крім видимого неба,
є одинадцять всячеських небес." /Л.Костенко/

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Пуравець Саша, [ 2007-08-31 22:50:13 ],
на сторінці поезії     "***"   Саша Пуравець

Дякую! За вітання, за увагу і за зауваження! Це - перший аналіз моєї поезії, і моя перша спроба пояснення чи, швидше, обговорення її. Тому дебют подвійний :-)

Рядки "Ніколи, навіть випадково, Ми не бували на ножах.", як і "І не було людей навколо- Вони не вказували шлях." та "А пам"ятаєш - ми літали? І буднів наче не було." - то окремі спогади. Погоджуюсь, що причинно-наслідкових зв"язків між ними немає. Їх тут поєднало інше - пам"ять, з якої спогади виринають у протиставлення "холодному снігу" й "мовчанню серця", про які у вірші йшлось раніше.

Щодо переходу на інший ритм - не можу не погодитись, що зауваження справедливе. Можна було б ці рядки видалити з вірша. Фактично, він закінчується рядком "У буднях вчились не кохати." А "Який улітку сніг лапатий!!! Який холодний сніг в жару!" - то post scriptum, сльоза, яка від усіх тих спогадів скотилась по щоці (і по віршу :-) ). Може відділити їх від основної частини вірша (більшим відступом, курсивом чи лінією - останнє такому коротенькому віршу, мабуть, не личитиме)? Чи краще видалити?

Ще цікаво, чому рефрем буднів незрозумілий - недоречний тут взагалі, чи 3 рази - це забагато?

І ще раз дякую!)