www.ukrart.lviv.ua (Опубліковано на сайті “Поетичні майстерні”)

Чи вміємо ми спілкуватись?

Уміння говорити, володіти культурою мовлення, спілкуватися є одним з найголовніших показників загальної культури людини. Мова не тільки засіб спілкування, а й природній резервуар інформації про навколишній світ, про народ. Чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і культурних благ.
Давньогрецький філософ Сократ писав: “Заговори, щоб я тебе побачив”, а українська народна мудрість навчала: “Птаха пізнають по пір’ю, а людину по мові”. Людину, яка вміє гарно говорити, вусі часи шанували, нею захоплювалися, прагнули бути в її товаристві. Адже культурне мовлення не тільки основа духовного життя нації, а також її честь і гідність.
Відомо, культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її зовнішнє, а відтак і внутрішнє інтелектуальне обличчя.
На мою думку, щоб спілкуватися з іншими людьми, мало знати мову, треба ще усвідомлювати, як і про що говорити. У спілкуванні з людьми важливим є вміння поставити себе на місце іншого. Якщо ми зможемо це зробити, нам не важко буде подивитися на речі свого співрозмовника. Мені здається, що саме в такому вмінні і полягає таємниця успіху у спілкуванні з людьми.
А ще треба вміти слухати свого співрозмовника. Що уважніше ми будемо слухати, то приємніше людям буде з нами розмовляти. Отже, ми повинні навчитися слухати та доречно відповідати, бо це одна з якостей, притаманних хорошому співрозмовнику.
Я вважаю, що людина, яка прагне чогось досягти у своєму житті, передусім має опанувати культуру власного народу і, насамперед – його мову. Гадаю, що все суспільство має дбати про те, щоб кожен користувався мовою не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості.
Культура мовлення кожної людини – це найяскравіший показник стану моральності, духовності всього людського.

www.ukrart.lviv.ua (Опубліковано на сайті “Поетичні майстерні”)

Занепад духовності.

Директором школи став східняк Карпенко, і дисципліна в школі дуже знизилася. Учням дозволялося майже все. Математику почав викладати вчитель Букида.
Один з учнів був найкращим математиком в школі, але з приходом нового вчителя, у нього нічого не виходило з цим предметом. І він став посереднім учнем. В класі завжди було шумно, ніхто вчителів не слухав. Та й вони не могли зарадити тому, що сталося, бо не мали права карат учнів. Все це дало дуже погані наслідки: учні перестали шанобливо ставитися до старших, до вчителів; кудись зникла культура поведінки на вулицях і громадських місцях. На її місце появилися нахабство, лайка, бездуховність.
Поширилася думка, що Бога немає, то й боятися не треба і можна робити, що хотіти.
Хлопчик, який любив математику, добре розумів, як потрібно себе вести. Але, наслідуючи товаришів, робив так, як вони. Йому назавжди запам’ятався такий випадок, що трапився на уроці математики, коли до класу після дзвінка зайшов вчитель Букида. В класі був страшенний гамір, крик, ніхто не звертав на вчителя уваги. Той закликав їх до порядку, але нічого не допомагало. Учні “розперезались”, втратили контроль над собою. Тоді Букида схопив за вухо одного учня. Цим він хотів його вгамувати. Учень, довго не думаючи, звільнив своє вухо від учителевої руки, обернувся і вдарив його в обличчя. Букида захитався, а потім впав на підлогу. В класі запанувала тиша. Ніхто не сподівався, що так станеться. Учитель підвівся і мовчки вийшов з класу.
До учня, який був причетний до цього інциденту, підійшов його однокласник Ганік, який, як і директор, був східняком. Він почав намовляти його йти до директора і поскаржитися на вчителя Букиду, ніби-то він б’є учнів. Весь клас його підтримав. Але винуватець відмовився від цього. Тоді Ганін і його друг самі пішли до директора і поскаржилися на вчителя математики, якого ніхто в класі не любив. Прийшов директор і перед всім класом звинуватив учителя у всьому, що сталося. Всі сприймали його виступ із задоволенням і радістю. А вчитель Букида промовчав, не боронився. Через деякий час його звільнили. Хлопчик, якому запам’ятався цей випадок, бачив цю несправедливість, але промовчав, як і всі. Напевно, все життя з гіркотою в душі, він буде жаліти, що не виступив на захист учителя, не підтримав його, не зупинив учнів над само розправою. Адже конфлікт, який виник між учителем і учнями, стався саме через низький рівень дисципліни в школі. А саме вона є основною запорукою одержання міцних знань. Коли в класі панує дисципліна, легше сприймати навчальний матеріал, запам’ятовувати ті знання, що дає нам учитель, легше працювати на уроці.
І зараз можна спостерігати в школах такі явища. Учні люблять того вчителя, який поблажливо ставиться до них, дозволяє їм все, що вони хочуть. І недолюблюють вчителів, які вимогливі, самі закохані у свій предмет і передають свої знання дітям, вимагаючи від них засвоєння цих знань посильною працею.
І як прикро слухати, коли учень сперечається з вчителем за оцінку, грубо відповідає йому, ігнорує його слова. На щастя, в нашій школі немає таких випадків, що стався з вчителем Букидою.
А якби так і сталося, то я б, незважаючи на думку товаришів, стала б на захист вчителя. Адже вчитель – це сіяч доброго, розумного, вічного. І в Святому Письмі говориться про те, щоб люди слухали і поважали своїх учителів, були чесними і справедливими. Якщо ми будемо чесно працювати – то будемо потрібні для людського роду. Якщо будемо слухати – то причинимося до ладу, спокою і порядку в родині і суспільстві.