Я той
що поруч, і кого не бачу,
про кого іноді забуду.
а іноді в думках відзначу.

Він мовчазний коли я говорю,
він просить ласки, я ж ненавистю горю,
він там блукає де слідів моїх не знати,
він буде на ногах, коли мені прийде пора вмирати

http://www.los-poetas.com/d/juanr1.htm#YO NO SOY YO.

Коли місяць повний освітить сади
Поїду в Сантьяго де Куба,
Поїду в Сантьяго,
каретою з чорної води,
Поїду в Сантьяго.

Співають стріхи на дахах.
Поїду в Сантьяго,
коли пальма захоче злетіти як білий птах,
поїду в Сантьяго.
І коли медуза бачить бананом себе у снах,
поїду в Сантьяго.
Поїду в Сантьяго
з Фонсекою рудим.
З трояндою Ромео і Джульєтти, примарною ніби дим,
Поїду в Сантьяго.
О Кубо! Ритми зерен сухих !
Поїду в Сантьяго.
О пристрасть зі смаком трунків п’янких !
Поїду в Сантьяго.
Тростини живі рани, аромат тютюну, каймани!
Поїду в Сантьяго.
Колись казав, що поїду в Сантьяго,
каретою з чорної води
Поїду в Сантьяго.
Бриз й алкоголь в колесах її завжди,
Поїду в Сантьяго.
Мій корал тьмяніє, зажди.
Поїду в Сантьяго.
Море пісок вкриває,
поїду в Сантьяго.
Мертві фрукти, жар білий палає,
поїду в Сантьяго.
О свіжість того, що вмирає !
О Кубо! Глина в руках міцних, згинається і зітхає !
Поїду в Сантьяго.

SON DE NEGROS EN CUBA
Cuando llegue la luna llena
iré a Santiago de Cuba,
iré a Santiago,
en un coche de agua negra.
Iré a Santiago.
Cantarán los techos de palmera.
Iré a Santiago.
Cuando la palma quiere ser cigüefla,
iré a Santiago.
Y cuando quiere ser medusa el plátano,
iré a Santiago.
Iré a Santiago
con la rubia cabeza de Fonseca.
Iré a Santiago.
Y con la rosa de Romeo y Julieta
iré a Santiago.¡Oh Cuba! ¡Oh ritmo de semillas secas!
Iré a Santiago.
¡Oh cintura caliente y gota de madera!
Iré a Santiago.
¡Arpa de troncos vivos, caimán, flor de tabaco!
Iré a Santiago.
Siempre he dicho que yo iría a Santiago
en un coche de agua negra.
Iré a Santiago.
Brisa y alcohol en las ruedas,
iré a Santiago.
Mi coral en la tiniebla,
iré a Santiago.
El mar ahogado en la arena,
iré a Santiago,
calor blanco, fruta muerta,
iré a Santiago.
¡Oh bovino frescor de calaveras!
¡Oh Cuba! ¡Oh curva de suspiro y barro!
Iré a Santiago.

Троянда
зорю не шукала
майже прикута до гілки
шукала чогось і не знала.

Троянда
а ні мудрості, ні тіні не шукала
у мареві ранковім
шукала чогось і не знала.

Троянда
троянди не шукала
нерухома під чистим небом
шукала чогось і не знала.

Текст оригіналу
CASIDA VII
CASIDA DE LA ROSA
La rosa
no buscaba la aurora:
Casi eterna en su ramo
buscaba otra cosa.

La rosa
no buscaba ni ciencia ni sombra:
Confín de carne y sueño
buscaba otra cosa.

La rosa
no buscaba la rosa:
Inmóvil por el cielo
¡buscaba otra cosa!

Місяць сходить

Місяць на небо сходить,
пісня дзвонів стихає.
Мереживо темних стежинок
З мороку виринає.

Місяць на небо сходить,
море землю вкриває.
Серце себе як острів
в безмежності почуває.

Лише зелені й холодні
в цю ніч помаранчі збирають.
Стиглі і соковиті
Місяцю злишають

Місяць на небо сходить,
в кишені монети ридають.
Брата свого срібноликого
Зітханнями проводжають.


La Luna Asoma
de Federico García Lorca


Cuando sale la luna
se pierden las campanas
y aparecen las sendas
impenetrables.
Cuando sale la luna,
el mar cubre la tierra
y el corazón se siente
isla en el infinito.
Nadie come naranjas
bajo la luna llena.
Es preciso comer
fruta verde y helada.
Cuando sale la luna
de cien rostros iguales,
la moneda de plata
solloza en el bolsillo

Вечір кварталом Тріано блукає,
Подихом свіжим двори обвіває,
і коси чорні і очі Кармен,
в яких кохання палке дозріває.

Святості німбом він позначає
того, хто жінку прекрасну кохає.
Проходить Антоніо - один довгий погляд,
й душа у Кармен вогнем палає.


Вікно її він повільно минає.
Відлуння кроків у серці лунає.
І знову Кармен молитву читає,
троянду у горщику поливає.

Цей чоловік так бентежить, хвилює.
Надію таємну він Кармен дарує.
На ранок люстерко сповідь чекає,
Трояндами коси Кармен вквітчає.

*****
Розлука, Земле,
завжди умирання.
Учора ми прощалися.
Учора, ще відчували біль, страждання.

Сьогодні, Земле, ми напівзмертвілі.
Тому причали і вокзали білі,
розлуками наповнені ущерть,
так добре знають смерть.

Тому рушаючи в далеку путь
з прощальним помахом хустинок,
йдемо не ми, мерці живі ідуть,
за горизонт, шукати відпочинок.


Текст оргіналу

Tierra. La despedida
siempre es una agonia.
Ayer nos despedimos.
Ayer agonizamos.
Tierra, en medio morimos.

Por eso las estaciones
saben a muerte, y los puertos.
Por eso cuando partimos
se deshojan los panuelos.
Cadaveres vivos somos
en el horizonte, lejos.

Занадто швидко крутиться Земля.
І рік минає начебто півроку.
Все далі від початку.
До кінця ми з кожнем днем
все ближче на півкроку

3.
Два воли червоні
в полі золотім.

Два воли червоні –
ритм прадавніх дзвонів
і пташині очі.
Ці створіння імлистих світанків
помаранчу повітря, влітку
проточити надто охочі.
Від народження є старими
й пастухів не знають пихатих,
пригадують своїх предків -
ассирійських биків крилатих.
Воли завше ідуть, зітхаючи,
полями безкраїми Рут
вічного броду шукаючи,
плачі свої ремиґають,
і зоряне світло п’ють.

Два воли червоні
в полі золотім.

4.
Маргаритковим небом іду.

Цим вечором уявив,
ніби я святий.
Що до рук мені поклали
місяць золотий.
А я його повернув
знов на небеса.
І Господь дав нагороду,
(не мав такої зроду)
троянду й німб.
Оце так чудеса!

Маргаритковим небом іду.

Прямую зараз полем,
красунь – дівчат
звільняти, та
хлопцям – кавалерам
дукати роздавати.

Маргаритковим небом іду.
6.10.2007.

1.
На горі, та й на високій
зелена тополя.

Чом вівчарю ти ідеш і знову вертаєш,
чи ж тут твоя доля ?

А гаї сновид – олив з гір бредуть до поля.
У мареві полудневім наснилась їм воля.

Чом вівчарю ти ідеш і знову вертаєш
чи ж тут твоя доля ?

Ні отари, ні ґирлиги,
а ні пса не маєш.

Чом вівчарю ти ідеш і знову вертаєш,
у долині, безталанний, кохання шукаєш?

*****
En lo alto de aquel monte
un arbolito verde.

Pastor que vas,
pastor que vienes.

Olivares soñolientos
bajan al llano caliente.

Pastor que vas,
pastor que vienes.

Ni ovejas blancas ni perro
ni cayado ni amor tienes.

Pastor que vas,
pastor que vienes.

2.
У пшеничних полях,
розчинився як тінь золота.
Та й земля вже не та –
пожовтіла.

Краєм берега йду. Де ж вівчар той блукає?
У потоці вода помутніла.


А ні місяць блідий не зійшов,
А ні зірка ясна не зоріла.

Краєм берега йду. Де ж вівчар той блукає?
У потоці вода помутніла.

Виноградарка, гарна чорнявка,
виноградні плачі збирала.

Краєм берега йду. Де ж вівчар той блукає?
У потоці вода вирувала.

******
Como una sombra de oro,
en el trigal te disuelves.
La tierra estaba
amarilla.

Orillo, orillo,
pastorcillo.

Ni luna blanca
ni estrella lucían.

Orillo, orillo,
pastorcillo

Vendimiadora morena
corta el llanto de la viña.

Orillo, orillo,
pastorcillo.

Осінні квіти відцвітають -
барвисті скалочки тепла.
Птахи у вирій відлітають.
Прощатись з літом нам пора.


Дбайливо прибрані покоси,
заснули коники малі
і осені барвисті коси
розвіяв вітер по землі

Мовчання

Нічого не кажи, нічого не питай.
Коли слова вирують шумовинням, мовчи і край.
Мовчання без кінця – твоя відвага,
твій щит і гостра шпага.


Зачинених дверей не відкривай, не оббивай пороги.
Біль гострий приховай , терпи аж до знемоги.
І пісні радісної не співай, шукаючи зручнішої дороги .
Є лише погляд твій - ним говори без застороги.


І в спокої глибокім та прозорім
мовчання до грудей твоїх поллється.
Відчуєш знов закохане биття,
то серце в грудях злегка скалатнеться.
Воно тобі розкаже все, що знає
про сенс, печаль і радощі життя.

20.09.2007.

Гітара

Починається плач гітари.
Розколовся вже келих ранку.
Ой, несила гітарі мовчати,
їй надарма мовчать на світанку.
Плаче так, як вода в потоці,
ніби вітер в пустелі сніжній,
їй надарма довше мовчати,
про далеке плачеться ніжній.
Так плаче пісок гарячий –
Білих камелій жадає,
стріла одинока так плаче –
цілі своєї не має.
Так ранок на вечір чекає.
І соловей з трояндою
кохаючись так помирає.

О гітаро! П’ять гострих кинджалів
У серце, що кров’ю стікає.


O gitarra!
Empieza el llanto de la guitarra,
Se rompen las copas de la madrugada,
Empieza el llanto de la guitarra,
Es inutil callarla, es imposible callarla.
Llora monotano como llora el agua,
Como llora el viento sobre la nevada
Es imposible callarla
Llora flecha sin blanco,
La tarde sin manana
Y el primero pajaro muerto
Sobre la rama
O gitarra! Corazon malherido por cinco espadas!


Federico Garcia Lorca