Автори /
Василь Симоненко (1935 - 1963)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Пророцтво 17-го року
•
ПОЕТ
•
ПОВЕРНЕННЯ
•
ПОВЕРНЕННЯ
•
ПІШЛА
•
ПІЧ
•
ПЕРШОКУРСНИЦЯ
•
ПЕРШИЙ
•
ПЕРЕХОЖИЙ. Присвята Ліні Костенко
•
ПЕРЕСТОРОГА СЛАВОЛЮБЦЕВІ
•
ОШУКАНА МОГИЛА
•
* * *
•
ОСІННІЙ ДИСОНАНС
•
* * *
•
Некролог кукурудзяному качанові,
що загнив на заготпункті
•
НЕВЖЕ?
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Нареченій
•
ОДИНОКА МАТІР
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
МУЗА І РЕДИСКА
•
МОЯ МОВА
•
МОЯ ВИНА
•
МОРЕ РАДОСТІ
•
* * *
•
МОНАРХИ
•
Можна
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Містикові,
•
МІЙ РОДОВІД
•
Мій Київ
•
* * *
•
ПОЕТ І ПРИРОДА
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
МЕЖА
•
МАТЕРІ
•
МАНДРІВНИК
•
МАЛЕНЬКІ СОНЦЯ
•
* * *
•
ЛЮСІ
•
* * *
•
ЛЮБОВ
•
ЛИСТ ЧИТАЧІВ ПОЕТУ
•
ЛИСТ ДО ВСЕСВІТНЬОГО ОБИВАТЕЛЯ
•
ЛИСТ
•
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
•
ЛЕВ У КЛІТЦІ
•
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
•
* * *
•
КУРДСЬКОМУ БРАТОВІ
•
КРІЗЬ СТОЛІТТЯ
•
КРИК XX ВІКУ
•
КРИВЛЯКАМ
•
КРАПЛЯ В МОРІ
•
КОСАР _ А. С. Малишкові
•
КОМПАНЬЙОНКА
•
КОМЕТА І СІРНИК
•
* * *
•
Квіти
•
ІКС ПЛЮС ІГРЕК _ Чорнявій математичці
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЗАКОХАНА
•
* * *
•
* * *
•
ЗАВІРЮХА
•
З ДИТИНСТВА
•
З ВІКНА
•
ОДУРЕНА
•
Жебрак
•
* * *
•
* * *
•
ДУПЛО
•
* * *
•
* * *
•
ДО СУЄСЛОВІВ
•
ДО ПАПУГ
•
ДИСКУСІЯ В ШАФІ
•
* * *
•
ДЕРЕВ’ЯНИЙ ІДОЛ
•
* * *
•
ГРУДОЧКА ЗЕМЛІ
•
ГОЛОВЕШКА
•
* * *
•
ГЕРОСТРАТ
•
ГАЛАСЛИВОМУ МЕНТОРОВІ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Вона прийшла
•
ВКЛОНИСЯ ЇЙ
•
Відповідь
•
Вишивальниці
•
НУДНИЙ КАРНАВАЛ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Веселий похорон
•
* * *
•
Верба
•
ВАРВАРИ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
БРАМА
•
* * *
•
* * *
•
БЕЗСМЕРТНІ ПРЕДКИ
•
БАБА ОНИСЯ
•
АБАЖУРИ
•
47-Й РІК
•
* * *
•
* * *
•
НІЧ В ОЗЕРІ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Злодій
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЖОРНА
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Не вір мені
•
***
•
****
•
***
•
НУДНИЙ КАРНАВАЛ
•
ДІД УМЕР
•
***
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил—
Повзли, повзли і вибилися з сил—
Я жив не раз, хоч не в одній оправі,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Я йшов і йшов по синім узбережжі,
Мовчали гордо скелі кам’яні.
Мовчали гордо скелі кам’яні.
Я йшов і йшов по синім узбережжі,
Мовчали гордо скелі кам’яні.
Мовчали гордо скелі кам’яні.
Довго будуть сумніви долати
І морочить голову мені,
І морочить голову мені,
Лиже полум’я жовте черево,
Важкувато сопе димар,
Важкувато сопе димар,
Скромне плаття, хустка білосніжна,
Погляд несміливий та ясний,
Погляд несміливий та ясний,
Першим був не Господь
і не геній,
і не геній,
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Струменіла дорога,
Одійде в морок підле і лукаве,
Холуйство у минувшину спливе,
Холуйство у минувшину спливе,
Отут, де сумно опустили віти
Стрункі тополі на твердий обліг,
Стрункі тополі на твердий обліг,
Очі розпечену магму ллють,
Губи тремтять потворно —
Губи тремтять потворно —
Небо, скуйовджене і розколисане,
Дрантя спустило на темні бори.
Дрантя спустило на темні бори.
Немає смерті. І не ждіть — не буде.
Хто хоче жить, ніколи не помре.
Хто хоче жить, ніколи не помре.
що загнив на заготпункті
Не чути голосінь, іржавіють оркестри,
Оратори стомились від кричань:
Оратори стомились від кричань:
У табунах людинозвірів
Живуть самиці і самці,
Живуть самиці і самці,
Не лицемірити, не чванитись пихато,
Не дуракам пускати в очі дим,
Не дуракам пускати в очі дим,
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Не дивися так печально, брів похмуро не підводь.
Усміхнись і просто вимов: «Божевільний, не підходь.
Усміхнись і просто вимов: «Божевільний, не підходь.
Нашої заслуги в тім не бачу,
Нашої не знаю в тім вини,
Нашої не знаю в тім вини,
По Шляху Чумацькому у росах
Буде вічність мчати коні,
Буде вічність мчати коні,
Він мовчки впав.
Отерпли зорі строгі,
Отерпли зорі строгі,
Навіщо бундючитися пихато,
Гріться в похвалах?
Гріться в похвалах?
Набігла довга тінь на пристані,
Розбивається об причал,
Розбивається об причал,
На білих конях пронеслися роки,
Забризкали водою з-під копит —
Забризкали водою з-під копит —
Знов на лірику тягне. І знову,
Тільки виповзе вірш з-під пера,
Тільки виповзе вірш з-під пера,
Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Як і поміститися в одній! —
За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні —
І ти, ображена, застигла у вікні —
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
І вже немовби наяву
Моралісти нас довго вчили,
Вибивалися з кволих сил —
Вибивалися з кволих сил —
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Мліючи в димі хвальби,
Можна вірить другові чи милій,
Марить наяву чи уві сні,
Марить наяву чи уві сні,
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І танк зімне пшеницю на лану,
Може, ти зі мною надто строга,
Та й чого б ти ніжною була?
Та й чого б ти ніжною була?
Може, так і треба неодмінно,
Як робить давно вже звикли ми:
Як робить давно вже звикли ми:
що неймовірно прудко втікав од поїзда.
Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
Плетуть родоводів в’язь:
В ночі осінні, холодні й нудні
Часто ввижається Київ мені.
Часто ввижається Київ мені.
Між думками зчинилися галас і бійка.
Вгамувати не сила їх пристрасть і шал.
Вгамувати не сила їх пристрасть і шал.
Пройшла гроза — і знову літня проза:
Парує степ, і оживає ліс.
Парує степ, і оживає ліс.
Ми усі по характеру різні,
І смаки не однакові в нас,
І смаки не однакові в нас,
Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки, і вечірній час,
В морозні ранки, і вечірній час,
Мені здавалась пошлою й бридкою
Бравада напускна безвусих юнаків,
Бравада напускна безвусих юнаків,
Давить душу не осіннє олово,
Тож не дивно, що самі собі
Тож не дивно, що самі собі
В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна...
На долівку ляга з вікна...
Кусень хліба, молоко в торбині,
Босі ніжки, збиті до крові,—
Босі ніжки, збиті до крові,—
Минула ніч, і сонце білогриве
Несе на трості огненному день,
Несе на трості огненному день,
Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви,
Тільки курява лягає на зелені ниви.
Тільки курява лягає на зелені ниви.
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх?
Та як мені не написати їх?
Люди — прекрасні.
Земля — мов казка.
Земля — мов казка.
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
Коли їх ніч тремтлива обнімає
Твої вірші — думок великих злиток:
У них епоха і життя нове —
У них епоха і життя нове —
Не люблю я вас, дурнів приручених,
Ваш єлейний холопський тон.
Ваш єлейний холопський тон.
Знов листа мені прислала мати,
Невеличкий лист — на кілька слів.
Невеличкий лист — на кілька слів.
Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
Морозні пальці приклада до скла,
Залізні пруття обламали зуби,
Тепер ти — курка після зливи,
Тепер ти — курка після зливи,
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Лаються, і плачуть, і сміються,
Дорікають, просять і кленуть
Дорікають, просять і кленуть
Борітеся — поборете!
Т.Шевченко
Т.Шевченко
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
І голос твій нам душі окриля.
У небі тішились хмари,
У небі сонце пливло,
У небі сонце пливло,
Не видумуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз,
Не видавлюйте з себе сліз,
На світі законів немало,
Я нагадаю один:
Я нагадаю один:
В поле вийшов косар на світанні,
Ждуть його обважнілі жита,
Ждуть його обважнілі жита,
Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Пожитки бідні склавши до валіз.
В холоднім космосі блукаючи без цілі,
Вона Землі хвостом не обмине
Вона Землі хвостом не обмине
Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
І кари найстрашнішої бажав,
Слів на описи не трачу, словом не передаси
Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.
Їх земної, безсловесної, дивовижної краси.
Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Де ще мудрих таких знайти?
Іду, не хрестячись, в дорогу —
Я віру прадідів забув.
Я віру прадідів забув.
І чудно, і дивно якось
Відчути, що поруч ти,
Відчути, що поруч ти,
І знову сам воюю проти себе —
Два чорти схарапудились в мені.
Два чорти схарапудились в мені.
Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Закуривши люльку,
Земля кричить. Шинкують кров’ю війни,
І падають занози від ярма,
І падають занози від ярма,
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
І душа ніжнішою стає,
Заспані сни оточили мене,
Щуляться з холоду, бідні.
Щуляться з холоду, бідні.
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Розійшлися з під’їзду всі.
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Голубі й тривожні, ніби рань.
Заграє смерть іржавою трубою,
Та я, забувши, що минає строк,
Та я, забувши, що минає строк,
Ой, зима!
Біжить, регоче біло,
Біжить, регоче біло,
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід,—
Та був іще сивий дід,—
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Він байдуже потис її руку
І не чув її милих докорів,
І не чув її милих докорів,
Пристал ко мне нищий дурак...
А. Блок
А. Блок
О земле з переораним чолом,
З губами, пересохлими від сміху!
З губами, пересохлими від сміху!
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Є у ньому і радість, і жаль,
Одлунала далека пісня,
Гамірливий вечір замовк.
Гамірливий вечір замовк.
Древній, обікрадений народе!
Над тобою прошумів розбій,
Над тобою прошумів розбій,
Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду...
Я один замріяний іду...
Навіщо метушитися? Для чого
Обстоювати власну правоту,
Обстоювати власну правоту,
Ви, що слова у юрбу метаєте,
Ніби старі п’ятаки,
Ніби старі п’ятаки,
Поставщик шляп доктора Аденауера повідомив
одну боннську газету, що федеральний
одну боннську газету, що федеральний
Десь на горизонті хмара-хустка
Манить в даль, мов дівчина у сад,
Манить в даль, мов дівчина у сад,
Я побачив, що в тебе згинаються ноги,
І від подиву ледве не вмер.
І від подиву ледве не вмер.
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
Де велич ваша, сила ваша де?
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі трепетні ліси,
В гомінливі трепетні ліси,
Кажуть, люди жили табунами,
Спали покотом в млі печер,
Спали покотом в млі печер,
Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
Тиша хмарою проплива.
Нащо мене засуджено до страти?
Нікчемні люди, ваш нікчемний суд
Нікчемні люди, ваш нікчемний суд
Навіщо? Навіщо? Навіщо
Отой катехізис заслуг?
Отой катехізис заслуг?
Встає над нами сонце, як вставало,
Гудуть вітри в розгойданих дротах.
Гудуть вітри в розгойданих дротах.
Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Я тобі забуду і прощу —
Впало сонце в вечірню куряву.
Тиша виповзла за село.
Тиша виповзла за село.
Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
І я її зустріти не зумів.
...жінки — матері нашого народу
О. Довженко
О. Довженко
Небагаті у мене скарби,
Але й ті я не всі зберіг,
Але й ті я не всі зберіг,
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Постели до сонця вишивку-маніжку,
Постели до сонця вишивку-маніжку,
Ходжу. Сиджу. Лежу. І скнію.
Мовчу. І часом шаленію
Мовчу. І часом шаленію
Ви плачете? У вас, напевне, горе,
І ваші сльози варті співчуття,
І ваші сльози варті співчуття,
Ви, що складали псалми і оди,
Світ оглядали крізь щілини рам —
Світ оглядали крізь щілини рам —
Вже день здається сивим і безсилим,
І домліває в зарослях ріка...
І домліває в зарослях ріка...
Били в дзвони вітри,
Калатали на сполох.
Калатали на сполох.
Верби й тополі, діброви й гаї,
Стежка між нивами плідними,
Стежка між нивами плідними,
Розлогі верби. Затишок і тіні.
Під ними тихо плещеться ріка,
Під ними тихо плещеться ріка,
Круг багаття не танцюють дико,
Не беруться в бійці за чуби
Не беруться в бійці за чуби
В грудях набубнявіла тривога
Світла, ніби ранок запашний,—
Світла, ніби ранок запашний,—
В букварях ти наряджена і заспідничена,
Поворозками зв’язана, ледве жива,
Поворозками зв’язана, ледве жива,
Буду тебе ждати там, де вишня біла
Виглядає з саду тихо і несміло.
Виглядає з саду тихо і несміло.
Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів —
Їх пагіння бринить у завихренні днів —
Дикими, незнаними речами
Марить брама у тривожнім сні,
Марить брама у тривожнім сні,
Благословенна щедрість! Все від неї,
Від щедрості думок, сердець і рук.
Від щедрості думок, сердець і рук.
Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Іній на вітах слізьми,
Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Сіяли й жали — раби.
У баби Онисі було три сини.
У баби Онисі синів нема.
У баби Онисі синів нема.
Ступає ніч ногами бурими
На почорнілий сніготал.
На почорнілий сніготал.
Забулися давно образи, суперечки,
Злиденні і напівголодні дні,
Злиденні і напівголодні дні,
Через душі, мов через вокзали,
Гуркотять состави почуттів...
Гуркотять состави почуттів...
Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Фантастичні плете казки,
В мовчанні вод пригнічено-веселих
Застигли зорі на холоднім дні —
Застигли зорі на холоднім дні —
Осінній вечір морозові дихав,
У небі місяць, немов п’ятак...
У небі місяць, немов п’ятак...
Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Що у цьому хаосі доріг
Ніби краплі жовті, в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Стиглі зорі падають вночі.
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найгрізніше мовчить гроза,
Люди часто живуть після смерті:
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Дядька затримали чи впіймали —
Дядька в сільраду ескортували.
Дядька в сільраду ескортували.
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
Все було. Дорога закричала,
Блиснули байдужi лiхтарi.
Блиснули байдужi лiхтарi.
Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
не виправить минуле,
Натуга на руках,
від втоми чорних,
від втоми чорних,
Там, у степу, схрестилися дороги,
Немов у герці дикому мечі,
Немов у герці дикому мечі,
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида.
Ходить байда споконвічний та у вікна загляда.
Ходить байда споконвічний та у вікна загляда.
Гей, нові Колумби й Магеллани,
Напнемо вітрила наших мрій!
Напнемо вітрила наших мрій!
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Світ який — ні краю ні кінця!
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я дивлюся в твої перелякані очі,
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Я чую у ночі осінні,
Я марю крізь синій сніг:
Я марю крізь синій сніг:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Ти знаєш про це чи ні?
Ходжу. Сиджу. Лежу. І скнію.
Мовчу. І часом шаленію
Мовчу. І часом шаленію
От і все.
Поховали старезного діда,
Поховали старезного діда,
Маленьке — не смішне,
Адже мале і зерно,
Адже мале і зерно,
Огляди