Вендетта
кому я мщуся
не вже собі
себе не навиджу.
це складно
ритися в душі,
гуляти полем
сірим полем
безкраїм, як життя
шукати щастя,
але його нема.
стою вдивляюсь
в сірий горизонт,
не бачу
бо давно сліпий.
коли нарешті я
прозрію.
Вендетта.
а помста ця росте,
уже не чую.
Вендетта.
уже нема мене
лишилось тільки
відчуття свободи,
я птах і я у небі
розправив крила
і лечу,
а вітер свіжий
дме в лице.
а сіре поле де.
нема.
лишилась тільки
згадка.
Вендетта.

На крилах щастя і любові
лечу до тебе моя мила,
кохана, ніжна, чарівна.
Тебе цілую, обнімаю
і голос чую соловїний,
котрий лікує усі рани
моєї хворої душі.
О, стан блаженний,
радіє кожен атом мого тіла –
це щастя, бути із тобою,
ловити кожен подих твій,
вдихати ніжний аромат…
О сон, о мариво безжальне,
навіщо душу ти вбиваєш,
ногами топчишся по ній.

Любов моя, тобою марю
і живу тобою.
У сні і наяву тебе я бачу
бо у серці ти,
воно заповнене тобою.
У тобі я знайшов життя.
Навіки твій, навіки ти моя!
Вогонь палає в серці.
Чого так болісно мені?
Бо хочу пригорнути,
поцілувати і в очі зазирнути.
Навіки твій, навіки ти моя!
Він спалює мене живцем,
но не кричу, а радісно мені.
Із посмішкою іду вперед,
мов факел олімпійський.
Навіки твій…
Я не живу, а марю.
навіки ти моя…