Автори /
Богдан-Ігор Антонич (1909 - 1937)
Рубрики
/ "Привітання життя" (1931)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Привітання життя
•
Автобіографія
•
Ніч
•
Об'явління
•
Про строфу
•
Вірш про вірш
•
Зелена елегія
•
Прощання школи
•
Велика подорож
•
Прошак під церквою
•
Молитва
•
Людина
•
Чортівський брідж
•
Лунатизм
•
Октостих
•
Пісня бадьорих бродяг
•
Гімн життя
•
Вітражі й пейзажі
•
Шум
•
Мурашник
•
Гіпнотизер
•
Подорож літаком
•
"І"
•
Бджола
•
Прочитан
•
Молодий поет
•
Романтизм
•
Пісня мандрівника
•
Баллада про тінь капітана
•
Змагання атлетів. Бронзові м'язи
•
Сітківка. Бронзові м'язи
•
Дівчина з диском. Бронзові м'язи
•
Скок жердкою. Бронзові м'язи
•
Біг на 1000 метрів. Бронзові м'язи
•
Пісня змагунів. Бронзові м'язи
•
15. Кода. Зриви і крила
•
14. Соняшник. Зриви і крила
•
13. Метеор. Зриви і крила
•
12. Стратосфера. Зриви і крила
•
11. Баклажани. Зриви і крила
•
10. Божевільна риба. Зриви і крила
•
9. Свічка. Зриви і крила
•
8. Лелеки. Зриви і крила
•
7.Ожереди. Зриви і крила
•
6. Орел і літак. Зриви і крила
•
5. Дощ. Зриви і крила
•
4. Пожар. Зриви і крила
•
3. Старе вино. Зриви і крила
•
2. Ракета. Зриви і крила
•
1. Прелюдія. Зриви і крила
•
Пісня про вічну молодість
•
До Музи
•
Алхімія
•
Любов
Переглянути всі твори з цієї сторінки
І день і вік однаково минають. Не задержать
нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
Не хочу більш писати віршів, складати ямби та трохеї.
Чи вирізьблені з слів мосяжі потрібні ще кому сонети
Чи вирізьблені з слів мосяжі потрібні ще кому сонети
Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,
як врешті зрозумію життя таємний глузд,
як врешті зрозумію життя таємний глузд,
Чотири різнобіжники на мапі серця,
чотирикутник радості та болю,
чотирикутник радості та болю,
Чоло в долоні похили,
чоло в долоні похили.
чоло в долоні похили.
Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито.
Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно.
Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно.
На вулиці підніс угору вітер
на привітання дня пилюки бовдур,
на привітання дня пилюки бовдур,
Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто,
й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене
й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене
Мохнатий, мохнатий, патлатий,
курлапий та клишавий та чеверногий
курлапий та клишавий та чеверногий
Заходить день за днину,
мов сонце за параван далеких гір.
мов сонце за параван далеких гір.
Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
лиш вітер обертає хмар важенні жорна.
В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині.
По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.
По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.
Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,
перестань, перестань, о молюсь, перестань!
перестань, перестань, о молюсь, перестань!
День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око.
Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко.
Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко.
В дорогу! Щоб сонце нам світило,
щоб ясен круг горів нам угорі.
щоб ясен круг горів нам угорі.
Іди в ночі, мій друже, іди вночі на грунь
і серце, що в утомі, ти приложи до хвої,
і серце, що в утомі, ти приложи до хвої,
Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
лине листя з лип,
Шумить і шамотить шумка шума,
шум прибирає, як весною повінь,
шум прибирає, як весною повінь,
Предивні, зачаровані міста
з рудого порохна й рябої мерви.
з рудого порохна й рябої мерви.
В молочнім світлі матових кінкетів
цвітуть на чорнім шовку ордері.
цвітуть на чорнім шовку ордері.
Літак, немов змагун, бере розгін,
костричить кострубатий, гострий лоб,
костричить кострубатий, гострий лоб,
І вітер, що жене по руннім полі,
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
Лисніє липовий, липневий липець,
липучий і лискучий в білім збанку.
липучий і лискучий в білім збанку.
Уздовж причілля тінь лягає вогко,
а коло брам розколений колодязь,
а коло брам розколений колодязь,
Над лугом буря свище, наче пуга,
І вітряна кряжами кряче пря,
І вітряна кряжами кряче пря,
Над морем в хмарах марить чорна галич,
ліричний місяць потопає в тінь.
ліричний місяць потопає в тінь.
Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
ПрологВітер оре
синє море.
синє море.
Пухке лице судді, неначе в бонза,
та свиставки пронизливий сигнал,
та свиставки пронизливий сигнал,
Квадратова площа. Нитяний місток.
Білі молодці й дівчата білі
Білі молодці й дівчата білі
Гляджу захоплений по оболоні
і слова вигукнути з уст не можу,
і слова вигукнути з уст не можу,
Набрав повітря в груди,
аж засвистали звуком флейт.
аж засвистали звуком флейт.
Віддих свище в легенів брилах,
наче буревій.
наче буревій.
Сонце любимо та спорт,
Наша пісня складена в мажорній гамі,
Наша пісня складена в мажорній гамі,
Шумить життя журливе жовте жито,
подій хитає повні колоски.
подій хитає повні колоски.
Солом’яні, руді, мутні краски
вже осінь пензлем сонця по городі
вже осінь пензлем сонця по городі
“Де батьківщина, де твоя, скажи.
Якої син планети чи комети,
Якої син планети чи комети,
Є світ над нами високо такий:
без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду,
без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду,
З-за шиб проміння жмут, мов блиск омани,
осіннім усміхом з далеких лук
осіннім усміхом з далеких лук
Дзюрить, дзичить, дзюрчить, дзирчить вода,
мелодії грає на каміння флейті,
мелодії грає на каміння флейті,
В малій кімнаті стіни, наче руки,
тримають полохливу тишу в жмені.
тримають полохливу тишу в жмені.
Летіли понад морем раз лелеки
до вирію, до південних країв.
до вирію, до південних країв.
І шепотом по полі рознеслося:
на обрій, мов на терези ваги,
на обрій, мов на терези ваги,
Орел, король просторів, вдаль летів,
над полову мідь піль, синь моря лав,
над полову мідь піль, синь моря лав,
В морях з шафіру плюхкають краплини,
хлюпочуть срібні краплі в сріблі рік,
хлюпочуть срібні краплі в сріблі рік,
Блакитну плахту неба передер
нараз, мов тишу грім, червоний серп;
нараз, мов тишу грім, червоний серп;
В холоднім сутінку сухого льоху
по стінах тиша кане зерном граду.
по стінах тиша кане зерном граду.
Так тихо. Місяць лиш з-за хмар погляне,
порине в чорних тіней знов тенета,
порине в чорних тіней знов тенета,
Такі бувають часом дивні хвилі,
що, сам не знаєш звідкіля, чому,
що, сам не знаєш звідкіля, чому,
Запрягти до саней чотири чалі коні
і в чвал, і в чвал!
і в чвал, і в чвал!
Навіщо ти прийшла до мене
й застукала в вікно?
й застукала в вікно?
В маленькій келії душно, запах сірки.
Засушений, мов сірка, жовтий маг
Засушений, мов сірка, жовтий маг
У правилі математичнім світа
за дужки викинена невідома,
за дужки викинена невідома,