Мій найсолодший сон ...
Він так рідко мене турбує.
Ми говоримо без перепон,
Моя пам"ять твій голос карбує.

Те єдине питання,що в серці живе
Ти шепочеш на вухо мені-
Чи я досі чекаю тебе?
...Я не можу сказати "ні".

Я живу без тебе і житиму далі-
Я без тебе щодня і щоночі.
В моїм серці тільки питання-
Воно відповідей не хоче.

Я плачУ дорогою ціною
І мабуть ще довго платитиму-
Бо ніколи не буду з тобою...
Так як ти ніхто не любитиме.

Я плачу дуже-дуже дорого...
І якщо тобі легше від того-
Я обрала не ту дорогу...
Я без тебе і вже без нього.

Я зробила велику помилку-
Ту одну що усе міняє.
А життя летить без зупинку
І у мене дозволу не питає.

І відтоді важливі питання
Раптом стали якісь неважливі.
Залишилось єдине бажання-
Те єдине ... яке не можливе.

Я так хочу туди-до тебе
Як стукає серце твоє відчувати.
І більше нічого не треба-
Я більше нічого не хочу мати.

Як приємно казати "люблю"
І почути це слово у відповідь-
Я так близько до тебе стою,
А ще ближче між нами стіна стоїть.
Як стіна- твоє некохання,
Як стіна- мій самообман...
Навіть найбільше бажання
Розвіюється як туман.
І не лишається сонця...
І не має більше тепла-
Я для тебе як на долонці
Весь цей час відкрита була.
Я для тебе ні друг ,ні кохана
Не коханка і не знайома-
Просто жінка,просто жадана,
Таємниця тобі відома.
Я для тебе не перешкода,
Ні проблема і не хвороба.
Просто звичка яка не шкодить-
Не постійна і не до "гроба".
Я для тебе...та навіть не звичка-
Я щось легке і щось приємне,
Я щось звичне і щось не звичне,
Щось взаємне і не взаємне.
Тебе просто до мене тягне,
Мене просто тягне дотебе-
Бо для мене ти бездоганне,
Саме те що мені треба.
І для тебе -я таке саме,
Просто ми неймовірно схожі...
Ці стосунки не лишать рани-
Як сліди на піщаній дорозі.
Які зникнуть-коли не важливо.
Я ж у серці залишу згадку-
Бо для мене уже не можливо -
Починати усе спочатку.

Я зникаю,згасаю повільно-
Ніби кимось залишений жар.
Бракує повітря,щоб дихати вільно.
Бракує крил,щоб сягнути хмар.
Бракує впевненості і удачі,
Бракує віри,бракує надії.
Бракує грошей-які нічого не значать,
Та без яких не здійсняться мрії.
Бракує кохання,бракує тепла...
Не вистачає друзів колишніх-
Я ніби є та ніким не була,
Я ніби скрізь і ніби лишня.
Я ніби й вмію любити -
Та не приношу щастя....
Бракує сили,щоб справді жити,
А найбільше бракує чиєїсь ласки.
Найбільше бракує любові,
Чийогось погляду і обіймів,
Просто підтримки і просто слова-
Може я просто чекати не вмію?
Яшукаю,вдивляюсь в обличчя,
Але знову нікого не бачу....
Обманути себе знов так звично-
То радію чомусь,то знов плачу.
Розчарування за розчаруванням,
Зневіра-надія,надія-зневіра.
Моя доля знов під питанням-
Вірю в щастя й не вірю,вірю й не вірю.
Від мене ніщо не залежить ,
Я просто не там-я зникаю...
Я нікому вже не належу
І самотність мене лякає.

Це місто пахне тобою,
Кожна вулиця й дім.
Все навколо пахне тобою-
Ніби ти розчинився у нім.
Тобою пахне цей вечір,
Вчорашній і завтрашній теж.
Повітрям обіймеш за плечі
І вітром ти поруч дихнеш.
Із місяцем ти усміхнешся-
Ніби надію дасиш...
Сховаєшся,зникнеш,минешся-
Це небо і зорі-все ти!

Я літала-здавалось з"явилися крила-
Піднялася високо в небо,
У душі почуття розбудила-
Ті,які будити не треба!
Я знаходила сили і мрії плекала,
Щоб чим довше не падати долі.
Але крила забрали-я впала...
Проти свого бажання і волі.
І єдина лишилася втіха-
Що не надто високо піднялась.
Що,грішивши в думках,не зробила гріха
Впала вниз...але болю не сталось.

Знову вогко і дощ не вщухає,
Серце місця собі не знаходить.
Час іде-з часом смуток минає
А воно ніяк не проходить.
А воно ніяк не зникає,
Хоч турбує все рідше і рідше.
Ніби жити мені дозволяє...
Тільки жити не так як раніше.

Маленька дівчинка із сірими очима...
На світі найдорожча для мене ти одна-
Із ніжними долонями і серцем щирим,
Із морем радості і бездною тепла.

І що мені до того,що життя не склалось?
Не горе навіть те що я одна.
У мене все було-бо я колись кохала-
Інакшеб ти такою такою не була!

Моє кохання схоже на гріх,
Який навертає на очі сльози-
Я мушу ховати його від усіх,
Щоб захистити тебе...
Як шипи від людей захищають рози.
Мій любий ніколи не буде моїм.
Коханий, я навіть не мрію про тебе-
Ти належиш мені, як належить усім
Ніжний місяць щоночі з"являючись в небі.
Ти як вільний вітер мені належиш-
Схочеш тут,а схочеш ти знову далеко.
Тебе не втримаєш і не простежиш
З тобою так важко...
І водночас з тобою так легко.
З тобою так затишно і так тепло
Я більшого щастя не можу згадати-
Як цей сум...коли ти далеко,
І ця радість...коли поруч-
Тебе обіймати.
Я майбутнього не уявляю
Я про нього не хочу знати,
Бо тебе там немає...я знаю
Але хочу тебе кохати.

Як передати мої почуття?
Їх передати не легко-
Змішалися волі і спокою відчуття,
І радість-що ти від мене далеко.
Що тобі мене не дістати-
А значить більше не буде болю.
Я більше нічого не хочу знати...
Тільки те- що я не з тобою!
Навіть досі важко збагнути-
Більше нема руйнівної любові.
Я про неї не хочу чути-
Гірка кожна буква у цьому прекрасному слові.

Нехай моє щастя буде осіннім,
Нехай прийде разом з дощем.
І від цього стане безцінним-
Як це листя і сонечко золоте.

Як повітря,яке я вдихаю...
Як ранкова роса на траві.
Я про нього вже майже знаю
Моє щастя-осінні дні.

Воно ніби пташиний вирій,
Що піднявся високо в небо.
Його бачиш і ледве віриш-
Так далеко ,як я до тебе.

Моє щастя тремтить у повітрі.
І здається вже відчуваєш,
Щось реальне і непомітне-
Те на що вже так довго чекаєш.

Дороге як моя дитина,
І приємне як поцілунок.
Щось що з неба до мене лине-
Долі й осені подарунок.

Неймовірне,неждане ,невідане...
Щось,що прийде з неба з дощем,
Що прилине з осіннім вітром,
З чоловічим сильним плечем.

Не вмирай моє серденько,ще не вмирай-
Доки в серці надія жевріє...
Я вже майже не вірю,та знай-
Я ще трішечки вірю...ще вірю.

Це станеться одного дня-
Без попередження і погроз.
Буде літо чи рання весна,
Осінній холод чи лютий мороз.
Ти не чекатимеш і не повіриш,
Не шукатимеш і не знайдеш-
Навіть тоді,коли зрозумієш
Що це сталося врешті-решт.
Опаде яблуневий цвіт.
Сонце висушить краплі роси,
Обірветься пожовклий лист
На байдужі,холодні сніги.
Може станеться диво і ти помітиш
Як швидко плине жорстокий час-
Осінь,зима,весна і літо-
Все як колись,та не має "нас".
Може станеться диво і ти зрозумієш,
Що це не лише моя вина...
Тільки тоді вже нічого не вдієш-
Весну міняє літо,а осінь змінить зима.
І "ми" залишимось "там",
Куди стежку знайти не легко.
Де сонце світило "нам"...
Аж страшно як це далеко.
Може станеться диво і ти збагнеш,
Що не правильно жив ,не тих цінував.
Бо "нас" вже не має і не вернеш
Якби цього ти не хотів,Якби гірко не шкодував.
Може станеться диво і ти...
Відчуєш хоч щось з того що я відчувала.
Як розривалась між "бути" й "піти",
Як сподівалась і як чекала.
.......

А може дива не буде-
Рани загоїть час...
Я швидше повірю що ти все забудеш,
Так як щодня забуваєш про "нас".

Я далі від тебе на цілий крок,
Я вища від тебе на цілу голову.
Я ближча до неба і до зірок,
Тобі просто більше дозволено.

Я краща від тебе на цілу душу
І я набагато від тебе добріша.
Я більше нічого сьогодні не мушу-
Сьогодні я майже інша.

Ось-ось зацвітуть мої квіти,
І ластівки зів"ють гнізда...
Я буду і далі хотіти-
Навіть тоді,коли буде пізно.

У мене чистіша совість
І кохання моє набагато цінніше.
Нічого не хочу натомість...
Нікого не хочу більше.

Все те ,чого ти не бачиш
Я скоро комусь подарую!
Тоді ти назавжди втратиш,
Але навряд чи відчуєш.

Бо у тебе маленьке серце,
У ньому занадто тісно...
Ти більше ніколи не сердься-
Вже пізно...вже надто пізно.

Я щодня намагаюсь простити
І в мене вже майже виходить...
Минулого не повторити-
Ти люби,кохання не шкодить.

Спіши,будуй і живи-
Я майже вже не сумую...
Прощаю.Іти,якщо можеш,прости!
Відчувай...і може я також відчую.

Набігають як хвиля за хвилею
Не сумісні з моїм життям,
Ті що роблять мене безсилою
Заборонені почуття.

Неочікувані,недозволені
Зі сторінки уже перегорнутої,
Волі силою заборонені,
Залишені жінкою гордою.

Я нічого не можу збагнути,
Відкидаю таємні бажання-
Повернути,пізнати,відчути
Уже втрачене мною кохання.

Те що вигнала з серця-назавжди,
Наказавши не повертатись...
Зазирає у нього і важко-
Не хотіти,не пам"ятати.

Не згадати,не сумувати,
Відпустити і не боліти.
Ніпрощо більше не запитати...
Ні про кого не знати і не любити.

Щось схоже із сумом,щось схоже із страхом
Щось біля чого так близько стою,
В свідомості,в паніці з жахом
Повільно висмоктує душу мою...
Повільно вселяє у мене зневіру
Питає-навіщо я прокидаюсь?
Чому я чекаю?Навіщо в щось вірю?
Щось хочу і мати це намагаюсь?
І я опускаю руки...а через мить піднімаю-
Це гасло моє "Не здаватись!"
Навіщо?Я справді не знаю-
Я просто живу,щоб дізнатись.

Плач моє серденько,плач моє любе,
Осінь на дворі і сум на душі.
Він вже з тобою ніколи не буде,
Ви тепер знов незбагненно чужі.

Він промайнув і зникнув як дим
І дарма що ти ніпрощо не шкодуєш-
Він вже ніколи не буде твоїм
Більше нічого ти не відчуєш.

Плач моє серденько ,плач моє любе-
Розірвись на дрібні частини
В твоєму житті вже ніколи не буде
Такої як цей чоловік людини.

Дивіться на нього мої любі очі-
Він в цьому місті як сонце ясне
Плач моє любе серце жіноче-
Це сонце ніколи не буде твоє.

Дивіться на нього,ніби в останнє
Минається все,минеться і це.
Як шкода що це не взаємне кохання,
Як шкода що ти не кохаєш мене.

Плач моє серденько,плач моє рідне-
Він забуває про тебе.
В нього вже є усе необхідне...
Йому від тебе нічого не треба.

Він такий сильний що не зламається,
Він здійснює сам свої побажання.
Навряд чи такий чоловік закохається...
Хібащо він сам шукає кохання.

Переповнена ніжністю,
Я до твого обличчя торкаюсь...
І боюсь... що ось-ось відсахнешся,
Але ти дозволяєш...
Ти мені дозволяєш-
І як пташка тремтиш .
Ти як голуб, що в небо зірветься
І ось-ось полетить...
Ти ось-ось полетиш,ось-ось полетиш.