Ну ж, спробуй, зазирни в свою зневіру,
Пірни, занурся, випий, як води,
До краю, до кінця її пройди,
Крутися дзигою в стрімкому вирі,
Шурупом вкрукчуйся, як в стовбур граба,
Твої рамена й ребра - мов різьба.
Від соку тіло липне.Розрубай
Сокирою знавіру. Клешні краба -
ці руки. Може, віти, може, крила.
Розправ їх, вирви з виру, з глибини,
Із прірви вирви, вітром обгорни
Ці крила, що з хітину. Хвилі брили
Хирітимуть поволі, опадуть -
На саме дно сумного листопаду,
Все одно нема їм плину,
Як дубам дуплистим
немає неба, лиш земля сама,
немає лету, вирію нема.

Над Россю ніч черка автографи
Сріблястим місячним серпом,
І верби, наче ієрогліфи,
Стоять скуйовдженим рядком.

Русалка в очереті сіла,
Сльозами берег ороша:
Що з того, що жіноче тіло, -
Все рівно риб'яча душа.

Що з того, що рибалка юний
Давно чека її на дні?
Все рівно вже не вдарить в струни,
В кохання струни чарівні...

Над Россю ніч черка автографи
Сріблястим місячним серпом,
І верби, наче ієрогліфи,
Стоять скуйовдженим рядком.