Мідний грош всім моїм сподіванням -
Втома тягне на дно нескінченно.
Лиш відбитки очей в чаюванні,
а маленька чаїнка ж померла.

Всі мої диво-квіти на стелях,
Всі мої розрахунки - до біса!
Відчуваю, що світ як пустеля,
що плутаю в червоних завісах

Знову ці загримовані фрази,
Відтонованими устами,
Ці періоди, стадії, фази
Як я втомлююсь поруч iз вами.

Людмила Зубкова
Переклад Майї Зінґель

Апельсин

Ми ділили апельсин.
Нас багато – він один.
Першу скибку – їжакові,
Другу – звісно, борсукові,
Третю дам я каченяті,
А наступну – кошеняті.
П’яту візьме білка,
Вовку ж – лише шкірка.
Вовчик злий. Біжить сюди!
Розбігайся хто куди!

Агнія Барто

Переклав із російської
Майї Зінґель

Я ЗНАЮ, ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ

Я знаю, що треба зробити,
Аби не було зими,
Аби серед білих заметів
Зазеленіли луги.

Лиш гляну на зиму
Крізь скельце зелене -
І літо одразу ж
Всміхнеться до мене.

На душі в тебе дощ... аж злива!
Плачеш все, і намокли дерева
Що ж такого там сталося, мила?
Ти якого злякалася лева?

Я тобі нашепочу казку,
Я тебе обійму та зігрію!
Ти жалійся мені, будь ласка
Я тебе захищу, як умію.

Мовчить телефон у пошуках рішень,
Зв*язок загубився у тіні думок.
Хочеться літа й солодких вишень,
Й зробити перший сміливий крок!

Дощ сьогодні знову стіною,
Вода віддзеркалення ясності дум,
Я знаю - хочу бути з тобою -
Ділити радість, надію і сум.

Кодований виклик закоханих пальців -
Німа передача важливих слів.
Вустами для вуст малювати зайців
Й аби ти малюнки мої розумів.

Бажання мої зумовлюють дії
і світ стає схожим на нас.
Час реалізує нереальні мрії
Мільярди, мільйони, тисячі раз.

Моя весна вкрита різнокольоровою глазур*ю.
Мій день поділений на хвилини.
Що змушує тебе мене любити?

Цей погляд, який не зустрінеш
у жодному віконному форумі міста,
Голос, що видає не довершену дорослість,
Майбутні можливості з минулими досягненнями моїх рук?

Що хочеш знайти зустрічаючи зі мною сонце на березі?
Скільки хвиль вплетеш в мої коси?
Яких драконів присудиш на смерть?

ПРО ЩО ДУМАЄШ???

Твій кіт дивився мені в очі
Чого хотів? Про що дізнався?
Чомусь він більше не муркоче...
Насторожився чи зазнався?

Я простягну беззахисні долоні
Й почухаю за вушком трішки
Ми знову граємось, і я в полоні
Сьогодні ти - кіт, а я мишка...

Все! Дістала твоя надмірність!
Знову збираю речі
Щодня доводити вірність
Й тримати валізу за плечі!

Віриш-не віриш - байдуже!
Сьогодні мене не вартий!
Чого посміхаєшся, друже?
Зіграєм на посмішку в карти?

Вночі я стирала пам*ять!
Про мене - нічого не знаєш!
Й історія наша - давня!
Єдина біда, що кохаєш...

Ворожу за попелом попільничок,
Молюся на кавовий дощ...
Життя складається з купи дрібничок,
Які дарував мені хтось.

гуляю сьогодні світами,
у світлі чужого вікна.
і знову відстань між нами
тихенько у сніг ляга.

гуляю вплітаючи в коси
думки вперемін зі сном.
мій настрій сьогодні босий,
а завтра - він буде тлом.

гуляю холодні вулиці -
вони гуляють мене,
і голос у трубці тулиться,
як я шукаю тебе.

Порізати каву шматками в сніданок,

Спалити святкове вбрання

Зібрати всіх мух - на снодійне до банок

І вийти. І йти навмання.



Ні, блін, це не істерика!!!

Ціляти ключами в Дніпро.

Давай, пливи, аж до того берега

Або стрибай у вікно.



Ні, блін, я просто налякана!!!

щирістю твоїх думок

І як ти міг за час поки плакала,

Зірвати із серця замок?

Метелики зими запорошили снігом,

Знайомі всі стежки покрала крига,

І я іду один до свого дому,

Шукаючи нову для всіх дорогу.



Навіщо, я молився сонцю й небу.

Навіщо, я писав листи до тебе -

розвішав на деревах замість листя

Та в тебе не було для мене місця.



Я скрізь порозливаю зимну воду

Аби відображала твою вроду.

У серці відмира твоя сніжинка...

Моя любов - моя крижинка...

Ти посилаєш меседжі у шибку -

Реальність розбиває на шматки.

З тобою упіймали рибку -

На згадку, бережем її кістки.



Без відповіді, всі мої поради,

Без догляду, твої всі почуття.

Ти як метеликів, збираєш мої вади,

І як молитву промовляєш каяття.



Буденність знов на нас полює,

ношу на серці амулет,

Давай повернем рибку золотую,

І викинем із шафи той скелет.

Новорічні вогники ялинкових гірлянд,

Викладають візерунок моєї самотності.

Я зимую!



Тендітні вигини оголених дерев,

Говорять про твій прихід.

Ти салютуєш!



Помаранчево-хвойним ароматом - ніжність...

Святкуємо Новий рік.

Ти Санта чи Бог?

Босоніж по плитах,

Ступаю непевно

У літньому платті, серед снігів.

І подив в долонях,

І гордості зевно

Аби розпізнати мене не зумів.


Не бити на сполох,

Не йти за тобою

У літньому платті серед снігів.

Носити мінори

І клаптик спокою,

Питати поради у сивих дідів.


Тримаюсь міцніше,

Шукаючи погляд

У натовпі тисяч байдужих голів.

Я змерзла,

Ховаюсь під пильний недогляд

У літньому платті серед снігів.

Він загубився непомітно,
Його шукав я день у день,
А він беріг у собі світло
Та знаки невідомих ймень.

Я щось писав,
колись,
до когось
Та стрічки сплутали слова.
(Коли заглиблювався в логос
На аркуші творив дива!)

Та, що ж тепер? А є лиш згадка!
І клаптик незгорілих слів
Ще й досі в серці бережу відгадку
Хоча вже сам я спопелів.

маленькими кроками
по зв*язкових дротах
бентежила душі героїв
в книжках
шукала майбутнє
у душах людей
які потопали
у світлі
ідей
не було
не бачили
але хотіли
плювали
топтали
а потім летіли
здавалось що риби
та крила росли
діагноз:
ви мабуть духовно зросли

02.2007

Почерговість бажань,
Відлуння здобутків,
Я була не там
і не тою.
Хотілося справжніх вигнань,
А можливо й справжнього бою.

І навіщо вони летять,
Серед тисячі поцілунків,
Мої джерела -
Соми в голодних очах,
Я чекала на них зі смутків.

Та зеленим вже застлано
Мрій килими,
Я не ходжу босоніж степами,
Тож навіщо питати в зими,
Що там буде
І чому лише з нами.

Патологія світобачення
віддзеркаленням до зіниць,
Хмари купчаться, а віддалено
Горизонтом стелиться ліс.

Закорковані залізними рамами,
Ми ховаємось до кишень.
Називають сміливими дамами,
Але ми боїмося мишей.

Динозаврами наших зачісок,
Віддаємося горілиць,
Демонструємо на побаченнях,
Розфарбовування облич.

Рідше плачемо, більше сваримось.
І шукаємо себе самі.
Патологія світобачення
У сучасних жінок в крові.

Щось в мені сьогодні обірвалось.
Гострий біль. Мене від тебе нудить.
Жовте листя нас не врятувало б,
Я піду і ти мене забудеш.

Все сьогодні у густім тумані -
Я не знаю, де тебе чекати.
І хоча зима ще у ваганні -
Хочу снігу, а натомість вата.

Прокидаюсь у ранковій каві,
Сплю весь час дорогою додому,
Що після зими чекає далі,
Хочеш крапки, але ставиш кому,

Сонячні зайчики пестять долоньки
Я посміхаюсь, коли ти муркочеш
Хочеш народжу для тебе доньку?
А може ти сина, насправді хочеш?

Часом кусаю тебе за вушко
І ти, солодкий, до мене тулишся
Твоє плече - то моя подушка
А ти, в моєму волоссі губишся

Отак, кохалась би в тобі вічно
Писала б маки, пекла би печиво
Я залишаюсь трохи ліричною.
І ти також... принаймі у дечому