Мідний грош всім моїм сподіванням -
Втома тягне на дно нескінченно.
Лиш відбитки очей в чаюванні,
а маленька чаїнка ж померла.

Всі мої диво-квіти на стелях,
Всі мої розрахунки - до біса!
Відчуваю, що світ як пустеля,
що плутаю в червоних завісах

Знову ці загримовані фрази,
Відтонованими устами,
Ці періоди, стадії, фази
Як я втомлююсь поруч iз вами.

На душі в тебе дощ... аж злива!
Плачеш все, і намокли дерева
Що ж такого там сталося, мила?
Ти якого злякалася лева?

Я тобі нашепочу казку,
Я тебе обійму та зігрію!
Ти жалійся мені, будь ласка
Я тебе захищу, як умію.

Моя весна вкрита різнокольоровою глазур*ю.
Мій день поділений на хвилини.
Що змушує тебе мене любити?

Цей погляд, який не зустрінеш
у жодному віконному форумі міста,
Голос, що видає не довершену дорослість,
Майбутні можливості з минулими досягненнями моїх рук?

Що хочеш знайти зустрічаючи зі мною сонце на березі?
Скільки хвиль вплетеш в мої коси?
Яких драконів присудиш на смерть?

ПРО ЩО ДУМАЄШ???

Метелики зими запорошили снігом,

Знайомі всі стежки покрала крига,

І я іду один до свого дому,

Шукаючи нову для всіх дорогу.



Навіщо, я молився сонцю й небу.

Навіщо, я писав листи до тебе -

розвішав на деревах замість листя

Та в тебе не було для мене місця.



Я скрізь порозливаю зимну воду

Аби відображала твою вроду.

У серці відмира твоя сніжинка...

Моя любов - моя крижинка...

Ти посилаєш меседжі у шибку -

Реальність розбиває на шматки.

З тобою упіймали рибку -

На згадку, бережем її кістки.



Без відповіді, всі мої поради,

Без догляду, твої всі почуття.

Ти як метеликів, збираєш мої вади,

І як молитву промовляєш каяття.



Буденність знов на нас полює,

ношу на серці амулет,

Давай повернем рибку золотую,

І викинем із шафи той скелет.

Новорічні вогники ялинкових гірлянд,

Викладають візерунок моєї самотності.

Я зимую!



Тендітні вигини оголених дерев,

Говорять про твій прихід.

Ти салютуєш!



Помаранчево-хвойним ароматом - ніжність...

Святкуємо Новий рік.

Ти Санта чи Бог?

Босоніж по плитах,

Ступаю непевно

У літньому платті, серед снігів.

І подив в долонях,

І гордості зевно

Аби розпізнати мене не зумів.


Не бити на сполох,

Не йти за тобою

У літньому платті серед снігів.

Носити мінори

І клаптик спокою,

Питати поради у сивих дідів.


Тримаюсь міцніше,

Шукаючи погляд

У натовпі тисяч байдужих голів.

Я змерзла,

Ховаюсь під пильний недогляд

У літньому платті серед снігів.

Він загубився непомітно,
Його шукав я день у день,
А він беріг у собі світло
Та знаки невідомих ймень.

Я щось писав,
колись,
до когось
Та стрічки сплутали слова.
(Коли заглиблювався в логос
На аркуші творив дива!)

Та, що ж тепер? А є лиш згадка!
І клаптик незгорілих слів
Ще й досі в серці бережу відгадку
Хоча вже сам я спопелів.

маленькими кроками
по зв*язкових дротах
бентежила душі героїв
в книжках
шукала майбутнє
у душах людей
які потопали
у світлі
ідей
не було
не бачили
але хотіли
плювали
топтали
а потім летіли
здавалось що риби
та крила росли
діагноз:
ви мабуть духовно зросли

02.2007

Почерговість бажань,
Відлуння здобутків,
Я була не там
і не тою.
Хотілося справжніх вигнань,
А можливо й справжнього бою.

І навіщо вони летять,
Серед тисячі поцілунків,
Мої джерела -
Соми в голодних очах,
Я чекала на них зі смутків.

Та зеленим вже застлано
Мрій килими,
Я не ходжу босоніж степами,
Тож навіщо питати в зими,
Що там буде
І чому лише з нами.

Патологія світобачення
віддзеркаленням до зіниць,
Хмари купчаться, а віддалено
Горизонтом стелиться ліс.

Закорковані залізними рамами,
Ми ховаємось до кишень.
Називають сміливими дамами,
Але ми боїмося мишей.

Динозаврами наших зачісок,
Віддаємося горілиць,
Демонструємо на побаченнях,
Розфарбовування облич.

Рідше плачемо, більше сваримось.
І шукаємо себе самі.
Патологія світобачення
У сучасних жінок в крові.

Щось в мені сьогодні обірвалось.
Гострий біль. Мене від тебе нудить.
Жовте листя нас не врятувало б,
Я піду і ти мене забудеш.

Все сьогодні у густім тумані -
Я не знаю, де тебе чекати.
І хоча зима ще у ваганні -
Хочу снігу, а натомість вата.

Прокидаюсь у ранковій каві,
Сплю весь час дорогою додому,
Що після зими чекає далі,
Хочеш крапки, але ставиш кому,