Люблю - на вдих,
Ненавиджу - на видих.
Надворі ніч і сніг,
А я сиджу у тебе під вікном.
Пробач мене
За цей зухвалий вибрик.
Це все гормони, кава і вино
Не вимикай, благаю, світла.
Нехай впаде мені до ніг
Частинка тіні твого тіла,
Щоб я підняв її,
І в пам’яті зберіг.
Я збожеволів,
Божевільним таке можна.
Уже не знаю я,
Де сон, де наяву.
Бо ти мені –
У кожній перехожій.
Бо я без тебе –
Не живу.

грудень, 2012

Броджу калюжами, ховаю у кишені шоколад.
Мені до тебе, мені зараз би до тебе.
З намоклих лип солодкий ллється аромат,
І ніби не таке холодне стало чорне небо.
Раптова злива, вечір у Кіровограді,
Додому кілометри,
А мені нічого надзвичайного не треба.
У мене є гормони щастя у кишені в шоколаді,
І думка, що я ближче все до тебе.

Червень, 2012

На кілька днів мене запам’ятай.
Так механічно, як табличку множення.
Тривоги снів своїх мені віддай,
Їх пропущу крізь себе для оновлення.

І так, між іншим, як солодким соком слив
Обмащувати пальці лиш для липкості,
Ти кинь жагу вчорашню десь на стіл,
Туди, де алкоголь мішався до сонливості.

Не відпускай, бо так не хочеться іти,
І лячно обіймань вокзальних кволих,
Не перетнуться, як натягнуті дроти
Дві паралельні долі, бо назавжди поряд.

2009

Холодний сніг колючими голками
Впивається в обличчя, аж шипить.
Біжиш кудись, не чуючи землі попід ногами
А може… може це остання мить?..

Байдужа ніч морозом не скувала
Тих демонів, яких зліпила ти.
Вони тобі свідомість зґвалтували.
Втікати хочеш, а нема куди.

У шпарки між чуттів, що ти розбила
Сотається густий липкий туман.
А може ти шукаєш тих, кого любила?..
Засапалась і заблукала між оман.

А завтра вдень ти підеш поміж люди
Одягнеш маску радості, сховавши сум.
І заздритимуть перехожі всюди,
Та демонам із того тільки глум.

Ти мені сьогодні снився.
В темряві сухій і млистій
Ти стояв, дивився в небо.
Урочистий, світлий, чистий.

Ти мені сьогодні снився.
Я відчула твої губи.
Ти шепнув мені ледь чути:
«Там, де я – тобі не бути».

Ти мені сьогодні снився.
Погляду холодний чорний шовк.
Ти мені сьогодні снився.
Снилось те, як ти пішов.

Моя кухня – моя божевільня.
Холодильник – німе безкінечне есе.
Як я хочу залишитись вільна!
Ніч безнога в тривогу несе.

Чай без цукру думок не зігріє,
Стеля падає прямо на очі.
Як же втримати спогадів тяжість?
Як діждати кінця цеї ночі?

Моя кухня – моя божевільня.
Хвора ніч – по шибках ковзанами.
Та не стану я знову вільна,
Коли сонце зійде над нами.

Чому? Чому? Для чого ти брехала?
Осіннє мертве (вбите) сонце
Впало поза хату.
Мене, повіє, ти ніколи не кохала!
Чому ж прийшла тепер,
Забрати свою плату?

Ти сіла на столі в куцій спідниці.
Коли ми були разом,
Ти її не одягала!
Шукаєш, лярво, попільницю?
Труси на килим!
Ти мене ніколи не кохала!

Ну що прийшла?
Тобі що, мало?
Ну що сидиш? І не даси мені по пиці?
О, як же хочу я тебе, любов моя, Чортице!
А ти…
А ти мене ніколи не кохала…