Анна Малігон (1984)
|
Про себе крилато не виходить)
|
Що можу розказати про себе? Живу в Києві, пишу - давно, маю червоненький від сорому диплом магістра Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За фахом – філолог. Лауреат обласних, всеукраїнських та міжнародних літературних конкурсів: "Молоде вино" (2001 р.); “Гранослов" (2002 р.); “Культреванш” (2004 р.); “Спробуй” (2004 р.); "Любіть Україну” (2005 р.); “Смолоскип” (2005 р., 2006 р., 2011 р.); премії “Благовіст” (2012); "Ватерлінія"(2012); Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара (2009 р.). та інших.
З 2004 р. – член Національної Спілки письменників України (Київська організація), з 2011 – член Ради НСПУ. Нагороджена стипендією Міського голови (м. Київ) 2010 та 2012 рр.
Брала участь у нарадах творчої молоді (м. Коктебель, 2002 р., м. Ірпінь, 2002–2008 рр.), літературних фестивалях (фест. у рамках Форуму видавців у Львові, “Київські лаври”, “Гоголівка” та ін.). Публікувала поетичні та прозові твори у численних літературних альманахах, антологіях ( “Дві тони…”, “Літпошта”, “Червоне і чорне” тощо), часописах (зокрема, “Березіль”, “Вітчизна”, “Кур’єр Кривбасу”, “Київ”, “ШО” http://sho.kiev.ua/article-sho/1245 тощо).
Авторка поетичних збірок "Дзвінок у двері” (2003), “Переливання крові” (2012), “Покинутим кораблям” (2012).
Мої книжки можна придбати тут:
"Переливання крові" http://vsiknygy.com.ua/node/819
"Покинутим кораблям" http://www.smoloskyp.org.ua/-leftmenu-152/-leftmenu-153/-leftmenu-158/1055-2012-10-22-04-33-33.html
***
Він вийде з хурделиці, схопить її за рукав:
Господи, як я чекав на тебе, як зупиняв
безнадійно розкритих жінок у квадратах кімнат,
крик – у горлі, щоб не зависнув над
тою, чужою. А пелехатий сніг
я зупинити ніяким теплом не зміг.
І вона, вириваючись, гляне йому в нутро
так беззахисно байдуже, і не розкаже про
те, як міцно можна любити чужих малят
і порожні вокзали, коли назад
значно важче, ніж потягом – уперед,
коли кинутий виклик ніхто не бере.
Він струшує зиму з її волосся, просить іще
пару хвилин, підставляє життя, плече
ненадійне… а хоч би один ковток…
Єдиний, хто не здається – її квиток.
І вони попрощаються без усяких «прощай».
І у ній ворухнеться поранений горностай.
09.2011