Хіба не досить болю,розчарувань,досить бігти,так більше не може продовжуватись...
Можливо й досить,але ж ніхто не дає фінального свистка.А щонайгірше - чим далі біжиш,то більше розумієш що це безглуздо,але ти настільки звикаєш до постійної зміни декорацій що зупинитись вже неможливо.Так,зовсім не смішно,досі чуєш голос позаду,почекай...допоможи...А я не слухаю,вірніше затуляю вуха і стараюсь не чути,не хочу відстати від міражу,який мабуть ніколи не здожену,який ніколи не зникне івся дорога життя буде безцільним бігом за ідеалом,який по своїй суті є нічим,а що найцікавіше те ніщо і є Я....