Ангелом смерті вважаю тебе,
і млою твої крила повиті,
на глянцевих плитах обличчя твоє,
а тіло давно в домовині...

У образах ночі вбачаю лиш твій,
ти морока сіра примара.
І цвинтар для тебе замінює дім,
з світанком зникає омана.

По кам'яних плитам...під літнім дощем
тікаю я знову до тебе.
І склеп, де ти є, розтрощую вщент
і криком взиваю до неба.

Прощавай... судомою сковую тіло,
на прокляту землю я падаю ниць,
молюся богам я за тебе невміло,
і біль весь стікає сльозою з зіниць.