Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Жадан (1974)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Андрій Зланіч, [ 2006-03-07 11:40:59 ],
на сторінці поезії     "петеу (ця молодість початку дев’яностих. н.ф. )"   Жадан Сергій

"петеу" я виставив "геніально".
Бо ж, друзі, "ця молодість початку нульових" ні на крапелюшечку не відрізняється молодості "дев*яностих", бо ж на те вона, пробачте, й молодість, як каже один дядько, що розуміється на таких речах ;) Загалом, сам Жадан – то невід*ємна складова отих самих "нульових" в контексті мого особистого світосприйняття.
Повертаючись до "петеу", розкрию Вам, друзі, одну таємничку. Насправді, всі ці складносуряднопідрядні вербальні споруди – лише мушля, що захищає маленьку коштовну перлинку. В цьому творі закладено абсолютний початок світобачення нації. Я маю на увазі приховану секретну формулу "коли українець прийде до бога я знаю що саме він скаже йому". Це – самодостатня танка. Вирізайте її з книжок Жадана та ліпіть на свого лоба. Вітаю! Щойно ви отримали квиток на літак "Україна-Бог". Запитуйте в психоневролоічних диспансерах Вашого міста розклад руху :)
Коментатор Андрій Зланіч, [ 2006-03-07 11:47:01 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Жадан Сергій

Адже, спочатку була музика ;) Точніше, «soundtrack do vertep/talk-show merry christmass j.c. veselogo rizva isuse», який і штовхнув мене у вир творчості С.В. Для тих, хто не має щасливої нагоди долучитися до Lюкового дійства, маю честь запропонованувати ще один текст Жадана з вертепу «tourist zone», який, напевно, не буде анонсований ідеологами «Майстерень».

Мама-кока з тобою
листя цибулі
мокрі волокна бавовни
овочів і морів
твоя дорога зіткана із
жовтого і золотого
сягнувши твого коріння
твого вугілля
забудеш чого ти хотів
і для чого
Мама-кока якщо
ти дихаєш зябрами ти ковтаєш
воду ніби вино
і чорний хліб немов наживку
якщо ти знаходиш пори в воді
і дихаєш тою водою
якщо ти розкручуєш власний язик
немов кіноплівку
Воском лежать небеса
воском і шоколадом
любов, Мама-кока, дорожча аніж
її виправдання
ми мало бачили
але те що ми бачили
варте того щоби його побачити
так що ще не відомо хто облажався
адже твоя дорога зіткана із
жовтого і золотого
тому не відомо що буде потому
ще невідомо
Коментатор Жорж Дикий, [ 2006-04-07 15:13:45 ],
на сторінці поезії     "DONBASS INDEPENDENT"   Жадан Сергій

Маємо непоганий віршик, і, як на мене - чіткий приклад модернізму. З думкою, з непоганими порівняннями - непоганими щодо особистості ліричного героя, так? - але з не оправданими, на мій погляд, викривленнями змістових зв’язків, - так, як не в розпорядженні смерті є цей весь ряд - “шамотінням води, дозуваннями брому, тяжінням біди, телефонами, бритвою по щоці, комунарською пайкою у руці.”. Або “ Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж” – те саме викривлення. “Риштування домів” – теж свідомо викривляється вставлене словосполучення, та, й до того ж, риштування – це конструкція для чогось, тобто вираз “риштування домів” – має сенс напевно тільки для осіб, що цвяха в житті не тримали.
Ці свідомі перекручення, свідомі викривлення – бо не має підстав вважати Сергія Жадана невмілим автором – нагадують прагнення зістикувати, ну наприклад, космічну станцію з ракетою-носієм не через шлюз, а через глухі стіни бортів. Можливо, автор підводить нас до використання явища телепортації, в даному випадку змістової, але чи готові ми? Нас потрібно змінювати?
Очевидно, що в даному випадку автор відкидає і традиційні філософське і християнське розуміння смерті, як формально, так і по-суті, заперечується логіка відносин людини і Бога, бо, як інакше розуміти узагальнення “ із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі, (тобто істинно кажу, правду кажу)
не належать ні Богові,
ні тобі. “
Тобто, ці надбання зіниць, автор, що більший за бога, бо як інакше він може знати, що кому належить, ці надбання автор "позиціює" як щось третьє. В найпростішому випадку – як саме надбання, тобто все, що надбалося, собі і належить. Але автор римує, тобто ставить орієнтири – “по жовтій стерні”, що значить – це все існує тут, у світі від нашого Творця, від нашого Бога. Чи це є “парадоксом”?
Так. Це чисто модерністична “парадоксальність” руйнації традиційної свідомості і хоча офіційна філологія буде говорити щось про постмодернізм, але як може постмодернізм (“опісля-по-післямодернізм”, те що настало після модернізму) грунтуватись на системних запереченнях, на бажанні модернізувати усіх (крім особи автора, що фізично не модернізується)?
Справжній постмодернізм корениться в усіх попередніх мистецьких епохах, зберігає їх етос, акуратно обходить суспільне бурління модернізму і рухається далі Божественним шляхом опанування отриманих нині свобод (модернізм відкидає поняття Божественного Промислу). Шляхом індивідуального наближення автора до Творця.
Отож модернізм, що теж мистецтво!
Коментатор Володимир Вакуленко, [ 2006-04-08 21:12:05 ],
на сторінці поезії     "каменефілія"   Жадан Сергій

1   2   3   4   5   ...   21