Боги на небі сплять чи повмирали,
Чи діла просто їм нема до нас?
Чи їм було жертов кривавих мало?
Скажіть за ліком котре із митарств?!

Мовчать? Мовчить? Мовчить і Вседержитель!
Всіх задумів його не осягнуть:
Мільйон богів і кожний з них - Спаситель!
Не там, колись, а зараз, поряд, тут!

Багряницям уже немає ліку!
Голгофам важко втримати хрести!
Той когут уже тричі кукурікнув! -
Земля благає чистої роси!

Ще стільки не повернуться додому,
Уже стількох ніхто не пригорне,
Ще не знайшли імен всім невідомим...
Моливсь Ісус: хай чаша омине!..

01.2023

Ворожили мені ворожбити,
Що не бути мені себаритом,
А чарівні підкови
(щоб були ви здорові)
Треба бити на власні копита

01.2022

Хоругвáми, хрестом, кропилом,
торжеством православ’я і милостю
короновані гонить віруси
і погрожує їм кадилом,
самозванців лякає іконами
і ходою урóчисто-хресною,
як положено, все за канонами -
піп московський воює з нечистю:
мощі в помічь! Яка вакцинація?!
То не вірус - то єресь зухвала!
Зговір то, світова профанація! -
Пришелепків втóрить отара.

Все у світі за божою волею,
я не маю у цьому сумнів,
лиш прошу: не води нас колами!
Дай вже щеплення нам від дурнів!
04.2021

Ніч з вівторка на сéреду
Вкриє снігом асфальт
Дні, що збилися в чéреду,
Розгубив Листопад.
Де вівторок, де п'ятниця,
Де четвер, середá?
І кому ж ти поскаржишся,
Щоб звсести до пуття:
Що безпутно розтрачено,
Що в скарбничці сміття,
Де борги ще несплачені,
Де ті сенси буття?
В ніч з вівторка на середу
Відійде листопад -
Буде грудень попереду
Буде осінь позад...

11.2020

Зачепилась сива хмара
За верхівки тополин,
Смиче хвіст та марна справа...
Прикрий жаль аж до сльозин!
Сів поет писати вірша
Про хмаринкову біду,
-То дурниці, - каже інший,-
Рими тут не до ладу!
Просто серпень, просто вечір
Зорі, місяць, комарі,..
І ці ночі жаром з печі...
Зайві тут коментарі!

08.2020
;) ))))

Наділяє Господь не однаково
Хоч, здавалось, однакових нас
Кому серце дарує, щоб плакало,
Кому розум, що рветься крізь час.
Комусь ноги прудкі та невтомні,
Комусь руки майстерні й міцні,
Кому голос, що вирве й з безодні
Знати от, що дісталось мені.

07.2020

Шукали ельфів по квітках?
А я шукала!
Я їх шукала по шпилях:
в хвощах,
в петрóвих батогах,
в васúльках ящірок лякала,
І кожну квітку пригортала…
і в сад заходила, як в храм
Пташині слухать переливи
Жабóк ловила по ставкам -
І де ж той принц?
Усі красиві!
Із мальв робили лялечок –
Панянок в пишних бальних шатах?
До вас приходив їжачок
Щоб пильнувати?
Усе було? Усе було…
ех, років з гаком!..
Наллєм шипшинове вино
В фужери з маку!

08.2020

- Що відбувається в світі?
- Да точно фігня:
Тупість змогла звірусніти,
з розумом стала біда!
- Ти це говориш упевнено?
Може то просто жарт?
- в Раді куражать телепні,
в ОПі сидить "бонапарт"!
Вірус, паскуда, шириться
з швідкістю телечастот,
цвіллю країна вкриється
поки знайдуть антидот.

03.2020

грудень плаче тихо, без надривів -
усвідомив неминучість втрат:
якби міг, уже давно б посивів,
якби міг - спинив би часопад.

2019

Вокзали перони старі електрички
Із дому додому дороги як стрічки
То разом сплетуться то ген розлетяться
Ми спогади куці у книгах вигнанців

стаю на рік я знову старша
не мудра дурні не мудріють
з роками лиш росте минуле
тут головне не здитиніти

майбутнє тане як льодяник
залишений на сонці кимось
і більш не лічиться роками
а квітом висаджених вишень

з багатства платина на скронях
і сонцем сцьомана кирпатка
й Чудовисько від слова "чудо"
хоча б й мільйон не був би зайвим

06.2019

ну, ось ми й познайомились, Безсоння,
проходь давай, я заварила чай,
присядемо удвох на підвіконні,
пограєм в рими, ти - розпочинай.
мені дісталась рима до "тривога",
тобі - "неспокій", спробуй підбери,
- Чому ця ніч мені така задовга?
- Щоб зранку відродились кольори!
Он покотилась зірка і загасла,
небесним плесом не пішли круги,
ти кажеш, що трапляється все вчасно,
а я, чомусь, вважаю - навпаки...
ми сперечаємось, а чай холоне,
цукрові в небі тануть баранці,
в май загорнувся вітерець зпросоння,
цілунок росяний залишив на щоці...
ти ще прийдеш не раз, не запитавшись,
продовжим гру, чи просто помовчим...
підхопим зірку ложкою у чашці,..
а, власне, чи підсобимо їй чим?..

05.2019

Чотирнадцятий в лютому день:
Валентинки, цукерки, квіти, -
А кому себе ніде діти -
має свято вцілілих кишень.

Чи святкую? Святкую, мабуть,-
Літра кави та бутер із сиром,
І збираю себе як ртуть -
намистинки в єдине ціле.

Тридцять дев’ять: у грудях вулкан -
Булькотить і клекоче лава,..
П’ю чайок на цілющих травах,
Що шаманить мені мій шаман

Заглядаю в стурбовані очі,
Як у келих з п’янким каберне,
Де ж ти так накосячив, мій Хлопче,
Щоб отримати в кару мене?

Бережіть себе, мої любі,
Не чекайте якогось дня
Пам’ятайте: ми смертні люди –
Пийте каву й кохання щодня

))))))))))))))))
02/2019

у міста хронічне безсоння,
місто ніколи не спить -
пульсуючим болем у скронях
місто мені скімлить.
не вгоїти, не втамувати,
не збутися, не втекти...
малює ніч вікнами мапи,
пише сумні листи...
безхатьком шукає притулку
чи криївки по дворах,
блага у світанка цілунку,
трункого цілунку в вуста...

11.2018

Малюю перехожим крила
На склі маршрутного таксі,
А ті скидають їх безсило,
І ось уже дорожнім пилом
Лягають крила у руці.
Там за вікном серпнева спека,
Парує спечений асфальт,
Дощать слова рекламних шпальт,
Кріз їх набридлий їду гвалт
За місто пасербом хай-теку.
Тікаю з міста, місто, прощавай!
На пару тижнів, днів, чи дві години
Немає щасливішої людини,
І не шукаю іншої причини,
я просто хочу бачить небокрай.

08.2018

вісім цяток зелених
у вечірній півтьмі
не питайте у мене
чи не страшно мені
в того монстра чотири
аж чотири хвоста
хоч тікай із квартири
і ховайсь під моста
каву цмулю з бідону
літрів десять за раз
розганяю бозони
в світанковий я час
впрягся в упряж з пташками
ріжем небо крилом
тоне в глеку з вершками
місяць збитий хвостом
не врятує психолог
треба тут психіатр
мій дев'ятий некролог
взяв в роботу театр

2018

сірий дощ за сірим вікном
в сіру зиму на сірі будинки
на асфальті доріг сірим склом
відзеркалює сірі відтінки
неба сірого сірий зойк
сірим птахом у сірих глибинах
б"ється сіро поміж гілок
в лабіринтах на сірих світлинах

2018

припадають порохом чобітки з кришталю
на горищі в темені, над тісною спальнею,
з кумачу фіранки б'ють безсило крилами -
не злетять підранки, а були вітрилами

хмелем феї-хреснії чари пов'язали,
казино відкрилися де збирались бали,
із бетону вулики небеса підперли,
чи то ми здоросліли, чи казки померли.

2018

Нарешті осінь відпустила літо
щоб мандрувало собі далі світом
Взяла несміло в руки акварелі
І стала вимальовувать свій сум

Ось перші несміливі жовті плями,
Червоні, фіолетові, руді,
Метеликом, закоханим без тями,
Злітає лист щоб плисти по воді

І пробудивши барви своїм хистом
мисткиня вже не стримує їх шал
Й вони живуть, палають, їм вже тісно
На полотні, а осінь у печаль.

і сльози рясно падають дощами,
Патьоки фарб підхоплюють вітри,
Розмашисто широкими мазками
Жбурляють їх ізнизу догори

Відплаче осінь, осінь відридає,
Відтужить кожне горе, відгримить,
Щоб тихий спокій після днів відчаю
Надії нову паросль міг зростить

Нарешті осінь відпустила літо,
Й собою може бути цілковито,
Водити у калюжах каравелли
І не зважать на марний людський тлум.

Терпко пахнуть вночі верболозом
Згуслим небом просочені вулиці,
Шелест кроків рідких перехожих
Розбивається лунко і губиться
Мла ховає й хати перекошені
І величних бетонних велетів,
Не підскаже: блукаєш ти в осені
Чи згубився посеред весни ти
Вийти, вирватися із туману,
Потонути, забутися, злитися,
Те чи інше, гадати намарно,
Просто бути - не дати скінчитися

2017

Ілюзії, омани, міражі,
По мебіусу торені дороги,
Давно благають відпочинку ноги.
Та хто ж бо чує ноги в куражі?!
Гріхи? А що гріхи? Гріхи відпустять
Хіральністю крокуючі попи.
За те несуть попам дари хлопи -
Усе проститься їм в банкнотнім хрусті.
Слова давно вже втратили свій сенс -
Жонглери добре знають свою справу,
з усмішкою несуть страшну потраву
як благодатнії дари небес.
З трьох посестер дві добре сліпуваті,
А третя десь завіялась давно,
Вона тепер знімається в кіно
І діла їй нема до тої втрати

05/04/2016

Барчук кермує "мазератті",
Авто мов ластівка летить,
Розваги, му'зики, дівчата...
Обгін, віраж і в брухт за мить...
Кому труна, кому палата...
Оббілить сина любий тато...

2014

малюнками на склі подихом,
без пензлика і фарб - подихом,
без пензлика і фарб - спогади,
малюнками на склі спогади.
незвідані шляхи та пройдені -
сплетіння то тугі, а то - розсотані,
і вічне де-жа-вю у розтині,
чекає відповідь своїх питань...

Я давно не боюся Кощея
и Бабай не внушает мне страх -
жадный дурень у власти страшнее
самых страшных чудовищ в кустах.

2012

Что лучше: спасенье, уютная норка
иль место на плахе, публичная порка?
была бы умнее - меха и покой,
но все таки -дура, и мне не впервой!

2011

Безмовності моїх осінніх днів
між всесвітом відомим й невідомим
смакують каву з зерен чорних дір
та між галактик проставляють коми,
знайшлися сил пробачити весну
та полюбити стиглу зелень літа
і добре знають, що не всі "чому?"
повинні дочекатися отвіта.

:D упсь :D
(2011)

Cонце в очі, вітер в плечі,
час кайданками на ноги,
доля десь застрягла в черзі
і не йметься тим ні трохи.

Кут глухий серед пустелі,-
палять пеком гнів та сльози:
хто сказав, що паралелі
не стинали списи досі?

Коридори задзеркалля
душу людську спрагло смокчуть...
в неба синього проваллі
льон під кужіль мойри топчуть...

2010

Приклею перышки к рукам,
обклею каждый пальчик,
разбег возьму подальше - там,
а может еще дальше.
Сорвусь с земли и камнем в высь,
пробью в озоне дырку!
Душа, хоть в пятке задержись,-
не лезть же нам в бутылку!
Душа, не ной, не ной! Не смей!
Прорвемся, как бывало!
Ну, - не орел, ну - воробей!
Лиха беда - начало!
Но больше не бумажный змей
на привязи, с мочалом.

Моя весна - шалена і п'янка,
одягнута у вітер, пелюстками
вкриває рясно зовсім свіжі шрами
де лезо йшло холодного струмка.
Усіяна веснянками кульбаб
вона не те що вірить - твердо знає,
що зможе все, зуміє, все здолає
і вірить їй напівзасохлий граб.
Він вірить, хоча знає - все мина,
він вірить та простягує їй руки,
і не страшать його осінні туги,
і віриш ти , бо я - твоя Весна.

Щось не римується зовсім
І рими разом всі пропали,
Сумується вже днів із сім,
хоч зацвіли нарешті калли.
Стоять біленькі на вікні,
а за вікном туманить осінь.
Щось віршувалось уві сні,
а пригадать не можу досі....

Моё небо сегодня с ладошку
и по щиколотки глубиной.
Кот Чеширский, а может быть Кошка
зубоскалится юной луной.

Королевское рубище в стразах,
вверх по лестнице, вверх, босиком...
но на бал не попав так ни разу,
покидаю глупейший мой сон.

окунаюсь в неглупые будни
утром добрым-недобрым :"Привет!"
"Будь попроще - потянутся люди, " -
отраженья дают мне совет.

наступая на серое эхо,
распластавшихся в лужах небес,
силюсь зонтом заштопать прореху -
результатно с приставкою "без".

Пастель осіння...Подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем - і під дощем
розсотаного бабиного літа
лелеки в синь впинаються ключем.
І щербиться тонкий кришталь склепіння,
небесні скалки ранять божий світ,
і всупереч усім законам тління
платан з останніх сил убрався в цвіт.
Рожеві пелюстки спадають долу,
спікаються, торкнувшись наших тіл...
Приймає осінь нас з свого подолу,
кладе між яблука на сонячну таріль.