Яке то щастя - бути лиш собою,
не змінювати ролі кожну мить.
Не зливатися з безликою юрбою,
й чинить як розум і душа велить.

Яке то щастя - мати коло друзів,
яким у радість - чимсь допомогти.
Яка удача - щохвилинна муза,
з якою гріх творити не змогти.

Яке блаженство - просто легко жити,
із стресами, проблемами, роботою.
В якусь хвилину просто зрозуміти,
що власне Я - не є уже турботою.

Що тільки в тебе право є вирішувать,
що в радість, де халепа, де біда.
Хвилини щастя із життям вимішувать
й забути все. бо заздрість роз"їда...

Малюнки на вікнах. І ввімкнуте світло,
вже ніч кілька років, вже спати пора,
колонки ревуть від баллад несусвітних,
я плачу від щастя. Ридаю одна.

Я згадую вірші. усі, які можу,
шукаю слова поміж тисячі тем.
У злості своїй засідаю за прозу,
і прозу оту виражаю віршем.

Малюнки на вікнах. спадає чорнявість,
вже ранок своїх діточок посила.
Ретельно столітню приховую млявість,
і йду поміж люди. Я-є. Я-жива!