кімната з білою стелею
тільки діри пропалені чорними очима
у псевдонебі
стеля
облизана диким поглядом
що болотом тхне солодко
наче парфуми моєї музи

вибиваю думки з голови
різким рухом правиці
звідки стільки люті
у кволій кінцівці
питаю в тебе
і забуваю
що ми не розмовляємо
відколи стали дорослими
щоб не збочувати
сусідську свідомість
намріяними лесбійськими поцілунками
на сніданок-обід-вечерю
(і вночі
щоб ніхто не бачив
при світлі холодильника)

юна цнотлива стеле
хиткої однокімнатки
а пам'ятаєш мої очі
в мить першого дорослішання?

а пам'ятаєш мій погляд
що вилизував по черзі
твої чотири куточки
і чиєсь холене тіло
що п'яно давило на груди...
що стомлено курило харвест
на занедбаному балконі
і лаялось
заблукавши в тюлі
топчучи французьке мереживо
скидаючи неполиті квіти
з дореволюційного підвіконника

я сміялася
натягуючи на себе ковдру
вкупі з чиїмись джинсами
і моїми конспектами
щедро залитими глінтвейном

юна цнотлива стеле
прокурена моррісонськими текстами
чому ти мовчала
коли я бездумно дерла шпалери
наманікюреними
у мить фіаско?

чому ти мовчала
коли я здійснювала
просту геометрію
власних зап'ясть?

юна цнотлива стеле
хиткої однокімнатки
я вірю
що над тобою небо
а не ідентична житлова площа

Штучне світло.
Коробка штучного світла, в якій я
ні про що не думаю. Ріже в очі.
За стінами люди. Човгають ногами.
По коридору. Туди-сюди.
В мене вже кілька днів поспіль день.
Смердючий штучний день, запханий
у цю коробку разом зі мною.
Він в мені. Я в ньому.
Наче в розведеному водою молоці...
Б’юся головою
об скляні стіни банки. Відчай.
Я – муха у бабиній каші-затірці.
Заплуталась крильми у білій
рідині.
Я – жуйка, приліплена до кришки
парти. На потім, зажовувати біль
в животі у голодну студентську
п’ятницю.
Штучне світло по судинах
кип’яченим молоком... піниться на губах...
Солодка слина із правого кутика
губ по підборіддю на комір
гамівної сорочки.

200 років моєму безсонню
не знаю звідки чекати ранку
скажеш ХОЛОДНО
і вмочиш пензлик
у фіолетову фарбу
малюватимеш подив
Позуватиму
нудно стояти мовчки
переповнюючись фанатизмом
з очей навпроти
важко зображувати подив
коли всім все зрозуміло
скажеш ХОЛОДНО
і на фоні подиву
почнеш малювати янгола
з натури
майже копіюючи зовнішність
майже заглядаючи в душу

намалюєш святість
пунктирною лінією
боячись зачепити хвору уяву

боляче стояти
на холодному кафелі босою
по коліна врісши
в болото власних думок
і зображувати світло
коли в душі чорно

скажеш ЗАЛИШИЛОСЬ НАМАЛЮВАТИ
ТІЛЬКИ ОЧІ
і вмочиш пензлик
в пусту ніч
не помітивши
що ні фарби
ні змісту
в ній нема

поставиш підпис
накажеш летіти
а я дивитимусь
крізь тебе з мольберта

і ти зрозумієш
що створив
банальне зображення
для настінного календаря
адже щоб зробити мене вільною
потрібно подарувати пару крил