І
Над забуття здобуття, що як води в долонях -
мало зібрали долоні маленькі, тому дорогі
всі ті бентежні краплинки, що й без долоньок твої,
зміни вбирають, як танець вбирає кружляння.

Лінія руху, як продихи дотику губ, лине далі
і трансформуєшся нею під чарами життєлиття.
Тіла ж одежі, лиш якір у шафі на дні, і колодязь все глибший


ІІ
А зорі у цім кружлянні - мої і твої, лети,
я знаю, що ти зумієш, без ляку і чорноти,
нехай і була усім ти, та все навкруги не ти.
Нечулість, облуди, стіни, марно́ти, гріхи, хрести,
і понад незриме - вище, аніж молитов слова,
мелодію вихру, виру, весняний розлив несе,
і з кро́ві римується доля, пульсує: "жива", "жива",
жнива ці зігріє Сонце, що спопелить не все
над блисками вод кохання,
в глибинах смаку glacé...