Собака гавкає. І чавить абрикоси
Автобус, що зірвався з ланцюга.
Ветеринари й гицлі всіх барбосів
Упхали до одного лантуха.

І хтось там гавка – люди розберіться –
Так жалібно, так тихо і так гірко,
То, може, пес. А може, навіть псиця.
І є ще час, щоб виправить помилку.

І гасне ніч. Коли б знаття,
Звідкіль взялось, куди поділось,
Як переходять почуття
Від знаку плюс до знаку мінус.

У інший світ, до інших верст,
Нулем не стримавшись в запалі,
І зяє криком рот отверст
У трагедійному фіналі.

І дотліває смолоскип.
І хижо тішить запах крові.
Ненависті терпкий окріп
П'янить не гірше від любові.

Нагострили кігті — ми ще можем!
Є в порохівницях порохно!
Чи спіймаєм,
Чи бодай стривожим,
Чи уб'єм — приємно все одно.

Більше крові —
Значить глибша рана.
Строєм — з гарбузами старости.
... А узбеки навіть над бараном
Перш убить, молилися — прости!

Хвіст злетіти поза хмари не дає?
Що плазує темним яром — не моє.
Що витає в високості — не питай.
Не збереш, упавши, кості — не літай.
А рівненькою стежиною ходи,
І подалі від біди і від води,
Щоб соломки постелити де-не-де,
Хто ж бо знає, де він завтра упаде!
Так життя твоє безпечно промайне,
І довіку не зустрінеш ти мене.
Не веліли тато й мама — то святе.
Надто різними шляхами ми ідем.