Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Міла Біла (1984)
Жінки - це ангели, але коли чоловіки відбирають у нас крила - доводиться літати на мітлі ;)






Огляди

  1. Я дарую тобі...
    Я дарую тобі своє тіло,
    Синагогу моєї душі.
    У коханні думки несміло,
    Перевтілюються в вірші.

    Я дарую тобі свою тишу,
    І свій світ подарую тобі.
    Лиш автограф на серці залишу,
    І навік розчинюся в юрбі.

    А тоді поселюся в пустелі,
    Наодинці з оазами снів.
    Більш не прийду до твоєї постелі,
    І не скажу того, що хотів.

    Я не буду тобою впиватись,
    І свідомість втрачати від болю.
    Потяг рушив і вже час прощатись,
    Я не буду хворіти тобою.

    Я чекав тебе так як нікого,
    І тонув у очах твоїх синіх.
    Так любив тебе більше ніж Бога,
    І жорстоко покараний нині...



    Коментарі (18)
    Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 5

  2. Самотній донжуан
    Згорає хтось на дереві і в ніч,
    Коли послушника шукає храм.
    Знаходить в небі непотрібну річ,
    Старий самотній донжуан.

    Ховає гнів в знецінений кулак,
    Витягує з кишені часомір.
    І cпогади з задавлених атак,
    Видзьобує із серця дивний звір.

    Старий Вітольд... йому помстився час,
    За тих дівчат котрі втрачали розум.
    Через очей смарагдовий фаянс,
    Чекаючи на погляд як на дозу.

    Іде додому дон в старім пальто,
    Знаходить в скринці для листів ключі.
    Цілує ніжно він свою Ніхто,
    І тихо тане в полум'ї свічі.



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 5.17 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 5

  3. Жебрацькі очі
    Стискає холод, огортає душу,
    Глузливий погляд у зрячках проскаче.
    А я долоні простягати мушу,
    Бо хтось там з-за спідниці гірко плаче.

    Бо хтось там з-за спідниці гірко плаче,
    І щось шукає у моїй кишені.
    Хоча б цукерку, хоч якийсь калачик,
    А в мами там лиш клопоти щоденні.

    Яку печаль несуть жебрацькі очі,
    Того не зрозумієш ти прохожа.
    Того не зрозумієш і не схочеш,
    Бо наші долі зовсім не похожі.

    Ти виростала у теплі й турботі ,
    Мене ж щоночі холодом вкривали
    Ті вбивчі очі . Так, ті кляті очі
    Чогось у мене блудно вимагали.

    Тебе до школи завжди проводжали,
    А я всю школу бачила лиш в далях.
    Тебе кохали , ніжно так кохали ,
    Мене ж за пляшку мати запродала.

    І зовсім не тому я зараз плачу,
    І не тому я милостиню прошу.
    “Будь другом дорогий палачу “
    І тільки вітер заміта порошу.


    Вона ж бреде, немов “причинна”,
    З малим малятком.І не зна дороги.
    Вона ж не винна , бо й сама дитина.
    Скажіть, за що їй всі оці тривоги ?

    Була б вона найкращою дочкою,
    Сестра з якою біди всі прості.
    Можливо, і дружила б із тобою,
    Можливо тільки - в іншому житті.

    З яким гріхом прийхла вона у вічність ?
    За що отримала те покарання ?
    Чому БОМЖем зовуть її, а гідність
    Давно замінена жебракуванням.

    А може нам не варто обминати
    Чи бігти геть не наче від чуми ?
    Та замість того, щоб допомагати,
    Ми навіть не вважаєм їх людьми.

    Це не проблема - це болюча рана,
    Яку пов’язкою не заліпити.
    І ти, як біля жебраків ітимеш ,
    Подумай : “Як їм важко жити”.





    Коментарі (7)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5
    Самооцінка: 5