ти зводиш баланси розбитих сердець.
хронічний параліч, на рівні рефлексів.
і я удостоївся(!) званої честі,
яка невідомо на кого впаде!

це я залишивсь непомірно смішним,
тому що дозволив тобі вибачатись.
не нам же судити, тим паче карати,
хай навіть з визнання своєї вини.

Колись згадаєш, чи вже забула,
Яка різниця.
Вже, глибоченна, мілкою стала
Свобод криниця.

Ніхто не кине за це минуле
Зім’ятий докір.
Колись згадаєш, чи вже забула,
На серці спокій.

Дрібничка, згублена тобою
І, мною знайдена запізно,
Її ніхто затак не візьме,
Я не віддам її без бою.

Така дешева і безцінна.
І обіцянок варта й звички.
І хай вона мені не личить,
Я берегтиму, неодмінно!

Відпущу… Відпусти,
не роздам таємниці.
Не роздай же і ти…

Я лічив… Не лічи
промінці й блискавиці.
Повертаю ключі…

Я забув… Не забудь,
свої “я” на полиці.
Між спокус і полуд…

Вже не плекає мрії марні,
а лише згадує.
Щодня у затишній кав‘ярні
смакує кавою.

І вже, не знаючи навіщо,
себе виховує.
Коли минуле в ніч покличе,
зітхне відмовою.

Є нефальшива досконалість –
життя гортати сторінки.
Щось докорінно навпаки,
а дещо так, як сподівались.

Не боячись втомитись, впасти,
чимдуж прискорюється час.
Життя прекрасне, без прикрас,
хоч ми і скаржимося часто.

Перечитай мої листи…
Я так хотів їх не писати.
А скільки їх іще, зім‘ятих
у руки полум‘я нести!

Але не варто берегти,
вони такі, як їх читати.
З життя уривки і цитати.
Перечитай мої листи!