Літо мало два поверхи: верхній і з Богом. Коли лився дощ, Бог діставав із шафки слоїки, каструлі, кухлі, виставляв їх і босі пальці за поріг, а сам умощувався на сходах і слухав, про що дрижать калюжі. Потім небо згорталося, а Бог міняв рибкам дощ і варив кольорові борщі. Рибки мали алергію на недистильовану воду, зате були чудовими співрозмовниками: коли він молився (іноді й Богу доводиться шукати себе), вони зовсім не заважали. А потім літо минуло, акваріум почав жовкнути і опадати, і Бог, набравши в рот води, а у воду – рибок, сів на ровера і поїхав із літньої кухні в теплі краї. До наступної зливи.

Цього сезону модно загортати тіло в одяг. Кутюр'є диктують умови, естети визначають доцільність, маси стрибають у течії, провінції зводять вітрини, тіло модно загортати в одяг, а душі модно загортати. Навіть манекени мають душі. Не мали би — байдуже було би нам до суконь-футлярів та іншої тари. Світ мусить бути одягнений. Винятки — голі діти, тіло яких менше за душу, а шлунок — за кольоровий прапор на сайті їх країни, і ще ті, яким байдуже, бо є ще дерева, ними не злажені, кущі, ними не захатчені, і мама щоранку вибирає, які колготки в садок одягнути. Є ще бомжі, але в тих — своя мода: цього сезону — стильні теплі кутанки, бо собаки з підвалів не вилазять, а далі — рейтузи а-ля Емінем, бо кишені місткіші. Отак і живемо: гуччі — зі своїми кишенями, бомжі — зі своїми. А решті байдуже: у їх богів — свої кишені, на всіх місця вистачить.