Чи дивились ви колись на дійсність уночі?
Коли людей так мало йде по місту,
У лісі,злісно гукають сичі,
А в небі, зір розсипане намисто.

Не буду я ховати правду щиру,
Люблю я ніч,цю пані в чорнім вбранні,
Яка туманом розкурила люльку миру,
Та йде від нас лиш тільки на світанні.

Та тільки блисне перший промінь сонця,
І небо вибухне яскравим водограєм,
Відкриються в хатах віконниці й віконця,
І пані ніч піде в будиночок над раєм.

Я розучився спати уночі,
Бо кожен раз ,коли я засинаю,
Я бачу дивний напис,це ім"я Софі,
Чому софі? А я і сам незнаю,

Можливо спогади відновлюю старі,
А меоже це моя дурна й нестримна юність,
А може дурень я,але ж закохані-вони дурні,
Виходить,це моя сердечна дурість,

Але якщо я дурень,то виходить,
Що я закоханий,НЕ МОЖЕ БУТИ!!!!
Виходить не засну я більш ніколи,,,
Засну,але для цього треба все забути.

Крути
Земля кричить,
Земля благає,
Не треба більше мертвих тіл,
Не треба болю і страждання,
І сліз, і крові, і зітхання,


Дітей погинуло багато
За Україну йшли вони,
За Україну ,помирати,
У бій нерівний,воювати,


Московське військо,п’яні хами,
У бій кривавий подалось,
Багато їх було,чимало,
І море крові розлилось,

Та кров орошувала землю,
І трупи всі лежали вряд,
А матері ридали, СИНУ!!!!!
Та часу не вернуть назад,


Дітей погинуло чимало,
І досі чути де-не-де,
Як там не Крутах,на тих шпалах,
Земля розірвана гуде.
Гуде і плаче, як та мати,
Що сина свого там гука,
Не прийде він, нема його,
Лиш слава є його, жива.

Та й ту хотіли вони вбити,
Змовчати, того не було,
То були підлітки- бандити,
А не герої, як воно,

Тут зараз кажуть,
Не було, брежня, те все,
І балаган.

Але якшо пронестись нам із вами зараз скрізь туман,
В ту саму ніч, поглянуть нам, на воїнів , що бились там,
То зрозуміли би, що може і не потрібно було того,
Що може б мати після школи побачила його живого,

Можливо й ні, не треба було,
Та забувати ми ті дні, не маєм права,
Бо в огні здобули ми там Україну,
І Крути мали в боротьбі там не останнюю місцину