Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Данилишин Мирослав



Художня проза
  1. Тяжка доля тваринна
    Тяжка тваринна доля............

    I



    ........жили у бабусі три веселих гуся: один сірий, другий білий, а третій Івась, внук її =)
    Жив собі Івась,поживав, і горя незнав. Та от одного дня, вийшов на подвір’я , водички попити, чує, у сараї шось шобуршит, він туди.........................а там щур, він його ловив,ловив, а той у хату, під піч cховавси і не вилазит. ”ну” , думає, «всьо, капець , баба щура вздрит, такого даст.....щурові... шо йому мало не покажеться, а жалько тваринки, краще я його приглушу і викину надвір а він потім відчухається, а від моєї бабуні ще ніхто не відчухувавси. Взєв віника і помалу підходит до пéчи, а зпід неї тіко два глаза, як отіво галмази. Ну наш Васько піонером був, ніц не боявся, як упиріщит тим віником під піччю, а звідти щур вибіг, чорний такий, із хвостом. Щур під лавку, він за ним, щур під стіл, Івас теж. Так ті два бахури гуляли у доганяйлика з годину, а потім захекані сіли обидва на підлогу, віддихатиси.

    « Мене Васьком звуть, а тебе?»,.
    « А я Щур, просто щур, я із простих».
    «Будем знайомі», сказав Івась. « А чого ти тікав?».
    « Та я думав шо ти , супостат в окулярах, мене зі світу звести хош, от і заникався, а відтак тікав».
    «Ясно, ну шо, ти тікаєш?», сказав І.. .
    « Нє, віх вам, нікуди я не піду, в мене туй дружина, і хата, такшо мені нема куди йти»

    « Ба! дружина тут в нього, ану щуруй із хати, ато баба зара прийдут такого дадут, шо мало не покажеться» .

    «Давай ти мене не бачив, я тобі не заважатиму, а ти мені».
    «Добре» ,сказав піонер, « а може я тебе всетаки в живий куток?».
    « НЄЄЄ, не треба, мене там малі спиногризи замучать, я краже тут під піччу».
    Так і зажив, Щур із Бабкою і піонером, вони йому не заважали, а він старався не попадатись бабі на очі. Коли та уночи поспішала до кльозету, Щур тиряв щось їстівне зі столу, ї виживав, із жіночконю.
    II
    Сам , як він вже казав, був щуром простим, його родина ше за ок-муністів переїхала із Хом’яківки у Покасівці, там і оселилась. Батько Щура, був каналізаційний щур Панас, а мати хом’ячиха Дуся, жила у місті поблизу, доки не охомячилась, її тоді хазяї спустили в унітаз разом із діточками, діти погинули, а вона залишилась жива, через що багато разів себе кляла, така вже тяжка твариняча доля. Так, повернемось до Щура, був він щасливий , і горя незнав, доки не вжинився, на отій щурисі Палажці, не доля а дурна голова запутала бідаку у міцну сітку сімейного життя. Від того чєсу падали на родину молодого Щура біди, щодня і у великій кількості. То їсти нема шо , то хату затопит (вони тоді ше жили у теплотрасі) , а то і якась гадина залізе, ну короче біда одна. Та раз щурик знайшов хату, де жили наш окулярик і його баба, Щуру хата сподобалася і він вирішив пересилитиси туди (бажано сам) , але не вийшло ( самому) , бо щуриха зразу взяла слід, а потім ше такого вписала, шо не радий був шо затіяв.
    III
    Одного дня, спав собі щурик під піччу, а тут жінка підбігає і каже
    « ах ти трутуень, ану їдь в Пертербург, на заробітки,,, а то, як баба не приб’є, то помрем із голоду».
    Ну, піднявси, продупливси, зібрав дзюбеньку, поклав в неї тіко саме необхідне: палички для вух, зубочистки, диск Пітера Геміла, і лист шиферу, про всяк випадок=)
    І поїхав....на вокзал, на поїзд.
    На вокзалі, було брудно, мокро, як завжди. Нарешті він , потяг, такий красивий, великий і брудний. Ще він шумів, так, шо бабка в порівнянні із ним працювала у тихому режимі=)
    На сходинках,при вході у вагон стояла страшна ,як атомна війна провідниця. «Не пройду», подумав Щур. Відійшов на 5 м. від потяга, і почав шурупати, «шо робити?».
    Та ось, на відстані декількох людських кроків,він відчув дуже тонкий і вишуканий запах самогонного перегару. Той перегар линув від бомжика, що лежав обабіч. У Щура шось перемкнуло, і він побачив того бомжа у яскраво білому світлі. «Ось він», враз осяяло Щура. «То моє спасіння», подумав він. «стоп, чувак, ти вде дурієш, яка поміч від бомжа?»,.... « блін, точно, я залізу до ного на шию, і скажу йому, шоб він зайшов у вагон, , ти геній», йому здавалось шо то буде легко, як два пальця обдзюрити.
    Та не так то було, бомж же москальом виявився. Першу фазу Щур виконав успішно, а коли почав йому у вухо белькотати, про потяг і провідницю, той бідака розгубився і почав крачати « помогите, помогите, !!!!» , а Щур по приколу каже « то я біла гарячка, шуруй у поїзд, ато задушу», а бомж «хорошо, хорошо, добрє , єсли тебе так больше нравиться», а щур «отак москаль, роби шо я кажу, і відпущу тебе, ААА». Бідний бомжик підірвавси із місці, і пошпандьорив до потяга. Підійшов, привітавси із провідницеу і вирішив заходити. .............він, у вагон, а його провідниця із вагону, він у вагон, а вона його із вагону...
    .і каже вона " ах ти гад, что проєхать задурна хочєш?"........


    А він їй « гражданочка пропустіте, я бедний і прашу не обижать мяня»
    Ну вона тоді, як взєла віник, та як гепне по крижах, то хлопом так гепнуло, шо Щур чуть не вилетів.
    Продуплився Щурик і каже « йди в касу купи білет» . «за что?», логічно запитав бомж. « ти йди і не тринди, а там відно буде».
    Ну той пішов, підходит до каси і каже «один білет на родину», а касирка йому «а це де?»
    А той « в матушке Россіі» , «а то ви вертаєтесь додому назад у Росію так?», спитала касирка,
    «!да-да, іменно так», ну тоді цьоця його так поглядом зміряла і каже « одним москалем в державі менше, то завжди добре, беріть білет задурно».
    «спасібо, ви меня виручілі», сказав бомжик, і побіг на перон.

    Підходить вуйко до потяга, і каже « что гражданочка, ану пропускай, гражданіна Россії, в меня білєт єсть......на родіну єхать буду».І було би вже всьо чотко, якби наш герой не висунувся трохи із загривка. Провідниця спочатку подивилася на громадянина потім подивилася на загривок і заволала
    " АААААААААААААААААААААААААААА ЩУР ЩУР, бєйтє єво! Отойді бомж, я крису біть буду».
    Щур пойняв шо ти ситема-ніпіль, вискочив із ковніра нашого громадянина і втік під вагон. Потім він заліз у грузовий вагон, сів на солому і подумав «придурок, і не міг ти так зразу зробити? Хоть розважився, одне добре».
    Поїзд рушив.
    Тилімбало ним у дорозі так, шо коли вийшов на станції «Старі Недотулки», шось поїсти, то думав шо із нього вийшов дух.
    Потім настала, ніч**))
    Було десь опівночі, коли у вагоні стало чути смаленим, «певно шось горить», подумав.
    А і справді.... та кондукторка-маскалька, забула кохве не плитці, воно збігло, загасило газ, а коли якийсь вуйко вийшов покурити, то так шандарахнуло, шо тепловоз відлетів десь у бік.
    «ну», думає "всьо, з"їздив, я у петербург, заробив, нашо мені то треба було?».
    Та, от вагон відчепився, і грузова частина, пішла і не баяласи, пряменько у фосу.
    IV

    Прокинувси Щур десь за годину, дивиться, навколо темно хоть в око встрель, лиш звуки чути, непойнятні. В глибині лісу, шо стояв обабіч, світло , прислухавси- відти звуки йдуть.
    Продерся через хащі, підходить до вогника, ближче, ще ближче. ААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! А там: галявинка так, на ній вогнище розкладене, на тому вогнищі хом’ячки-туземці провідницю смажать.
    «Йой, жах який», сказав наш герой і повалив долі, стараючись не попасти на очі тим дикунам. Та із за своєї пручості, він таки попався. Якась курва поклала на його дорозі полінце,от він за нього і перечипивси. Ним дуже голосно гепнуло до земли, це почули хом’ячки і вирішили, що закуска із щура їм теж пригодиться. Арава розмальованих гризунчиків кинулася доганяти. Дриляв він від тих монстрів десь із години три, а потім за щось перечипивси і полетів у яму. Та коли летів, нагадався, що в ного в дзюбеньці є помічний лист шиферу, Щур став на нього, як на той скеїт, і проїхавси, як то кажиться із вітерцем. Ну потім його шифер перевернувси і ним знов добряче гоцнуло до землі. Окунявся, піднявся, був вже ранок. Прокинувся Щур на дорозі , на узбіччі вказівник « ////////////Ва 15 км». « Шо то за фігня, незнаю, певно хулігани побавилиси, ну я впевнений, шо то дорога не Петерьбург», подумав сміливець, і покрокував по дорозі за вказівкою.
    V
    Прямуючи по дорозі, Щурові зустрілась муха Дуся, із якою він познайомився, замутив , влюбив в себе, а потім забив зубочисткою і з’їв, як я вже казав , тяжке життя тваринне.
    Прошкандибавши добрий кусень дороги, під обрієм вилізло місто, ну, як місто, село таке собі величеньке , СМТ короче. При вході у місто брама, на брамі вивіска велика, але вся замальована фарбою. « Та шо то таке?, Що тим бахурам більше роботи нема, лиш вивіски замальовувати?», сказав Щур.
    Зайшов у місто. «Велике,курва.», подумав. У тому місті всі говорили непонашому, якось дивно ходили і чогось невіталися. « Чи я туди попав , дивно, може се не Пертербург?», вирішив в когось спитати. Якраз на щуровому шляху трапилася дзюрка в дорозі, біля дзюрки валялася бляшанка, а на ній цидулка « Бар Пяний гризун» . « Ну. Шо і ропустити чарочку незавадить», вирішив Щур і зайшов у середину. Всередині було темно і смерділо лайном. За барною сійкою стояв сліпий на одне око щур і розливав якусь гидоту по шклянках «уже досить веселих» мишей, щурів, ховрахів, видр і всякої іншої сволоти. На стіні над сліпунцем, на онде око, висіла дуже смішна об’ява : «ВСЕМ КРИСАМ РАБОТА за 2 ДНЯ» , а внизу маленька приписочка « ЗА 2 ДНЯ І 200 Євро». « Обнагліли», подумав.
    В барі, Щур замовив 200 г. нашої , а опісля того, як випив ,почав придивлятись до чвоїх партнерів по випивці.
    Зправа від ного сидів старий щур, точніше подоба щура, бо то що горілка зробила із того діда вже складно було назвати твариною, він був скорше подібний на шматинку, або на кусок зам’ятого паращника. Хвоста в того щура небуло ну чесо кажучи наш герой і не дуже гинув дізнатись, чого той щур безхвостий. Шерсть в нього була вся порвана і висіла клаптями, там де був вирваний клапоть –черваоніла закривавлена рана. « Хто це вас так , діду», нарешті осмілився запитати Щур. «Життя, горілка і дружина», відповів дід чітко і ясно. Зліва він Щура сидів комар, так-так , саме комар. Він сидів,бухав і плакав. « А із тобов шо є ?», спитав наш нерой. « Я втратив коханя», відповів комар.
    «Як?», поцікавивси, « якась сволота її вбила і з’їла, отак на дорозі, я знайшов лиш її тільце, точніше те, що від нього залишилось», схлипнув комар. Тоді Щурові стало так херово, що голова його закрутилася, і він гепнувся на землю. Відчухався десь за хвилину . Той самий бар, ті самі рожі, той самий меланхолічний москіт. «Всьо добре», вирішив Щур і постарався , як найшвидше вийти із того місця. Виліз із бару, у душі коти нагадили .
    VI
    Повторюю життя тварин тяжке.........................................................................
    Наступна пригода сталася із нащим героєм десь під вечір. Пройшовши вже дофіга кілометрів, Щур все ще лазив по Петербургу. На одній із вулиць йому зустрілась прекрасна, молода, сексуальна..................бабка, із котом у сумці. « Ну» думає «всьо, нарешті я уїздивси», і давай, дьору, але такого, шо аж петербург за ним шумів.
    Облазивши ввесь Петербург а точніше Москву, бо той щур таки помилився , він нікого і нічого незнайшов. Вирішив вертатись назад, у рідні Покасівці. Але , як це здійснити він ще навіть не уявляв .
    Вийшовши за межі СМТ Москва, Щур попрямував у ліс із якого власне він і прийшов. Йшов він по стежці заки було видно, а коли стемніло- Щур стежку втратив і йшов просто внікуди. Його веселий піший хід перервав гуп по голові, і стало темно.
    «Де я ? Ви хто? Нетреба!», пред нашим сміливцем стояв дредастий ховрашок і обкуреними очима дивився йому прямо в очі. «Всьо чотко,чувак», обізвався той. «Ми тебе туйво, перепутали, із тим........ хом’яком Івановичом». Із розмови із Бобом,як потім вияснилось, Щур зрозумів , що Іванович-це махнутий на голову старий із зовнішністю гомика-педанта хом’як ,який загорівся думкою про...........
    Ага, що думаєте так просто вам зара візьму із розкажу? Саме так, просто разповім. Отже, той гад був махнутий на здоровому способі життя. Жив Іванович через дерево поруч від стійла ховрахів-раста, які на постой курили і слухали Боба Марлі. Ну ясно, що ті походеньки нервували Івановича, навіть можна сказати бісили! От він раз пішов у їхнє стійло, поки хлопаків не було вдома і запалив там всьо,до мами. Після того, можете собі уявити, весь ліс протягом двох тижнів хихотав, сміявся і дурів. Ось декілька цікавих фактів із того періоду :
    1) Громадянка Сорока стверджувала, що в її домі оселився іноземний огірок без колючок, він безсоромно ходив по хаті «у чому мати народила», дебоширив і лаявся брудною лайкою!
    2) Громадянин Вовк, констатував, що всі його дії до цього періоду його життя були не легітимними, хоча потім признавався, що ніфіга не зрозумів, що сказав.
    3) Громадянин Медмедик Клешеногий, одружився із громадянкою Зміюкою Підкамінною , а потім констатувавши, що в неї холодна кров, розвівся і поїхав жити до мами, причому взяв дівоче прізвище.
    4) Бобер, взяв звідкісь зубну пасту, і обмазавшись нею цілий сказав,що їде на телебачення і більше не залишатиметься і цьому гаю.
    5) Жираф, нарешті зрозумів, що йому тут не місце.........
    6) А сам Іванович, згадавши, що в його прадід колись служив у Війську Запорізькому, взяв шаблю і пішов у бік Запоріжжя. Більше його ніхто не видів.
    Так ось, Щур послухав цю цікаву історію і насміявшись вдосталь, сказав Бобу, «Чуєш ,чувак, а ви тут ще маєте трави трохи?». «Та, маєм», сазав Боб і поліз у кульок який стояв біля нього. Із «Боса» він дістав жмут сухої подрібленої трави і поклавши її у пакетик подав Щуру. «Вдячний, ато не личить до діток без перзенту вертатись», сказав Щур, « ну добре піду я, пісссссссс». І витягнувши два пальця, наш герой вийшов із стійла і попрямував далі.
    Наступна пригода, варта нашої уваги, сталася із Щуром коли він вийшов із лісу. Сталось це під вечір, коли сонце ще не зовсім сховалось у свій притулок під обрієм. Так, ось.! Дибає наш герой по дорозі, і тут ..................................!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Він став у лайно! Там-там саме у лайно таке велике, м’яке і смердюче. Лайнувся, і почав шукати чим би витертись. Незнайшов. Лайнувся ще брудніше і почав витирати ногу у траві, та раптом боса нога натрапила на щось гостре і холодне.
    «Ніж?», промайнуло в голові. Почав рити землю-матінку і натрапив на ! Серп , бронзовий. ЩЕ поривщись він викопав молот, консомолку, консомольця і табличку : «В гробу я видал етот ваш комунизм!» , опера невідомого митця. «Ото сила!», сказав сам собі Щур, «Я колись таку собі на подвірї собі покладю».

    VII
    Нарешті! Дім ! Хата! Сарай! Подвір’я! «Я вдома»!!!!!!..............................
    «Ой, баба вийшла, йо! побачила! тікаю!». А і справді, на подвір’я вилізла бабка, так !та сама бабка, яка колись хтіла Щурика прибити. Та чесно кажучи, вона ще і не змінила своєї думки.
    Тому зараз, вона завзято женеться із тяжким предметом продовгуватої форми, який українці із давна найменували ‘’лопата’’, за бідним щуром. Ви не здивуєтесь, якшо я скажу, що Щур забіг у сарай? А саме туди він і забіг! Із сараю він забіг, самі вже знаєте куди і звідти вже більше ніколи не вилізав. Боявся, думаєте? НЄ!! Там була дзюрка у підлозі, от Щур туди і впав і забився.Більше його ніхто не видів, ні його ні його родину, найшли лиш маленький пакетик маріхуани під пілогою у баби, такшо Щур ще довго лахав, як бабу забирали до цюпи, як її допитували, як вона сиділа ще два останні роки і ще багато іншого, цікавого і нецікавого.
    ............................йому ж звідти, зверху, всьо видно...........................



    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 3