Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ольга Ярмуш (1981)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Редакція Майстерень, [ 2011-02-20 18:04:58 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Ольго, якщо є проблеми з ритмізуванням, скажімо, автор дозволяє собі вільності у ритміці рядків, то потрібно публікуватися в "Іншій поезії".
Інакше оцінюватиметься ритмізація, а вона тут, як для вірша, далеко не струнка...
Коментатор Ольга Ярмуш, [ 2011-02-20 18:33:41 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Ясно.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2011-02-20 18:48:12 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Як добре, що ви не ображаєтесь...

До речі, і в сучасному літпроцесі, і в нас на ПМ, як особисто мені здається, не так багато авторів усвідомлюють, що вірш - це завжди наслідок, а не мета, ціль, здобуток...
Тому переважна більшість авторів ніколи так і не навчиться писати справжні вірші... :(
І автори ПМ, на жаль, нечасто являють собою цілісні особистості. Безумовно, в процесі творчості вони потрохи визрівають, але з такими темпами можна і до глибокої сивини затягнути процес...

Найбільше про ступінь авторської зрілості говорять теми, на які здатні розмовляти наші автори, на які, зрештою, пишуться їхні твори, а ще про це свідчить відповідність рим - творчим обріям, досвіду, авторським осягненням.
Найпростіші (насправді це найфундаментальніші) рими вимагають найширших, найпотужніших авторських світів і творчих обріїв. Таких авторів обмаль, тому і особливої вартості написане нами - для світу за межами нашого "я", - в переважній більшості випадків, немає.
Можливо справжня поезія починається зі збігу авторського досвіду_таланту і точної, відповідної авторському "місцеперебуванню", рими.
Спробуйте, Олю, подивитися на процес творчості і з такої сторони...
Коментатор Ольга Ярмуш, [ 2011-02-21 09:56:22 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Спробую ) В принципі, все написане Вами правильно... але що робити тим людям, які мають хоч трішки творчу душу і висловитись можуть не через малювання, різьбу чи прикрашання клумб, а саме через слово? Такі автори, як метелики-одноденки, їх послухали і забули. У їх творів нема майбутнього, бо нема ніяких творчих знахідок,а тільки тривіальні рими...
Я веду до того, що не всім дано залишити вагомий слід у літературі. Хіба обраним (за тим чи іншим критерієм). І в такім випадку вірш - не наслідок, а просто бажання висловитись. )
Дюма-син сказав добре про усе це:
"Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє."

До речі, Ваші роздуми - це галантний натяк на несвіжість думок-рим-теми в моєму вірші? )))

А про образи у нас кажуть: на ображених воду возять...
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2011-02-21 10:55:23 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Ні, Олю, це не про вас, ви відразу сказали, що навчаєтесь, як і ми всі тут навчаємось... Просто увиразнилася, в процесі, тема, і я пробую її, для себе принаймні, відкрити повніше.

І жодних натяків, я просто сподіваюся, що ми з вами можемо на цю тему публічно спілкуватися, бо, як на мене, вона торкається всіх, і в ній приховано і універсальний ключ до всіх творчих проблем.

В цьому контексті "тривіальні рими", Олю, як на мене, найфундаментальніші, найширші - і вимагають такого ж володіння автором простором життя. Тому, на мою думку, є сенс менш досвідченим авторам намагатися уникати говорити про те, про що вони відають недостатньо, з чим недостатньо поріднилися, тому навряд чи зможуть за допомогою і в межах фундаментальних рим додати хоч трішки нового обсягу засобами вербальної творчості. Я саме про це, але не тільки про це.

І я з вами згідний, що таких авторів багато, які пробують увиразнювати своє творче начало через поетичне слово. Тож саме для них і така моя дивна рекомендація - звузити межі свого поетичного дійства до реально відомого, реально осягнутого.

Що значить "звузити"?

Практично це виглядає так - описуючи картину, що висить на стіні, автор мав би добре знати про кімнату, де висить картина, а ще - непогано відати про дім, де ця кімната присутня, і дещо знати про вулицю і місто, і хоча би трішечки про край (знати, в сенсі пропустити через своє діяльне "я", заповнюючи форму знання адекватною своєю діяльністю) - бо все це відчуватиметься в словесному описанні картини, або ж не відчуватиметься. І тоді автор зробив помилку, і це була "не творчість", а дещо інше... Тобто творчість на наших рівнях, це, напевно, не охоплення і відкриття незнаного за межами нашого "я", а саме доцільне увиразнення осягнутого, добротність "тут", а не десь "там". В ідеалі - ця "добротність" "тут" мала би наслідувати "Добротність Божу", яка помітна - куди не кинути погляд, чи не так?

І тепер уявімо, дорога Олю, що якийсь автор рішуче описує, скажімо, землю батьків! Тож він, за підозрілою моєю концепцією, повинен тоді чудово орієнтуватися у світі в цілому, достатньо орієнтуватися в космосі, і праці Творця, що сотворив Усесвіт, і дещо також відати про причини цього Сотворіння, а також відати дещо і про інші Сотворіння.
Але ж у наших авторів, які пишуть про рідну землю, найчастіше, взагалі нічого більше не помітно, окрім, як "взяти цю висоту" - але, насправді, такі стрибки відбуваються настільки нижче потрібної планки (яку самі автори і встановили), що диву даєшся - такому повзанню...

Тобто, знову приходжу до висновку, що надважливою є творча адекватність, і відсутність "дірок", тобто цільність. Математично кажучи - розмір кожного відрізку (на якому як відомо, міститься завжди нескінчена кількість точок, різноманітностей) творчого перебування повинен бути співмірним і не лише з авторським обжитим ареалом, але і з тою чи тою динамікою процесів. Зрештою, динаміка і лежить в основі можливості "переходу між вимірами", себто продовження власного творчого процесу до безкінечності. Точка-відрізок-площина-об'ємна фігура-рух об'єму-розгортання нових вимірів - все це і є особистісною вічністю, яка вимагає для свого народження фізично (матеріально) дуже простої речі. Вимагає відсутності "дірок", бо дірки, і з погляду математики і фізики ( не тільки філософії) теж, не дозволяють відбутися якісному перетворенню, - і розривають сутність...

Тож творча наша адекватність, напевно, і полягає у виборі того нашого відрізку (площини, об'єму) для творчих потуг, які є цілісними...
А далі вже дрібничка - диво сотворіння. :)
Коментатор Ольга Ярмуш, [ 2011-02-22 09:33:57 ],
на сторінці твору     "Арабески"   Ярмуш Ольга

Ви дивитиесь на все під дуже широким кутом, включаючи у свої роздуми психологію творчої особистості і філософію. Але, як на мене, Поезія (і мабуть, Проза,- про це не судитиму, бо переважно віршую) - спонтанна. Хіба її вконтролюєш? Чи те, що пишеш?
Кіяновська стверджує, що найкращі свої твори пише в стані трансу. Та хіба тільки вона? А якщо створювати певну досконалість, штучність на основі словниково-виважених рим, прорахованих складів, ритму, інших філологічних прийомів - у деяких авторів це дуже відчувається - виходить ніби й непогано, навіть довершено, але занадто вже відчувається в роті отой синтетичний присмак штучного продукту.

Але ж ще є Божа іскра (чи хто як назве, бо всі ми намагаємось зрозуміти природу цього явища). Живе людина життя, займається справами далекими від поезії, а потім раптом відчуває непересильну потребу братись до пера. Я маю одного такого знайомого. Все життя пропрацював рятувальником на воді, а потім, вже майже на пенсії, почав писати вірші і гуморески. Вірші при правильних римах слабуваті, а гуморески навіть дуже й дуже... Видав уже 10 збірок. А пише тільки 10 років...

Хочу сказати, що натхнення нелогічне. Його не вивчиш по порадах в Мережі (бачила щось на кшталт "Як навчитись писати вірші"). Треба стати, мабуть, злегка Фаустом, щоб досягти якогось успіху. І тут я згодна з Вами - якщо вже пишеш, то оцінювати себе потрібно адекватно. А ще - працювати, працювати, працювати...