Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Тетяна Роса (1964)

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-15 00:13:23 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Савранська Ванда

Це означає, що час підтвердив правильність вибору... З поверненням, Вандо.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-17 20:53:24 ],
на сторінці поезії     "Закодована"   Воциг Таня

"Постійно в русі, бігаю, лечу.
Здається, швидко, все ж не поспіша,
Збиваю ноги і тобі услід кричу." - Таню, ось тут не зрозуміла, хто не поспіша?
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-19 00:46:50 ],
на сторінці поезії     "Діалог"   Бенедишин Любов

Звуки, звуки… А хто б сказав, коли збіг вже можна вважати обов’язковим, а коли ні. Адже геть усе можна сказати по-іншому, уникнути тих нещасних збігів, досягти мелодійності і краси звукового ряду, але … геть втратити при цьому яскравість емоційної палітри, точність подачі емоції і витонченість думки. І що важливіше? Як на мене, то маємо намагатись досягти максимальної гармонії між філігранністю думки, точністю емоційної палітри і красою звучання. А у нас першість надається звуку. І при цьому «під роздачу» попадуть твори, де збіги приголосних просто необхідні для досягнення певної мети, а це вже нонсенс, так дійдемо до того, що гуркіт грому почнемо голосними передавати…
Зауваги мають бути обґрунтованими, і якщо немає що запропонувати як достойну альтернативу , щоб автор наочно побачив інші можливості і впевнився у власному недогляді чи помилці і справедливості зауваження, не бачу сенсу ламати списи і авторську ідею і псувати творчу атмосферу, а будь-яка заувага без конструктивного підходу виглядає надуманою і сприяє накручуванню негативних емоцій і абсолютно не сприяє вирішенню виникаючих проблем. Я своєму мозку звивини до головного болю викручувала, намагаючись змінити те коротке «що ж» так, аби зберегти ту безшабашно покірну приреченість, котру воно передає. Не знайшла. Отже, вважаю бачення автора єдино можливим, оскільки ніхто інший теж не запропонував достойного варіанту заміни. Любо, з огляду на один не такий вже й давній коментар про дружні стосунки на сторінках ПМ, змушена підкреслити, що це не спроба дружньої підтримки, а просто констатація факту і спроба знайти хоч щось раціональне у тому, що тут відбувається.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-19 02:36:42 ],
на сторінці поезії     "Закодована"   Воциг Таня

На скільки я знаю, "як?" - це "не поспішаючи" чи "без поспіху", а "поспіша" - це коротка форма дієслова "поспішає", тобто "що робить?" Де ще можна зустріти слово "поспіша" у такій якості, як у Вас? Я не змогла знайти.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-19 02:44:58 ],
на сторінці поезії     "Replay*… (трішки іронічно)"   Михайлик Галина

Трошки іронічно
і дуже симпатично.:) А у мене щось подібне відбувається, коли на кухні пораюсь і руки зайняті...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 22:18:32 ],
на сторінці поезії     "Живу..."   Ковальчук Інна

Справді, суголосні. Якщо «мов добрий мед», то славно. Я он собі інколи із скипидаром асоціююсь.:) Ким би ми були без наших печалей… Головне, хай вони Вам світло не застять, Інночко…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 22:47:44 ],
на сторінці поезії     "***"   Роса Тетяна

Та я б передала, але, наразі, мій ЛГ впевнений у непохитності своєї точки зору і не схильний дослухатись до інших. Хто шукає ворогів, той обов'язково їх знаходить. Хто хоче вирішувати проблеми, має їх спочатку знайти або створити. Так уже ми влаштовані, що помічаємо у першу чергу те, на що налаштований наш внутрішній зір, наші очікування... Якщо хтось хоче викорінювати негаразди, вони зростатимуть перед його очима, як зуби дракона. Такий світ мого ЛГ. Я не можу змінити його очікувань. Можу тільки щиро бажати йому розвиднення…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 22:49:24 ],
на сторінці поезії     "***"   Роса Тетяна

Любов починається з усвідомлення існування… Усі ми у чомусь самі собі вороги, та чи багато тих, хто це усвідомлює… зазвичай внутрішні негаразди проектуються назовні, а далі за правилом соломинки у чужому оці… адже боротися проти легше, аніж любити, бо складова любові - це розуміння, а розуміння – це праця… А ненавидіти просто, ніяких зусиль – як за течією плисти чи з гори котитись…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 22:50:14 ],
на сторінці поезії     "***"   Роса Тетяна

Дякую за Вашу щирість, Інночко. То у мене ЛГ такий, я теж йому співчуваю. Щодо мене, то життя на мені випробовувало засоби вироблення антидепресивного імунітету, і, схоже, йому це вдалось, хоч і з деякими побічними ефектами…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 22:52:15 ],
на сторінці поезії     "***"   Роса Тетяна

Навряд чи розрада віршем можлива. Я колись пробувала. Ефект був зворотнім: це як з уявного страховиська реального монстра зробити… Тож нікому не раджу, хіба що з метою ритуального спалення на вогнищі самоіронії із дровенятами чорного гумору.:).
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 23:13:46 ],
на сторінці твору     "Софія Кримовська підкорює "Далекий Схід""   Кисельов Юрій

О, я була злякалась у перший момент, що наша Софія поближче до Японії перебралась:)Виявляється все гаразд. Тож, по-перше, вітаю і бажаю щастя, а по-друге, наснаги і успіжів!
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-20 23:41:51 ],
на сторінці поезії     "з нервом"   Венгринович Олеся

Який характер!Щось є споріднене у ньому з "Кармен" Домініка Луцюка. Лесю, чи все гаразд з наголосами у "між пластами слів"? Мені наче ритм збився...
Але ж яка тут неповторна жіночість...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-26 23:05:33 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Дякую за небайдужість, Олександре. Я з повагою ставлюсь до Вашої точки зору, але з дечим моя душа погоджуватись не хоче. «Єдність, мораль, патріотизм, відповідальність та інші подібні чинники повинні мати реальне наповнення» - так, погоджуюсь, але покажіть мені націю, яку б якості охоплювали стовідсотково. Не покажете. Якщо це не якийсь режим, де люди дихнути не за настановою вождів бояться, то у суспільстві будуть різні погляди на єдність, мораль, патріотизм, відповідальність та інше, і рівень цих якостей буде різнитись. Америка пережила колись важкі часи. Ні єдності, ні патріотизму, ні відповідальності, ні моралі на якомусь пристойному рівні не було, коли вона почала піднімати себе з безладу . Ми зараз у набагато кращих умовах, аніж вона тоді. Просто знайшлись лідери, що змогли об’єднати усе те різнобарвне населення навколо однієї ідеї. Усього лиш. Це вам не досвід цивілізації?
Китай семимильними кроками рухається веред, але тільки тупий не розуміє, що там не все так просто і з патріотизмом, і з єдністю, та й мораль далеко не на тому рівні, що можна назвати високим, аморальність по відношенню до інших демонструється на державному рівні. До речі, про китайців можна сказати, що вони досить успішно винаходять власне колесо. І це теж досвід цивілізації. А хіба у них не було минулого, котре можна охарактеризувати як рабське, голодне, криваве, принижене? Зараз Індія доволі успішно рухається по шляху розвитку. Там теж не райські кущі. Вони просто хочуть іти веред і йдуть, а не скиглять про своє нещасне минуле.
Тож з народом у нас усе гаразд. Але чомусь від самого початку незалежності нам втокмачують, що у нас немає єдності і ми не народ. Але тоді якого біса ми досі не розвалилися? Бо народ. Так, ми різні, по різному оцінюємо багато речей, належимо до різних національностей, але ми народ цієї країни. І хочемо одного і того ж: кращого життя. До речі, моя однокласниця приїхала сюди у підлітковому віці, школу вже закінчувала. Української мови практично не знає. Але вона проти другої державної мови. І чого б це, питається? Не знаєте? А я знаю. Бо ця «двомовність» потрібна тільки для того, щоб зручніше було вдовблювати в наші голови, що ми не народ, бо, бачте, генетично, етнічно і т.д. різні. Це штучне загострення питання, аби відволікти від питань розбудови країни, бо поки панує безлад, можна збагачуватись незаконними методами. І це проходить безкарно не тому що ми не визріли, як народ, а тому що у нас не сформована еліта. Саме її винищували у першу чергу у всі минулі часи. Але це не означає, що її немає взагалі. Можна успадкувати належність до більш привілейованих верств, але неможливо успадкувати елітарність. Бо ця риса, як на те пішло, дар Божий. І у нас достатньо таких людей, я впевнена. Нам важкої побачити, бо влада розуміє, яку загрозу вони становлять для неї, і намагаються утримати їх в тіні, зламати або знищити.
А щодо «Наче віримо у Бога, а його заповітами нехтуємо. Наче кожний за правду, а усі разом схильні
жити у полоні ілюзій. Наче був лозунг «человек человеку – друг, товарищ и брат», а вовком дивимося на сусіда.» - то я скажу Вам так: заповіді є загальнолюдськими цінностями, тож для їх виконання важливий не рівень релігійності, а рівень людяності. Це складне питання, аби зараз у нього заглиблюватись, скажу тільки, що ми обираємо, що помічати, а що ні. Закон простий: я хочу бачити в людях хороше, тому вони повертаються до мене кращими рисами. Тож якщо хтось бачить навколо одні вовчі погляди, йому слід заглянути у свої очі і полікувати власну душу. Це не я вигадала, це закон психології. Тож я не можу погодитись з цим Вашим твердженням.
«Що робити, коли повно політиканів і нема державних діячів?» Нема нічого простішого. Перестати звинувачувати когось і почати змінюватись особисто. «Хочеш змінити світ – змінись сам» - це не я вигадала. Станьте політиком і державним діячем на своєму рівні, адже Ваша родина, Ваші сусіди, Ваші колеги – це теж частка цієї держави. Бо «може час вилікує нашу хвору душу, але хочеться покращення уже сьогодні і собі». : )
А от за ось це низький Вам уклін: «. І все ж вірити треба, і надіятись, і сподіватись, бо живемо у такі часи, що тупцюючи на місці, ризикуємо на віки залишитися зі своїми страхами, зневірою, нерішучістю на узбіччі цивілізації. Тільки люди – єдиний утворюючий чинник благополуччя, праведності і справедливості.
Непотрібно мати багато корисних копалин(а у нас їх немало), не потрібно мати родючі чорноземи
(а у нас їх 30 відсотків від світових), не потрібно мати сприятливі кліматичні умови(а вони у нас таки непогані), а потрібно відбутися людською спільнотою у найвищому її якісному виді – народом. Тоді усе буде гаразд, чому є достатньо доказів: Японія, Південна Корея – без корисних копалин; Більшість країн Західної Європи – без чорноземів; скандинавські країни – без сприятливого клімату. І не буде питання, куди йти. Треба не стільки шукати доленосні дороги, як їх будувати. Але починати, мабуть, треба справді із звичайних доріг – роботи непочатий край.» Підписуюсь під кожним Вашим словом.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-26 23:06:45 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Так, написано на тій мові, на якій, переважно, думають адресати статті, а, отже, поки що в Україні вирішується досить велика кількість питань, подобається нам це чи ні... Спочатку розвинемо українське до потрібних рівнів, потім буде видно, від яких засобів розв’язання питання відмовлятись. Я збиралась розмістити цю статтю в іншому місці, там, переважно, російською спілкуються, але виявилось, що там такі речі заборонені. А жаль, там це потрібніше.
Ви мене вразили, шановна Редакціє. Чесно кажу, деяких позицій я від Вас не очікувала.
«Тому - БАГАТОРІВНЕВІСТЬ всіх процесів очевидна. Як на мене, всі, хто дивляться і не бачать кожну особистість, світ, будь-яке явище, як багаторівневі конструкції, не можуть приймати адекватні рішення.» - погоджусь абсолютно. Але щодо «визначатися - про які рівні говориться, і тоді вже з'ясовувати, як на тих рівнях переходити від хаосу до організованості, і гармонії...» - не зовсім. Усі рівні пов’язані й існують на певних рівнях гармонії між собою (у хаосі теж є своя гармонія і свої закони організації, інакше ми не змогли б виокремити це явище), тож неможливо дати лад якомусь рівню окремо. Отже, маємо переходити від хаосу до вищих порядків організації на усіх досяжних рівнях. Інша справа, що маємо робити це осмислено і упорядковано, аби не розпилювати зусилля дарма.
«Людству здавна намагаються зашкодити розвиватися В нашому випадку, як вважають деякі, на рівні корпоративних економік… Є й інші сили, зі своїми планами...» Я розумію хід ваших думок. І навіть практично знаю, що Ви запропонуєте протиставити тим силам. Але у Вас (і у нас усіх) є певна проблема: певні ланки втрачено і замінено на муляжі, що вдають з себе добро, ним не являючись. Отже, якось протистояти силам, що заважають людству розвиватись, можуть тільки ті, хто усвідомлює існування муляжів і здатен виокремити хоч якусь частку зерна від полови.
А от за це: «На жаль, Україна нині, на багатьох рівнях виглядає як нічийне поле, і кожен, хто поруч проходить, чи живе, оббирає її щедрі дари, грубо нівечить й витоптує... Ми самі по собі надто нерозвинуті, аби протистояти руйнації. Потрібно спершу долучитися до тих чи тих правил співжиття.» - Я б Вас убила. Перебільшую, звісно, але це перебільшення дозволяє найбільш точно окреслити ставлення до такої позиції. Чому я, звичайна жінка, яких у нас хоч греблю гати, можу протистояти руйнації на рівні родини, виховую дітей всупереч несприятливим зовнішнім умовам, досить частій відсутності взаєморозуміння у власній родині і не шукаю, хто б прийшов і навів лад замість мене чи до кого б долучитись, аби жити за чужими правилами, чому я бачу рівні розвитку сучасної молоді, бачу вперту здатність тримати удар власного покоління, бачу бажання будувати і розвиватись, а Ви, позиціонуючи себе на більш високому суспільному рівні, заявляєте: «Ми самі по собі надто нерозвинуті»?! Чому Ви підспівуєте тим, хто твердить нам про нашу другосортність з високих трибун? Ви, котрий веде боротьбу за високість поняття «людина» погоджуєтесь на приниження реальних творінь Божих клеймом меншовартості…
Так, країну довели до стану занепаду. Байдуже, які сили постарались. Так, у нас немає лідера, здатного згуртувати навколо себе однодумців, щоб боротись не за власне збагачення, а за процвітання країни. Нема еліти. Народу просто немає з кого обирати. Але дійсно немає, чи її просто відсунуто вбік ворожими країні силами? Так чи інакше, але ґрунт для проявлення і розвитку еліти з’явиться тільки якщо якомога сильніше притиснути продажний бюрократичний апарат, за допомогою котрого тримається за владу псевдоеліта. А це можливо у найбільш короткі терміни тільки прийнявши рівень дієвості законів і норм, що існують у Європі. Бо при приєднанні до кремлівських «правил» про права і свободи особистості можна забути, хоча голодувати у певних сенсах все одно доведеться. «З ким поведешся, від того і наберешся « - на разі, не бачу, чому доброму можна набратись від кремля. Путін з високої трибуни на камеру дозволяє собі поведінку хама. А от у Китаю можна дечому повчитись. Наприклад, ставленню до бюрократичного апарату. І народ не боїться труднощів. Він просто хоче, щоб еліта долала труднощі разом з ним, а не за його рахунок. А «пролетарська дур» то у великій родині не без калічки… Просто треба розрізняти, де дур, а де бажання соціальної справедливості, за високий рівень котрої борються суспільства усіх країн світу без вийнятку…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-27 22:57:16 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Так, Любонько, і мене це, м’яко кажучи, дратує. І зі сходу, і з заходу нам демонструють зверхність. А наша так звана «політична еліта» у власній голові лад навести не може, а на народ стрілки переводить, мовляв, єдності немає, патріотизму бракує і так далі. А продемонструвати приклад поваги до власної країни, її грошової одиниці, товаровиробників, довіру до медицині – так дзуськи. Капітали у закордонних банках тримають, куди не сунься ціни на квартири-машини у доларах, з екранів телевізорів як вартість власності можновладців та олігархів мова йде, то тільки у чужій валюті, меблі , технічне устаткування, навіть овочі-фрукти парламент та різні міністерства собі тільки закордонні закуповують, прищ на дупі скочить, і той за кордон лікувати мчать. То кому патріотизму бракує? І це так собі, поверхневий погляд, не заглиблюючись у рейдерство і корупцію у найрізноманітніший засіб. Сьогодні Янукович виступав, багато красивих речей сказав, у тому числі що дітям більше уваги приділяється, і в результаті інтернатів поменшало. Так, у нашому місті інтернат, де були здебільшого діти з неблагополучних сімей, закрили, дітей у звичайні школи перевели, і що, від цього батьки їхні отямились? Ні, як були ці діти сиротами при живих батьках, так і залишились. Тільки раніше вони мали можливість у інтернаті підхарчуватись, а зараз такої можливості позбавлені. Вештаються вечорами безнадзорні. Шкільний автобус у сусідньому селищі більше не їздить, а президент похваляється з екрану, що все гаразд, дітей з віддалених селищ возять до шкіл. Якщо по цим двом пунктам неправда, то чи маю я право вірити іншим? І якщо при такій «еліті» наша країна ще жива, то тільки завдяки народу. І неправда, що ми маємо те керівництво, на яке заслуговуємо. Просто у народу немає стільки грошей, аби його справжні сини та дочки мали можливість приймати участь у виборчих гонках.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-27 23:53:45 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Дякую за «Цікаво було читати», шановна Редакціє :)Воювати не будемо, адже, в цілому, ми по один бік барикади, а деяка світоглядна різниця є недостатньою для воєн, хіба що подеколи для суперечок.:)
Але я пропущу усі пункти, де можна дуло б посперечатись, зауважу лише, що ніхто не зацікавлений допомагати нам долати нашу багаторівневу деградацію і давати раду проблемам, які виникали і виникають по мірі нашого входження у весь інший світ. А тому доведеться десь засунути наше «не можемо» і, відшукуючи моменти співпадіння наших інтересів з інтересами більш розвинених країн, таки рухатись вперед самостійно. Тим паче, що, коли відкинути мажорів та інших моральних калічок, залишається достатньо велика кількість молоді з проявами справжньої елітарності, і їхні амбіції є дієвою рушійною силою прогресу. Я оптимістка, тому, думаю, до голоду навряд чи дійде, але труднощів буде достатньо…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-28 13:55:12 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Корисний матеріал, хоча першу частину у загальних рисах більшість і без конкретних знань уже зрозуміла, думаю. Кінець статті там, за ссилкою, цікавий. Дратує тільки, що шлях, котрий був шанс пройти швидко, тепер будемо повзти казна скільки.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-28 14:13:04 ],
на сторінці твору     "В. Лановий. "Скромна" чарівність олігархії"   Майстерень Редакція

Сподыватись на силові структури у наших умовах смішно. Треба щоб кремль боявся. Отримати терористів-українців не так уже й важко,досить відібрати у населення мохливість нормально жити -і у москві мають відчувати це. Але не хотілось би, щоб до цього дійшло. Тому нам просто необхідно попри всі негаразди рухатись у бік Европи.Европейські норми утруднюють олігархам їхню "вольницю"
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-28 17:30:25 ],
на сторінці поезії     "Поки що - дихай"   Маре Гренуіль де

Грені, як я рада тебе бачити. Це мені на сьогодні троки солодкої втіхи на вечір.)Вірш твій, мабуть, сьогодні багатьом в тему. Без маленького ліхтарика сподівань проти ночі ніяк, тож будьмо впертими у своїх сподіваннях. Запевняють, наче візуалізація бажань діє, тож бажаємо і візуалізуємо, візуалізуємо...:)
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-28 17:55:31 ],
на сторінці твору     "Попытка думать"   Роса Тетяна

Хороший у Вас зір, Олександре, але Америку і Китай ви ідеалізуєте... Насправді там усього вистачало, особливо в Америці. Рівень злочинності свого часу зашкалював, а неслухняних президентів знищували... А щодо історичного минулого Китаю, то, при бажанні, і у наому минулому є де натхнення черпати, не випадково нашу історію весь час намагаються то вкрасти, то перебрехати, то змалити Навіть чорні cсторінки нашого народу можуть давати силу, бо ми є назло усім чортам, і пам'ятаємо... А про державність на побутовому рівні я скажу так: якщо у людини це є, то є, вона і у побуті не пливе по течії від виборів до виборів, бо громадянська позиція знаходить відображення і у тому, як людина дітей виховує, як поводиться по відношенню до співгромадян, як вимагає від чиновників та інших виконання своїх обов'язків...
1   ...   103   104   105   106   107   108   109   110   111   ...   115