Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Тетяна Роса (1964)

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-01-18 23:56:14 ],
на сторінці твору     "Як вирватися зі спільної нашої в'язниці?"   Майстерень Редакція

Я з задоволенням читала Захарія Ситчіна. Читати важко, інколи щось з чимось не сходиться, але у його припущення хочеться вірити, бо відчувається, скільки було душі і розумової праці вкладено. Так само з захопленням свого часу я поринула у спіральну динаміку та все таке інше. Але мені було смішно спостерігати, як «знавці», нахапавшись вершків, як ота коза, що бігла через місточок, починають претендувати на роль гуру і різні семінари на цю тему проводити. Особливо коли відчувалось, що вони за цією спіральною динамікою зовсім не того кольору, як їм намріялось. Так і з Айком.
Щодо світової Закуліси, то вона, звісно, існує, але не у такому вигляді, як її намагається змалювати Айк. Мені важко це пояснити словами, бо ота теза, що шляхом спрощення мови можна позбавити людину можливості думати – помилкова. Тварини слова «свобода» не знають, але можуть за неї життя віддати. А я часто не знаходжу слів, щоб пояснити те, що думаю чи навіть знаю. Із світовою Закулісою усе набагато простіше, аніж ті теорії, що їх назбирав з миру по ниті Айк. На рівні, не оформленому словами, я це «бачу». Спробую сформулювати, але це буде досить неоковирно.
Людство – це простий і водночас дуже складний живий організм. І він ще не сформувався остаточно. Воно схоже на маленьку дитину, котра ще тільки вчиться керувати своїм тілом і інколи, вибачте, навіть їсть відходи власної життєдіяльності і лякається звуків, котрі час від часу видає її тіло. Мозок її вже має купу знань на рівні інстинктів і спостережень, та доладно скористатись ними вона ще не здатна, а прогалини знань заповнює фантазіями. Але кожна окрема її клітина (людина) має купу знань, як взаємодіяти з іншими, як виконувати досить складні свої функції і так далі. І вміє користуватись своїми знаннями. Тобто кожна окрема людська істота, що вже здатна себе обслуговувати, розвиненіша за людство в цілому.
А якщо від рівня людства спуститись на рівень країн – то виявиться, що кожна країна – теж наче людська істота, рівень розвитку якої зумовлений рівнем розвитку більшості її населення, тільки на щабель нижче. Зауважте, саме рівень розвитку, а не знань.
Але повернемось до дитини-людства. Дитина знає, що у неї є матір – Всесвіт. І вона розуміє свою залежність від матері і приймає усі її дії як даність, бо осягнути не може. Зате цілком здатна стягнути гарячу праску собі на голову. І от я, на рівні людини, це розумію, але передати це розуміння на рівень людства неможливо, як не може жодна клітина мого організму, навіть нервова, пояснити мені щось про своє життя чи те, як на неї впливають мої дії. Так от, якщо дитина стягне собі на голову тарілку зі столу – у її очах винна буде тарілка. Або власна ручка, котра ту тарілку стягнула. Навіть стіл може виявитись «винним» і дитинча почне його боятись. Хоча існує можливість, що ту тарілку підсунув малечі під руку старший брат, існування котрого маля чомусь ще не усвідомило. Припускати навіщо – то довга історія. От приблизно так і з Закулісою. Знайдіть, яку роль в організмі «дитини» грають різні таємні спецслужби та розвідки країн, підкилимні домовленості керівництв різних держав і наддержавних монополій, додайте амбіції окремих людських істот з великими можливостями, врахуйте, що все це просякнуто звичайним тваринним егоїзмом, котрий вступає в суперечку з задекларованими правилами співіснування… От коли хтось зможе осягнути структуру і закономірності цього хаосу – от тоді і можна буде вивести на чисту воду Закулісу неземного походження, якщо вона є. Або ж це станеться раніше, якщо Закуліса припуститься помилки і сама вилізе з тіні на світло. Але ловити чорну кішку у темній кімнаті, не маючи впевненості у тому, що вона існує, не варто. Це хибний шлях і марно витрачений час. Краще розвиватись і просто вивчати себе і навколишній світ. І не забувати, що кожен з нас зумовлює напрям і рівень розвитку як своєї країни, так і людства в цілому.
Я думаю, шановна Редакціє, що у цій відповіді на перше питання криється і відповідь на друге. Ну і, звичайно ж, це тільки моє бачення і я не претендую на істину у останній інстанції.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-01-19 23:51:20 ],
на сторінці твору     "Як вирватися зі спільної нашої в'язниці?"   Майстерень Редакція

Шановні Майстерні, я витратила ніч на те, щоб додивитися Айкові то за здравіє то за упокій до кінця. І ніякої інформації для свого провінційного мозку не отримала. Так чи інакше все, чим Айк оперує, мені уже траплялось в інформативному потоці. Для того, щоб сперечатись навколо тих чи інших припущень треба мати факти, котрі ці припущення або підтверджують, або доводять їх помилковість. У мене особисто фактів немає, бо я не є професійним ловцем нісенітниць у інформативному просторі і факти для їх розвіювання не колекціоную. Можна поритись і знайти, та от тільки потім треба шукати нові дані для підтвердження якості уже знайдених фактів. Ну, по-перше, у мене немає стільки енергії, часу і бажання, щоб занурюватись у цю діяльність. А по-друге, це шлях розуму і логіки, а ми ж маємо покладатись на чуття, хіба не так?:)
Якби я була квантовим фізиком, можливо, я б знайшла у квантовій фізиці підтвердження постулатам Айка. Але, вочевидь, моїх знань про квантову фізику не досить, щоб угледіти, яким саме чином вона доводить логіку Айка. Хоч і припускаю, що квантова фізика виникла на перетині фізики і філософії, та вміст моєї черепної коробки відмовляється бачити чи шукати, яке відношення Айкові вухасті інформаційні приводи і привиди мають до того чи іншого. Мабуть, це відбувається тому, що те, що править мені за мозок, відмовляється іти шляхом розуму й логіки, дослухаючись до того, що окопалось трохи вище моїх шести чуттів. Скажу тільки, що кіт Шрьодінгера існує не тільки у тому місці, де ми звикли його уявляти. Структурованість і хаос світу – це теж кіт Шрьодінгера. Айк намагається подати світ як абсолютно структуровану модель. Кота Шрьодінгера він підміняє на чорного кота у темній кімнаті, а це не одне і те ж. Моя підсвідомість забороняє мені ловити «сіоністського» чи будь-якого іншого кота до того, як будуть доведені ознаки його існування саме там, де мені пропонують його ловити.
Звичайно, я не проти розвинення вищої чуттєвості, але без рефлексії хоча б середнього рівня це напрям у дисгармонію. В анамнезі людства маємо купу особистостей з розвиненою вищою чуттєвістю (особливо поетів), котрі самі собі вкоротили чи скалічили життя з-за дисгармонії, викликаної атрофією рефлексії, хоча вона, по сіті, є частиною вищої чуттєвості.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-01-20 22:28:48 ],
на сторінці твору     "Як вирватися зі спільної нашої в'язниці?"   Майстерень Редакція

Ми колупаємо дно, бо самоповаги не вистачає. Нам все авторитетів подавай…. Так захопились авторитетами, що геть випустили з виду, що авторитети і кримінальними бувають. І психічно хворими. Останні викликають захват неординарністю мислення і яскравістю особистості. Вони легко входять у роль гуру, бо самі вірять у «своє призначення». Навіть якщо вчитель справжній, послідовники тільки мавпують його, підганяючи напрацьоване вчителем під свої потреби. І тільки незручні, підштовхувані власною креативністю учні ніяк не вкладаються у задані вчителем рамки і з часом перевершують його саме завдяки своєму не визнанню рамок. Так, ми живемо гірше всіх в Європі. Бо дозволили себе вчити і керувати собою , та ще й московським самозванцям. Зараз намагаємось змінити вчителя? А це не допоможе. Треба міняти своє відношення до навчання. Одна надія на молодь. Відсоток креативності у них на порядок вищий, аніж у людей старшого і середнього віку.
І так, мене теж дратує консерватизм, навіть власний. Але не варто забувати, що саме завдяки цій якості українці зберегли свою мову. Отже, є дещо, у чому варто залишатись консервативними.
Щодо вартого уваги, то чому б не поговорити про найновіші дослідження рівнів рефлексії? Принаймні, це підштовхнуло б якусь частину читачів до розуміння принаймні свого досягнутого рівня…. Бо скільки не кажи «вища чуттєвість», а торувати шлях до неї треба, починаючи з першої щаблини.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-01-20 22:30:45 ],
на сторінці твору     "Як вирватися зі спільної нашої в'язниці?"   Майстерень Редакція

До речі, щодо втрати словесності тим чи тим народом, а отже, і ймовірної втрати мислення, То є купа свідоцтв, що перед тим, як повністю зникнути у своїх рідних краях разом із тими ще греками, письменники відмічали різке падіння якості грецької мови... "Просунуті" греки ставали візантійцями, "олександрійцями", "антиохійцями", зрештою, хрестиянами і християнами, і всіма іншими, лише не греками.
Нинішінм грекам не так давно довелося вчити грецьку мову наново, і де ж високе мислення, яке було властиве колишнім грекам, не нинішнім? (
Правильно, маємо купу народів, від котрих тільки назва залишилась. Вони були або знищені фізично, або асимільовані, бо не вистачило консерватизму і відчуття самозбереження як нації. Національної самоповаги не вистачило. А немає самоповаги – починається мавпування за тим, хто здається «кращим», переймаються звичаї і мова. Але здатність до мислення асимільовані не втрачають. Погляньте на видатних людей Росії минулого часу. Там асимільованих чи не більшість. Але це діє тільки поки асимілюються найкреативніші верстви.
Глухі діти мислять не гірше за тих, у кого зі слухом все гаразд. Але глухота – бар’єр, через котрий важко передати їм знання, отже проблема не у тому, що вони втратили мислення, а у тому, що у нас різко зменшується кількість шляхів до їхнього мислення.
А щодо греків… Мені здається, що ви ставите бричку перед конякою. Відбувався розвал імперії. Вона обжерлась чужою кров’ю і чужими землями... Енергія йшла на переварювання, а не на розвиток. Поглинуті народи не хотіли асимільовуватись. Вони були більш дикими або ж їх змушували такими стати, відмовившись від своїх коренів. А загальний показник розвитку країни – це на одиницю менше від середньостатистичного показника розвитку населення. «Просунутість» просто розчинилась у «дикості». Небажання асимільовуавтись запустило процес розпаду аж до найменших можливих складових… А це таки тяжкий удар навіть для майбутніх поколінь… І здається, скоро ми матимемо можливість спостерігати дещо подібне «за поребриком», де «головна» нація змусила асимілюватись купу народностей, що призвело до падіння загальної якості, а відтак, і рівня мислення.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-03 22:10:58 ],
на сторінці поезії     "Видіння нинішні й прийдешні"   Чорногуз Ярослав

Релігія – лише інструмент впливу, котрий можна використати як на добро, так і на зло. Яскравий приклад – Гундяєв зі своїм «патріаршеством». Тож, Ярославе, думаю, не варто пов’язувати релігійність і духовність, бо кількість релігійного люду, наприклад, у Росії зашкалює, але їхні «скрєпи» аж ніяк не тягнуть на високу духовність, швидше навпаки... На жаль, більшість віруючих ставляться до своєї релігії як до набору ритуальних дій. Формальність до добра не приводить, це наче добрі наміри, що вистеляють відому дорогу туди, куди ніхто не хоче. Духовність десь там, у глибинному сенсі, а релігія є засобом донесення. Але маємо ситуацію, коли «викладачі», вичитують «програму» часто-густо абсолютно формально з дуже багатьох причин. Як на мене, то духовність – це високий рівень морально-етичного розвитку людини, котра, до того ж, здатна читати інших, як розкриту книгу, і наділена відчуттям рівноваги та гармонії. Не важливо, яку віру сповідує людина, якщо вона робить це не на рівні формальності та ритуалів (і чи сповідує вона її взагалі), а йде шляхом духовного росту, бо показники духовності є єдиною для всіх. Я впевнена, що саме звідси витоки ідеї, що кожна людина – храм божий. Я чомусь так думаю, що «новим месією» стане той, хто зуміє перенаправити людство зі шляху ритуальної релігійності на шлях духовного розвитку. А щодо «своя» чи «чужа» релігія, то кожен народ, якщо йому не заважати робити цю духовну роботу, привнесене перетворює так, щоб було споріднене з його звичаями і душею. От запорозькі козаки були наче й хрещеним людом, та язичницьке світосприйняття під хрестик не сховаєш. Вибачте, Ярославе, спочатку хотіла відреагувати на вірш, бо імена наших язичницьких богів близькі мені на ментальному рівні, а вийшло, що відреагувала на ваші слова про релігію...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-03 22:16:09 ],
на сторінці поезії     "Життя країни і твоє..."   Олехо Олександр

Зачипає… Особливо це:
«Коли дволичності сини –
поводирі у сни-тенета,
де гинуть люди без вини
і нівелюється вендета.»
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-03 22:53:40 ],
на сторінці поезії     "Де"   Мазур Наталя

Гарно. Люблю, коли вірш про кохання, наче хороша сукня: не оголює зайве, але й не ховає привабливого.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 20:35:20 ],
на сторінці поезії     "Проліски 2016"   Роса Тетяна

Упс! Дякую, Любо. Наче й знаю, а от якось проскочило російське слово. Спробувала змінити на правильне значення.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 20:37:59 ],
на сторінці поезії     "Проліски 2016"   Роса Тетяна

Дякую, Юро. Скоріше не усміхнене, а із сподіванням на...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 22:20:54 ],
на сторінці твору     "Шевченко і я. Маленька сюрреалістична поема"   Сокольник Серго

Земля України стільки разів димилась… вірніше буде сказати, що не димилась вона лишень короткі проміжки часу… Жодне покоління не прожило, не сплачуючи своєї данини за втрачену волю… Ви дуже добре розкрили тему, Серго.
«Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.»
На жаль, у наш час ми маємо справу не з «Невільними Імперії Воїнами Ночі...», а з цілком свідомими її поборниками. І з засиллям «внутрішніх гнид». А «І зовнішні чари... І внутрішні чвари...» - то урок, котрий ми ніяк не вивчимо, хоча б уже час… як ви добре зібрали все це у єдину картину…
Спіткнулася на «І думка єдина... І мара єдина...» - здається, у «мара» наголос має бути на другому складі?
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 22:40:11 ],
на сторінці поезії     "Безкрайня хата"   Бенедишин Любов

Як би хотілось знати, що саме виявиться вічним, що бовваннітиме над світом...
"Веселий вогник блимнув і зачах.
З усіх усюд - ні звіту, ні привіту.
Безкрайній хаті смутком зносить дах
і хочеться зашторитись од світу.
Гудуть вітри незгод:
гримлять баси..." - замилувалась, як милуються точністю пострілу...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 23:10:09 ],
на сторінці поезії     "Нескореній"   Артимович Мирослав

Хороший акровірш. "Вертай додому, рідна, але вертай живою!" - на жаль, цього хочуть не всі... Надю перетворюють на сакральну жертву... Мирославе, а чи не можна якось позбавитись від "сортиру"? Я розумію, що це слово надзвичайно пасує Кремлю, але поряд з ім'ям жінки-воїна, що вже практично перетворилось на символ, якось шкрябає...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 23:14:25 ],
на сторінці поезії     "***"   Геник Леся

Оплакування-голосіння... Справді вражає...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-09 23:26:52 ],
на сторінці поезії     "Проліски 2016"   Роса Тетяна

Якби ж то наші сподівання справдились… чи, радше, ми змогли їх справдити.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 15:44:10 ],
на сторінці твору     "Різати хліб"   Маклех Шон

Люблю час від часу блукати вашими рядочками, пане Шоне. Завжди знаходжу щось собі співзвучне, щось, що відчуваю, але не вмію сказати...Допомогає не втрачати те, що я, атеїстка, називаю наявність Бога у душі... Може, я й не розумію чогось, чи інтерпретую не так, як то бачить автор, але читач має право на власне бачення, бо об'єктивний світ зіниці кожного викривлюють по-своєму..."І дивлюсь у дзеркало:
А там зима, а там холодно,"І кажу волохатим хвостатим людям:
Не сідайте на гілку, яка росте
З гнилого дерева вашої «реальності»,Краще б піти мені у світ сонячний
У царство королівство Я китайське" і не хочу про сову згадувати –
І так прилетить ночі цієї". Але не вистачає мені мудрості, щоб "біля криниці вічності
... пити воду холодну роздумів
І згадувати." Так якось... Тож дякую Вам за соломину, бо саме вони дозволяють мені не тонути...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 15:49:18 ],
на сторінці твору     "День Святого Лежня"   Сушко Олександр

Я не спец у сільському господарстві, але з дитячих спогадів десь застрягло між звивин, що теличок не доять, поки вони не стануть корівками і не приведуть першого телятка... Неправильно запам'яталось?
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 15:57:33 ],
на сторінці поезії     "Геній "   Сушко Олександр

Ну, гуляючи по лезу сатири важко очикувати, що комусь не бажатиметься розмазати по ньому самого еквілібриста.:)
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 16:03:53 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Олехо Олександр

Десь так воно і є. І нічого, якби для декого, але, на жаль, для багатьох...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 16:11:41 ],
на сторінці поезії     "Зраджені на сході"   Соболь Микола

Але російський резидент
Сміється: «Не війна!»
А наш дарує нам презент –
Цукерку із лайна.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-01 16:19:01 ],
на сторінці поезії     "Любов - як сонце"   Чорногуз Ярослав

Давно не заходила у ПМ. А трапився ваш вірш - і наче й не існує того "давно". Ви наче скеля посеред річки. :)
1   ...   105   106   107   108   109   110   111   112   113   ...   115