Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Тетяна Роса (1964)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-29 20:40:34 ],
на сторінці твору     "***"  

Я теж жодного разу ні від кого не блокувалась. Посперечатись, шукаючи істину - це і корисно, і цікаво, і навчаєшся розуміти, на скільки широкий спектр людського світосприйняття. Що не можу отримати оцінювання - це теж не мій вибір. Але до сатири і гумору ставлюсь схвально, якщо вони не нижче плінтусу. Адже те, що вибачається віршомазу, сатирику зась, бо він пише не пером, а скальпелем.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-30 16:01:40 ],
на сторінці твору     "***"  

Ви праві, пане Олександре, щодо того, як сатира сприймається. У більшості випадків ніяк. Але, якщо ви так ратуєте за «прямо в лоб», то я саме таким чином у даному разі і буду говорити. Вибачте, що багато. Сестра таланту – не мій коник, маю такий недолік. І не тільки цей.:)))
«Хтось мусить казати і непривабливу правду. Завуальовано, приємно або прямо в лоба, жорстко» - так, тут ви праві. Але давайте повернемось до розуміння сатири. Бо не можна поєднувати у одне поняття два різні: гумор і сатиру. Адже гумор – це доброзичливе вказування на недоліки за допомогою виокремлення, увиразнення, невеличкого перебільшення останніх (тобто недоліків), що викликає у читача розуміння комічності допущених автором ляпсусів. Зрозуміло, що автору неприємно, але, якщо у нього все гаразд з його его, веселенької трагедії у тому, що сталось, вбачати не буде. Але це не є ні завуальовано, ні приємно. Бо будь-яке вказування на помилку не є приємним, воно може бути тільки прийнятним або ж неприйнятним. Гумор завуальованим бути не може, бо завуальованість – це або привселюдна передача інформації так, щоб зрозуміли тільки посвячені, або ж висміювання об’єкта таким чином, щоб, знову ж таки, всі, окрім об’єкта, зрозуміли, над ким сміються, і, третій варіант, коли завуальованість надається з метою, аби об’єкт сам відгукнувся, визнавши, таким чином, правомірність висміювання. Отже, гумор – це, перш за все, річ доброзичлива, хоч і неприємна. І він не може містити у собі нічого завуальованого, бо завуальованість – ознака відсутності доброзичливості (окрім випадків, коли метою завуальованості є збереження об’єкта від певного травмуючого фактору..) Неприйнятним гумор може бути тільки у разі своєї недоречності чи якості, що є нижчою від якості об’єкту...
Сатира ж – це різке висміювання, це ґротеск і сарказм. Це відсутність доброзичливого ставлення, бо об’єкт сатири потребує хірургічного втручання заради збереження певної цінності ( життя, стану реальності, людяності, порятунку тієї ж доброзичливості від зверхності та хамства…). Тобто, річ корисна але вкрай болюча для его об’єкта. Сатира – це крайня міра. Сатирик на сто відсотків має перестрахуватись, що він вирізає пухлину, а не лікує хворого за допомогою майстерного відсікання голови. Піддавати сатирі те, що можна вилікувати більш м’якими засобами – це як вирізати нутрощі на тій підставі, що на пузі фурункул вискочив. Тобто неприпустимо.
Тепер щодо «прямо в лоб». У нас є тільки дві можливості щось про когось говорити: поза очі або прямо в лоб. Один з видів говоріння поза очі – це всім відоме пліткарство. Всі знають, що плітка – це викривлена або взагалі недостовірна інформація, що подається іншим людям під виглядом правди. Це зброя егоїстів, для котрих мета, навіть дрібна, виправдовує використання будь-яких засобів. Передача поза очі достовірної інформації не є пліткарством. Усе, що не поза очі – це прямо в лоб. Але в лоба можна і пальцем ткнути, і кувалдою загилити. Ви позиціонуєте себе, як прибічника жорстких засобів. Тобто зробив помилку – отримуй різками… А я кажу, що це метод допотопних дияконів, котрі, ледве самі навчитись стуляти докупи ази-буки навчали дітей нічого не розуміючі у психології чи педагогіці. Це я до того, що критика має бути не на рівні тодішніх дияконів, а хоча б на рівні вчителя початкових класів. Тобто хоч щось знати про реакцію его будь-якої людини на критику і розумітись у співвідмірності провини і покарання. Якщо ви заперечите мені тим, що ми маємо тут справу з дорослими людьми, а не з першачками, то я вам скажу, що уся різниця тільки у тому, що з дорослі оперують більшим об’ємом знань і більш складними поняттями. Діти зазвичай навіть більше захищені, бо їхнє его знаходиться під охороною принаймні одного з можливих напівбогів: тата і мами, бабусь та дідусів. І коли дорослого починають лікувати кувалдою по лобі – треба мати насправді здорове его, аби витримати. Абсолютне відторгнення гумору чи сатири - це класичний зразок кувалди, за допомогою якої намагаються лікувати сатириків. Тобто, якщо сатирикові у лоба прилетіла «кувалда» - або він має справу з хворим его, або ж сам махав кувалдою чи намагався запхати когось під гільйотину, або й те, й інше одночасно. Гуморист, сатирик, критик – це та стезя, на котру без хоча б початкових знань у царині людської психології ставати не варто, бо будете тримати скальпель не пальцями, а в кулаці. Кожна людина має право на інстинкт самозбереження, а деяка міра егоїзму та егоцентризму є запорукою виживання. Мені здається, що розуміння цього правила достатньо для того, щоб допомагати людям лікувати їхні мозолі, а не топтатись по ним. І ще, гуморист, сатирик і критик, як ніхто інший, повинні розуміти, що їм траплятимуться випадки нарцисичного чи будь-якого іншого розладу особистості, а такі речі лікуванню сатирою не підлягають. З розладами особистості справу повинні мати лікарі відповідного фаху. При розладах особистості сатира та критика тільки сприяють розквіту хвороби, ЇЇ бурхливим проявам. А протистояти навалі хворобливих проявлень важко, бо вони влаштовані так, аби перевернути ваші власні реакції з ніг на голову, не гребуючи ніякими засобами. І без сторонньої допомоги ви не виплутаєтесь, бо до вас банним листом не негативна енергія прилипне, а носій хворого его. І врятуватись засобів буде мало. Хіба що втечете заради збереження власного здорового глузду. Або у вас є можливість якось інакше вибудувати залізобетонну стіну між собою і носієм хворого его. Тому я є прихильником більш м’якої тактики у царині будь-якого виду критики. Адже ми тут не є фахівцями у царині психології і навіть у власній душі не завжди можемо розібратись з тим, щоб виміряти співвідносність власної «провини» і реакції інших чи навпаки...Принаймні у мене сформувалось таке бачення за час перебування у ПМ.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-30 23:33:30 ],
на сторінці твору     "***"  

Я до вас, люба Редакція Майстерень, нічого не доносила. Звісно, якщо ви не пан Сушко, бо це йому я виклала свою думку щодо сатири. Чому мій опус викликав у вас асоціацію з явищем багатоликості у ПМ я можу тільки здогадуватись, бо про багатоликість я взагалі, здається, ніде не згадувала. Це мене якось найменше турбує. Може людина втілювати свої творчі задуми одночасно у декількох різних іпостасях, не втрачаючи їхню локальність та індивідуальність, то й хай собі, аби лиш нікого усією своєю бандою з ніг не збивала. Рольові ігри з музою особиста справа, і нащо ними займатись – питання до того, хто цим займається. Так само, як і чому… Це не я, це ви б могли привідкрити нам усім ці таємниці.: )) А розмовляти про внутрішню заплутаність зі мною, простою, як п’ять копійок… це все одно, що питати у лінійки про шестивимірний простір, вибачте на слові.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-02-27 21:02:30 ],
на сторінці твору     "***"  

Безсоння - воно таке, особливо у буревій.:) Сподобалось, пане Миколо. Але стосовно однієї строчки виникло питання."Щось недобре його погляд містить,Та здається ночі все одно".тут погляд здається ( на милість) ночі чи, можливо, слово "здається" треба виокремити комами, щоб було значення "ночі, здається, все одно який той погляд"? А ще я б прибрала кому після слова сни у рядочку "Де ви, сни, мої погожі, де?" Я не профі у комах, тому ні на чому не наполягаю, але, здається, порада профі не завадила б.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-03-10 10:57:04 ],
на сторінці твору     "***"  

Цікаво, Домініку, спонукає до роздумів. Якщо хтось заперечує наявність вчителя, то це означає або що людина приховує, кого наслідує, або вона є відкритою до навчання у будь-кого і навіть будь-чого. Простіше кажучи, вона доручає керування своїм навчанням провидінню, залишаючи за собою тільки право вибору, бо останнє зазвичай пропонує декілька варіантів. Можливість вибору формує у людині індивідуальність особистості.:) Правда, існує третій варіант, коли істота на стільки тупа, що дійсно вважає себе неперевершеною і такою, що не потребує навіть побіжно звертати увагу на запропонованих провидінням вчителів. Але вони належать до тих, що покарані, бо забрати в людини здоровий глузд – це таки жорстко. Провидіння шмагає таких лозинкою і знову й знову ставить перед вибором, даючи можливість порозумнішати. Очевидно, ваш ЛГ - саме такий варіант… Рядочок «невтішена гординя провидіння» я якось не зрозуміла. У провидіння, як вищої і цілком позитивної сили, наче ж не передбачається наявності гордині? Чи тут справді йдеться про заперечення існування вищих сил, бо за словами, що їх позначають, лише продукт людської уяви, і саме тому вони падають з іконостасу, перетворюючись на просто слова? Якщо це таки про людину, то якщо у ній є хоч трошки провидіння, навіть якщо цьому слову надати значення «здатність до передбачень» - це унеможливлює і гординю, і відсутність срамоти і совісті, та й, взагалі, все, про що йшла мова від початку і потім. Тому мені здається це слово зайвим у цій композиції. Спробувала дивитись під різними кутами – і весь час наштовхувалась на протиріччя. Звичайно, я ні на чому не наполягаю, це усього лиш думки, викликані прочитаним. А вони у кожного свої. Можливо, я так і не знайшла правильного кута зору, не вистачило мені здатності до розуміння, то вже вибачайте. :)
1   ...   22   23   24   25   26