Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Тетяна Роса (1964)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-10 03:12:45 ],
на сторінці твору     "***"  

Ярославе, ви так реагуєте, наче я не Вас підтримую, а тих егоїстичних покидьків. Я ж не закликаю Вас з цим миритись. Але знаєте, чому море мертве? Слово втратило свою силу. Воно більше не здатне здіймати хвилі. Демагоги вбили довіру до почутого слова. Море вірить тільки діям і трошки тим словам, котрі народжує саме. Море схильне розмовляти саме з собою. Сколихнути його можна тільки дією. Акт самознищення буде дією, але від нього хіба що кола по воді підуть. Інертність згасить ці кола, та й по тому. Це той випадок, коли разова акція нічого не вирішує . Акти самознищення є разовими акціями, спрямованими на совість. Совість - якість окремої особистості, але не маси. Совість споріднена з почуттям провини. Маси винними себе відчувати не будуть, а у володарів розкішного запаркання совість відсутня, а функцію сорому у них виконує страх. Тобто дії мають бути адекватними умовам, от і все. Єдиний дієвий засіб зміни навколишнього, який я знаю, полягає у тому, щоб змінитись самому. Коли окрема людина починає не тільки берегти, а й відроджувати природу не доступному їй рівні, вступає в дію ефект метелика, і тоді інерція починає працювати не проти, а за… і кількість однодумців починає рости, а це вже сила, здатна сколихнути море і викликати почуття страху у покидьків.:)
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-10 14:14:26 ],
на сторінці твору     "***"  

Можливість покаятись закладає у підсвідомість право грішити… Віра і довіра беззахисні перед маніпуляторами… Раб не має права вирішувати, і не важливо, чий він, якщо рабство добровільне… Тому усі «як же нам бути» - формальні, бо відповідальність і свідомо і несвідомо формально перекладено на того, хто має зжалитись, а реально на тих, хто взяв на себе нахабність вирішувати, ставлячись до віри, як до простої формальності, ритуалу, за допомогою котрого можна отримувати від життя бонуси, стригти купони і овець… Духовність – це рівень чистоти помислів і бажань, і вона вже давно втратила зв’язок з духовним саном, адже той, хто не має чистоти помислів і бажань, не може по справжньому виконувати роль духовного пастиря. Так я думаю, хоча знаю, що багато хто таких думок не сприймає… то їхнє право… так само, як моє – думати…
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-10 16:09:44 ],
на сторінці твору     "***"  

"І навіть хай це небо не моє –
Я все одно не вмію не любити." - це найпрекрасніші слова, Лесю.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-10 19:36:31 ],
на сторінці твору     "***"  

Звичайно, кожен має свій погляд, але я чомусь впевнена, що дію породжує почуття, і воно ж лягає в основу тих слів, котрі самі по собі мають властивості дії, тому і лікують чи вбивають. Якщо почуття відрази і ненависті примусить когось підняти дупу, зібрати факти і відточити ними лезо слів до здатності підвищення гостроти зору інертних мас до стопроцентного з тим, щоб вони шкірою відчули небезпеку власному буттю і були змушені, захищаючи себе, захищати світ до того, як небезпека стане невідворотною, от тоді ми матимемо можливість говорити про силу слова. Дякую і Вам, Ярославе, за можливість поспілкуватись.
PS А знак питання я бачила. Просто вважаю небезпечною постановку таких питань, бо серед молоді досить багато осіб з ще не сформованим розумінням цінності життя… Хто зна, можливо хтось з них колись зробить цей світ кращим. :)
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-13 02:08:07 ],
на сторінці твору     "***"  

Світланко, однакове ставлення до всіх дуже бажане, але, на жаль, неможливе. Уже хоча б тому, що одну і ту ж дію редактора чи фразу коментатора кожен сприйме по-своєму. Усі ми різні, і це добре і погано одночасно. Навіть одна і та ж людина під дією самопочуття, настрою, рівня втоми та інших чинників може по різному відреагувати на один і той же фактор. Не стрибав би в мене останнім часом тиск, частіше б у ПМ бувала, більше б коментарів написала, можливо, саме мій коментар був би комусь підтримкою. Ось це Ваше звернення до ПМівців я могла б сприйняти спокійніше, але так сталось, що Ви написали його у мій день народження, і хоч я побачила його пізніше, а все одно рознервувалась. Не нервувала б, знайшла б інші слова, більш виважені і правильні. Кожен живе у своєму життєвому моменті, і тут, У ПМ, ці моменти торкаються часом не тими сторонами. Наприклад, у автора відбувається переоцінка цінностей, він знаходиться у дуже вразливому душевному стані, замість звично-розважальних віршів починає писати у філософському напрямі. Але, з урахуванням його внутрішнього стану, нового для нього напряму і досить високого рівня складності цього напряму не все вдається. Він отримує коментарі, усе, як завжди: одні байдуже-поверхневі або ввічливо-доброзичливі, інші зацікавлено-критичні. Але усі ці коментарі не відповідають стану душі автора. Йому потрібна підтримка, а навколишні не розуміють, чому той, хто писав раніше легкі, веселі і зрозумілі вірші раптом узявся філософствувати. Але знаходиться хтось, хто відчуває, що відбувається з нашим автором, відчуває його високе нервове напруження. Він щиро намагається підтримати, розуміючи досить високу перспективність автора у новому напрямі, і пише похвальний коментар, обравши один з найвдаліших творів. З точки зору людяності це правильно, але при поверхневому сприйнятті виглядає як не виправдана поблажливість дружбанства. Діями коментатора обурюються. Підвищено-чуттєвий стан автора призводить до того, що він сприймає те обурення, як прояв недоброзичливості до себе. Починається «колекціонування» негативу, а в результаті автор йде з ПМ. У кожного з учасників своє бачення цієї історії і своя правда. Бо дивитись зі своєї вежі найзручніше. А, між іншим, здатність розуміти не тільки те, що людина говорить, але й чому вона це говорить – лише початковий рівень рефлексії. Далі йде вміння поглянути на себе очима іншого. На превеликий жаль, у більшості випадків нам тільки здається, що ми це вміємо. Інакше не було б такого досить високого рівня конфліктності у ПМ. Звичайно, дуже зручно списувати конфлікти на те, що поети, мовляв, надто чутливі, а звідси, і образливі. Але, якщо чесно, чутливі люди повинні мати високий рівень рефлексії, а це вже вміння бачити у очах співрозмовника те, як він оцінює вашу оцінку того, що ви побачили, поглянувши на себе його очима. Десь так, сподіваюсь, я не заплуталась у цьому формулюванні. Хотіла б я побачити того, хто вільно володіє цим акробатичним трюком надчуттєвості.:) От коли цей рівень буде звичайним, тоді і будуть правила однаковими для всіх, бо з’явиться розуміння багатьох речей. А, оскільки то з мене нещодавно було знято право оцінювати за меншу погрішність у оцінюванні, аніж собі дозволяють інші, то, думаю, я маю право побазікати на цю тему, Світланко, правда ж? Це я до того, Світланко, що хочу запропонувати Вам поглянути на Ваше «Можливо, колись на сайті запанує одинакове ставлення до всіх, тоді й виникне бажання знову повернутися і друкуватися тут... Бо полюбила ПМ усією душею...» з не надто приємної точки зору. Отже, Ви стверджуєте, що любите ПМ. Але хочете піти геть, бо у ПМ певні проблеми. Коли у Ваших друзів чи близьких людей проблеми, Ви теж відвертаєтесь? Якщо Ви любите ПМ, чи не більш логічно було б залишитись з тим, щоб витратити дещицю зусиль на подолання проблем? Від чого насправді Ви намагаєтесь себе огородити? Наші очі дивляться на багато речей, але бачать тільки те, що ми вважаємо для себе важливим. Існує ймовірність, що те, чого Ви хочете позбавитись, йдучи з ПМ, насправді прив’язане не до ПМ, а до Вашого бачення світу, Світланко. Я розумію, що трохи переходжу межу, але з урахуванням того, що я не претендую на істину у останній інстанції, уявлення про те, що така думка, як моя, можлива, може стати Вам у нагоді, Світланко. Бажаю Вам виваженості у Ваших рішеннях, Світланко, і щастя, бо воно, як це не дивно, усього лиш вибір, як оцінювати події і що впускати у своє життя. : )
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-14 23:48:16 ],
на сторінці твору     "***"  

А я сподіваюсь... раптом третій шлях знайдеться. Мій син стверджує, що третій шлях можливий...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-17 20:27:46 ],
на сторінці твору     "***"  

Ні, Любонько, не як у казці, а за прикладом поодиноких самодостатніх країн...
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-17 20:29:35 ],
на сторінці поезії     "Передзимно…"   Роса Тетяна

Дякую
Коментатор Тетяна Роса, [ 2013-11-17 21:22:20 ],
на сторінці твору     "***"  

Просто про просте і усім відоме бажання, а вірш вийшов, як на мене,вельми симпатичним. Коли до такого бажання додається трошки зусиль, є шанс, що птах щастя подивиться ЛГ у очі.
"Просто хочеться простоти,
Щоби все не спочатку, а знову." - мудро.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2016-03-03 22:31:02 ],
на сторінці твору     "***"  

Вони не сплять. Це просто ми не можемо зрозуміти, що то і є їхня справжня сутність.Фізичну ваду в іншій людині побачити легко. Інша справа коли йдеться про ментальність та духовний розвиток.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2018-06-09 02:35:25 ],
на сторінці твору     "***"  

Гамселити у пах – край не спортивна справа…
Уява, наче кінь, ірже на роздоріжжі:
Пах у каструлі – це деталь чи страва?
До пахощів силком тягну «коня» за віжки…:)
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-29 20:40:34 ],
на сторінці твору     "***"  

Я теж жодного разу ні від кого не блокувалась. Посперечатись, шукаючи істину - це і корисно, і цікаво, і навчаєшся розуміти, на скільки широкий спектр людського світосприйняття. Що не можу отримати оцінювання - це теж не мій вибір. Але до сатири і гумору ставлюсь схвально, якщо вони не нижче плінтусу. Адже те, що вибачається віршомазу, сатирику зась, бо він пише не пером, а скальпелем.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-30 16:01:40 ],
на сторінці твору     "***"  

Ви праві, пане Олександре, щодо того, як сатира сприймається. У більшості випадків ніяк. Але, якщо ви так ратуєте за «прямо в лоб», то я саме таким чином у даному разі і буду говорити. Вибачте, що багато. Сестра таланту – не мій коник, маю такий недолік. І не тільки цей.:)))
«Хтось мусить казати і непривабливу правду. Завуальовано, приємно або прямо в лоба, жорстко» - так, тут ви праві. Але давайте повернемось до розуміння сатири. Бо не можна поєднувати у одне поняття два різні: гумор і сатиру. Адже гумор – це доброзичливе вказування на недоліки за допомогою виокремлення, увиразнення, невеличкого перебільшення останніх (тобто недоліків), що викликає у читача розуміння комічності допущених автором ляпсусів. Зрозуміло, що автору неприємно, але, якщо у нього все гаразд з його его, веселенької трагедії у тому, що сталось, вбачати не буде. Але це не є ні завуальовано, ні приємно. Бо будь-яке вказування на помилку не є приємним, воно може бути тільки прийнятним або ж неприйнятним. Гумор завуальованим бути не може, бо завуальованість – це або привселюдна передача інформації так, щоб зрозуміли тільки посвячені, або ж висміювання об’єкта таким чином, щоб, знову ж таки, всі, окрім об’єкта, зрозуміли, над ким сміються, і, третій варіант, коли завуальованість надається з метою, аби об’єкт сам відгукнувся, визнавши, таким чином, правомірність висміювання. Отже, гумор – це, перш за все, річ доброзичлива, хоч і неприємна. І він не може містити у собі нічого завуальованого, бо завуальованість – ознака відсутності доброзичливості (окрім випадків, коли метою завуальованості є збереження об’єкта від певного травмуючого фактору..) Неприйнятним гумор може бути тільки у разі своєї недоречності чи якості, що є нижчою від якості об’єкту...
Сатира ж – це різке висміювання, це ґротеск і сарказм. Це відсутність доброзичливого ставлення, бо об’єкт сатири потребує хірургічного втручання заради збереження певної цінності ( життя, стану реальності, людяності, порятунку тієї ж доброзичливості від зверхності та хамства…). Тобто, річ корисна але вкрай болюча для его об’єкта. Сатира – це крайня міра. Сатирик на сто відсотків має перестрахуватись, що він вирізає пухлину, а не лікує хворого за допомогою майстерного відсікання голови. Піддавати сатирі те, що можна вилікувати більш м’якими засобами – це як вирізати нутрощі на тій підставі, що на пузі фурункул вискочив. Тобто неприпустимо.
Тепер щодо «прямо в лоб». У нас є тільки дві можливості щось про когось говорити: поза очі або прямо в лоб. Один з видів говоріння поза очі – це всім відоме пліткарство. Всі знають, що плітка – це викривлена або взагалі недостовірна інформація, що подається іншим людям під виглядом правди. Це зброя егоїстів, для котрих мета, навіть дрібна, виправдовує використання будь-яких засобів. Передача поза очі достовірної інформації не є пліткарством. Усе, що не поза очі – це прямо в лоб. Але в лоба можна і пальцем ткнути, і кувалдою загилити. Ви позиціонуєте себе, як прибічника жорстких засобів. Тобто зробив помилку – отримуй різками… А я кажу, що це метод допотопних дияконів, котрі, ледве самі навчитись стуляти докупи ази-буки навчали дітей нічого не розуміючі у психології чи педагогіці. Це я до того, що критика має бути не на рівні тодішніх дияконів, а хоча б на рівні вчителя початкових класів. Тобто хоч щось знати про реакцію его будь-якої людини на критику і розумітись у співвідмірності провини і покарання. Якщо ви заперечите мені тим, що ми маємо тут справу з дорослими людьми, а не з першачками, то я вам скажу, що уся різниця тільки у тому, що з дорослі оперують більшим об’ємом знань і більш складними поняттями. Діти зазвичай навіть більше захищені, бо їхнє его знаходиться під охороною принаймні одного з можливих напівбогів: тата і мами, бабусь та дідусів. І коли дорослого починають лікувати кувалдою по лобі – треба мати насправді здорове его, аби витримати. Абсолютне відторгнення гумору чи сатири - це класичний зразок кувалди, за допомогою якої намагаються лікувати сатириків. Тобто, якщо сатирикові у лоба прилетіла «кувалда» - або він має справу з хворим его, або ж сам махав кувалдою чи намагався запхати когось під гільйотину, або й те, й інше одночасно. Гуморист, сатирик, критик – це та стезя, на котру без хоча б початкових знань у царині людської психології ставати не варто, бо будете тримати скальпель не пальцями, а в кулаці. Кожна людина має право на інстинкт самозбереження, а деяка міра егоїзму та егоцентризму є запорукою виживання. Мені здається, що розуміння цього правила достатньо для того, щоб допомагати людям лікувати їхні мозолі, а не топтатись по ним. І ще, гуморист, сатирик і критик, як ніхто інший, повинні розуміти, що їм траплятимуться випадки нарцисичного чи будь-якого іншого розладу особистості, а такі речі лікуванню сатирою не підлягають. З розладами особистості справу повинні мати лікарі відповідного фаху. При розладах особистості сатира та критика тільки сприяють розквіту хвороби, ЇЇ бурхливим проявам. А протистояти навалі хворобливих проявлень важко, бо вони влаштовані так, аби перевернути ваші власні реакції з ніг на голову, не гребуючи ніякими засобами. І без сторонньої допомоги ви не виплутаєтесь, бо до вас банним листом не негативна енергія прилипне, а носій хворого его. І врятуватись засобів буде мало. Хіба що втечете заради збереження власного здорового глузду. Або у вас є можливість якось інакше вибудувати залізобетонну стіну між собою і носієм хворого его. Тому я є прихильником більш м’якої тактики у царині будь-якого виду критики. Адже ми тут не є фахівцями у царині психології і навіть у власній душі не завжди можемо розібратись з тим, щоб виміряти співвідносність власної «провини» і реакції інших чи навпаки...Принаймні у мене сформувалось таке бачення за час перебування у ПМ.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-01-30 23:33:30 ],
на сторінці твору     "***"  

Я до вас, люба Редакція Майстерень, нічого не доносила. Звісно, якщо ви не пан Сушко, бо це йому я виклала свою думку щодо сатири. Чому мій опус викликав у вас асоціацію з явищем багатоликості у ПМ я можу тільки здогадуватись, бо про багатоликість я взагалі, здається, ніде не згадувала. Це мене якось найменше турбує. Може людина втілювати свої творчі задуми одночасно у декількох різних іпостасях, не втрачаючи їхню локальність та індивідуальність, то й хай собі, аби лиш нікого усією своєю бандою з ніг не збивала. Рольові ігри з музою особиста справа, і нащо ними займатись – питання до того, хто цим займається. Так само, як і чому… Це не я, це ви б могли привідкрити нам усім ці таємниці.: )) А розмовляти про внутрішню заплутаність зі мною, простою, як п’ять копійок… це все одно, що питати у лінійки про шестивимірний простір, вибачте на слові.
Коментатор Тетяна Роса, [ 2020-03-10 10:57:04 ],
на сторінці твору     "***"  

Цікаво, Домініку, спонукає до роздумів. Якщо хтось заперечує наявність вчителя, то це означає або що людина приховує, кого наслідує, або вона є відкритою до навчання у будь-кого і навіть будь-чого. Простіше кажучи, вона доручає керування своїм навчанням провидінню, залишаючи за собою тільки право вибору, бо останнє зазвичай пропонує декілька варіантів. Можливість вибору формує у людині індивідуальність особистості.:) Правда, існує третій варіант, коли істота на стільки тупа, що дійсно вважає себе неперевершеною і такою, що не потребує навіть побіжно звертати увагу на запропонованих провидінням вчителів. Але вони належать до тих, що покарані, бо забрати в людини здоровий глузд – це таки жорстко. Провидіння шмагає таких лозинкою і знову й знову ставить перед вибором, даючи можливість порозумнішати. Очевидно, ваш ЛГ - саме такий варіант… Рядочок «невтішена гординя провидіння» я якось не зрозуміла. У провидіння, як вищої і цілком позитивної сили, наче ж не передбачається наявності гордині? Чи тут справді йдеться про заперечення існування вищих сил, бо за словами, що їх позначають, лише продукт людської уяви, і саме тому вони падають з іконостасу, перетворюючись на просто слова? Якщо це таки про людину, то якщо у ній є хоч трошки провидіння, навіть якщо цьому слову надати значення «здатність до передбачень» - це унеможливлює і гординю, і відсутність срамоти і совісті, та й, взагалі, все, про що йшла мова від початку і потім. Тому мені здається це слово зайвим у цій композиції. Спробувала дивитись під різними кутами – і весь час наштовхувалась на протиріччя. Звичайно, я ні на чому не наполягаю, це усього лиш думки, викликані прочитаним. А вони у кожного свої. Можливо, я так і не знайшла правильного кута зору, не вистачило мені здатності до розуміння, то вже вибачайте. :)
1   ...   21   22   23   24   25