М. В.

Від зустрічі тепло й нікуди ти ще не поїхала.
У далеч розкрилену тільки сніжинки летять.
Мов бавиться дзиґою непосидюще дитя -
над світом танцює вітрами розпатлана віхола.

Поглянь!
Переметами місто стоїть поколошкане.
І день виповзає, як перший тролейбус з депо.
І ті двірники - їм за коміри холод заповз -
вовтузяться в манці зі снігу лопатами-ложками.

Щасти!
Повертайся!
І видих на шибці враз вихолов.
Замети і відстань тепер поміж нами ростуть,
немов при застуді в термометрі вищає ртуть.
Хоч тепло і хóроше, наче ти ще не поїхала...

2014-2015

Невесела стала, невесела.
Наче у сльоті осінній села,

наче занехаяне обійстя...
Не займай у свято – Бога бійся!

Засмутилась, білий квіт зронила,
як розлука розлила чорнило

по життєвім аркуші по білім –
віршем, болем – по дівочім тілі.

Втерла сльози – розірвала пута,
щоб коханий з сонцем переплутав,

як Паріс із сонечком черленим
сплутав лик Спартанської Єлени.

05.12.2013

Ти чуєш в стрісі вітру голосіння?
Від нього щастя заховалось в сінях,
і з хати до весни вже ні на скік.
А ти ще не зимовий, ще ж осінній…
Хоч до волосся і торкнувся іній,
у жилах струменить живлющий сік.

Терновим долі шлях був, не шовковим.
Од вірних коней – згадками підкови,
а рани рвані гріє серця піч.
Ти чуєш в стрісі вітру голосіння…
А згадуєш, як на духмянім сіні
злітала голова від щастя з пліч.

2013

Стрічання, розлуки, громів перегуди,
налякані очі, вологість сльоти.
І кулею спомин в розхристані груди...
Минеться! Чому ж не минаєшся Ти?!

03.2013

Зустріну дощ додому по дорозі.
Перуна він котитиме на возі.
«І як ся маєш?» «Я така щаслива!»
І що той дощ, якщо кохання – злива?

2011р.

Сонне сонце на тарелі
неба... Теплі акварелі
над безкраїм степом розлились.
Дозріває, мов насіння,
сонце… Кіт дрімає в сінях.
Жайворонок звивсь у вись.
Понад степом неозорим
рясно висіялись зорі –
сонце спочиває уночі.
Заспіваю колискову
і дитинці, й колоскові...
Кручені поснули паничі.

2009-2013

Почуття – неприборкані коні
мчать степами до сонця заграв.
Срібні роси із долі долоні
п’ють, у гривах їх вітер заграв.

Почуття – неприручені птиці,
лиш на волі співають пісні.
Почуття – загартована криця,
кольорові веселки ясні.

Почуття то вітри сизокрилі,
що відгонять від тебе біду.
Хоча білі сніги стежку вкрили,
все одно я до тебе прийду!

2011 р

Ти кажеш:"...бути сильною..." Авжеж,
я сильна. Хоч у слабкості - дівочий,
тоненький стан, сіро-зелені очі
переміщають стіни часомеж.
Ти кажеш: "Все минає. Й це мине..."
Так, Час минає, та минає вічно.
У нього стан кремезний чоловічий,
обличчя - красномовно мовчазне.

Ти кажеш:"Не сумуй, моя..." І я
всміхаюсь, що не значить - втихомирена.
Не бути нам в єдинім часовимірі,
але наразі Час нам дозволя.

03.2013

Хто я з тобою, сивий мій левкою?
Дай відповідь, не розтуливши вуст,
до того, як почуєш серця хруст
під смілою гарячою рукою.

Хто я з тобою? Біль, тріумф, екстаз?
Затвердла лава чи огненна криця?
Без дна криниця, у якій втопиться,
пірнувши доведеться ще не раз?

Хто я з тобою? Скора течія?
Ріка у повінь? Квітка, плід чи гілка?
Цілуй мерщій шалено, палко, стрімко!
Хто я з тобою? Хто для тебе я?

04.01.2013

Ранок світло сотáє з медового вулика Феба,
І вливається в ніч, наче в каву, парним молоком.
І гірчить полином ця вставати одвічна потреба,
Коли ніч обдаровує здавна омріяним сном.

Я розплющую очі. І пам'яті давні сувої
Розгортає із трепетом новонароджений день.
В нім - розлука і відстань, що нас розділяють на двоє,
Ще не знають, як вибити грунт сподівань і натхнень.

Бо є ти...Сонця соняхом,смутком в ранкових серпанках,
Надвечір'ям п'янким, серпантином в казкові світи.
На долоні моїй - танцем пристрастним Долі-циганки...
Я на неї погляну й відчую, як дихаєш ти.

01/08/2012

Якби ж я знала, що любов така!
Гірка. Солодка. Як гроза – раптова,
вишмигує з грімницею в руках.
П'янить й страшить, немов погрози грому.

Якби ж я знала, що для щастя мить –
це вічність ціла. В ній згорю й воскресну.
Раніше обняла б тебе крильми,
як птаха обійма блакить небесну.

Якби ж я знала, де тебе шукать!!!
В яких світах, серед яких мелодій.
І що найбільша серцю благодать
це падати в твоїх очей безодню.

Якби ж я знала й ти раніше знав,
що всупереч всьому зоря щаслива
сяйне для нас, і в променях заграв
любов хлюпне, немов травнева злива.

III-VI.2012

Ти відьмою мене не називай,
Але і ангелом, прошу, не клич!
Бо у любові декілька облич -
Вона - нам пекло, і вона - нам рай!

Записано до вічності скрижаль
Оці одвічні "мусимо" і "треба"...
А в нас - один у одному потреба,
І від прощань серця стискає жаль.

Й немає у вчорашнє вороття,
В якому ще не вмію так кохати...
Таких, як ти, ще треба пошукати.
Таких, як ти - лиш раз на все життя.

25.05.2012

Одного разу на березі моря синього
Дивитимусь у очей Його голубінь...
Триматиме мої руки своїми сильними.
Одного разу...Та де Він є, Боже мій!?


07.2010

Моє дитинство пахне молоком,
солодким й теплим наче мами груди.
Прислухаюсь, і спомин в серці будить
Мелодію, що чула перед сном

Моє дитинство пахне чебрецем.
І ранком, під бабусиною грушею,
Невміло так плоди медові струшує
- Не падають! - І плаче через це...

Схоплю за хвіст веселку, побіжу
шукати невідоме сьоме небо...
Втирає сонце сльози споришу:
«Маленький, чом ти? Плакати не треба!»

А он за тим кущем сховався дощ –
доволі вже повигравав на листі.
А діти його кличуть – «варять борщ».
Красується калинове намисто...

Я осідлаю вітер! Полечу
туди, де завше медоносне літо,
де вітер трусить стиглу аличу,
дитинства спогади теплом зігріті,

де кучерявиться у кленах день,
промінням сонця розплітає коси...
Там сьоме небо – сад рясний пісень!
І спогади, як над солодким оси.

2009

Я Вас люблю... А Ви мені - про море...
Укотре вже історію свою,
Неначе прісну з мітингу промову,
Читаєте... Я ж просто Вас люблю...

Я Вас люблю... А Ви мені про зорі,
В цю українську, виплекану ніч.
І про степи...небесні, неозорі.
А ми ж віч-на-віч, з Вами віч-на-віч...

Я Вас люблю...І що б не говорили,
Як не було б медово від речей.
Противитись несила, й мов на крилах,
Лечу до повних ніжності очей!