Колись нас тихо зрадить власна пам’ять.
Колись нас тихо зрадить власна гордість.
За те, що ми любили і боролись,
За те, що нас, як Жанну Д’арк, не спалять.

Колись нас тихо зрадять власні очі.
Колись нас тихо зрадить власне серце.
І я не попрошу тебе – не сердься,
Якщо я раптом зникну серед ночі

Колись нас тихо зрадять власні боги.
Колись нас тихо зрадить власний рай.
Я більше не скажу тобі «прощай»,
Я вже не перейду тобі дорогу.

Колись нас тихо зрадять власні драми.
Колись нас тихо зрадить власне щастя.
Якщо нам із небес не вдасться впасти,
Нас вранці нишком знайдуть вже не нами..

я пахну медом і очі кольору моря хочуть випити мене до дна
ніжні пальчики вже не латають надії що тріскотять по швах
жити в такт не так вже важко якщо такти відлічуєш сам

я ховаю губи аби ніхто не відмітив захололої на них ніжності
застигле в очах чекання страшніше застиглих сліз
але якщо вірити те біль і справді стає солодким
а я без солодощів зовсім схожа на осінь
пахну сумішшю кислотних дощів і вогкістю старих фотографій

але мрію все також аби красивий голос з телеекранів розповів історію мого життя

подзвони мені і я розповім - як люблю і кого
чому я така, а не інакша
мені нестерпно хочеться з тобою зустрітися
у двох різних куточках землі одночасно

цікаво, чим зараз пахнуть твої губи?
я б цілувала їх судорожно, боячись втратити
доріжками годинникової стрілки вгору від руки до твоєї шиї
саме там де наздоганяли мене сни

я вже й забула як воно – потопати в ніжності і очах
розгубила всі свої казки
почала погано спати ночами
а ти
просто переверни годинник пісочний і напиши мені
направо наліво або надаремне;

моє ліжко стоїть на чотирьох китах -
одна з його сторін бачить в далечіні мілан, інша -
реве і присягається, що небо сльозами навпіл
і я не умію бити струмом, в мені всього 30 вольт
і ця ніч, напевно, буде знову холодною -
ну що ж, милий.
дряпаю у вікно, в дзеркала заднього вигляду
дивися як я згораю - палахкочу все яскравіше -
а ти говориш: рукописи не горять.

твоє серце перелетіло через океан і аж там на березі почало битися
а у мені стільки сил, щоб бігти і падати не боячись
наше майбутнє димне місто жде нас під золою Везувію

ти маєш рацію, рукописи не горять і чудеса у нас під носом

Переплітаючись навхрест, вже не розплутаєшся,
А слова «мені_пора» існують лише для того, щоб не переступити межу.
Самотність – це не коли чуєш тікання настінного годинника,
Самотність – це коли чуєш відлуння пустого серця.

Відкриваючи серце, завжди закриваєш очі,
А слова «я_за_тобою_сумую» існують лише тоді, коли й наче нічого сказати.
Ніжність – це не дотики і поцілунки побіжно,
Ніжність – це одне на двох небо і весни в душах.

Програвши раз, чекаєш реваншу все життя,
А мовчання все частіше красномовніше тисячі слів.
Не лише широко розправлені крила піднімають нас у височінь.
Небо – це не те, що всім однаково видиме,
Небо – це міра любові – таке ж безмежне та чисте.

Мовчати хочеться саме тоді, коли потрібно кричати,
І очі твої обпікають краєчки моєї душі.
Чуєш, почуття гаснуть , наче цигарки?
А магазини давно зачинені …
В такі ночі зірки не падають для нас,
І мрії крадькома збуваються в інших…
Коли поцілунки вже не пахнуть медом,
І рука_в_руці геть не актуально,
Ночі перестають бути загадковими…
Блискавки вже не змушують ховатись у обійми…
І метелики внизу живота наче й повимирали…

Кричати про любов треба навіть тоді, коли хочеться помовчати,
Ховатись у обійми навіть тоді, коли хочеться піти…
Цілувати навіть тоді, коли вуста не пахнуть медом,
Завжди пам’ятаючи – дехто більше полюбляє шоколад…

вирви мене із безодні покинутих істин,
вирви мене із безодні забутих світил.
чуєш, я вже не гублю свої залишки сил.
знаєш, я навіть не плачу вже так, як раніше.

душі не вміють ходити гарячим вугіллям,
душам все ж так, як раніше, байдужа зола.
а я ще вважала, що наче у світі одна
створена не для кохання, а лиш для дозвілля.

досить із мене тебе, наче спалахів світла.
я вже навічно кохаю самотні дощі.
навіть крокуючи поряд ти гордо змовчи.
я вже не та. я тепер аж занадто помітна.

мої губи пішли плямами
мої губи пішли твоєю шкірою
і якщо кров змивають тільки кров'ю
то сльози коктейлем з кислотних дощів

моя любов солона як морське повітря
очі щипають слова і вивітрюється душа
наші ігри тепер не вимірюються ні болем ні образами
вони такі ж міцні як і дурманні напої

і якщо йти то обов'язково не озираючись
вірю що ти йдеш по моїх слідах
і темнота вже не перешкодить нам відшукати один одного
у ній краще видно наша іскриста любов

на вході в моє серце прошу витирай ноги
там всього_навсього до тебе був один гість

колись я тобі скажу

я нова чуєш нова
з розкладеними думками по поличках і швидкими тактами в серці
і навіть по госту привласнений мені новий номер
і хай я не першого сорту і зовсім не ягідка
але без сумніву першої свіжості і трохи кислувата

я інша чуєш інша
із звичкою "думати перш ніж говорити" і не дитячою невинністю
і навіть штрих коди в моїх очах змінили співвідношення білого і чорного
і хай на мені немає цінника з відомим "$" і не шикуються черги
але без сумніву очі блищать сильніше за діаманти і губи все також солодкі

я ще не збилася зі шляху
я ще не збулася в цьому житті
але я готова зірвати всі зірки з неба знаючи що хоч раз ти загадаєш мене

та поки лишається скидати шкіру по понеділках

мої мережива тонкі павутини для твоїх поглядів
мої нігтики гострі гачки для твоїх дотиків
не одна ніч убита на їх точіння
у ейфорії відчуттів зовсім не чутно болі
а вона кричить надривається

знаєш рвати на собі волосся не так вже боляче
і в істериках я станцювала ноги в кров
ти ж знаєш як я танцюю кричачи
мені не потрібні медалі і ордени за гордістьхоробрістьгероїзм
ти пришпилюєш їх прямо до серця а мені ж боляче
ти ховаєш їх прямо в душу а їм же так не хочеться покриватися попелом відчуттів

ніколи не годувала птахів з рук
що ж мій журавлю підтвердимо стару істину "ніколи не кажи ніколи"

плутатися в словах без сумніву твоє
вони вмирають від дотиків холодних губ
не кидайся ними
розбиваючись об стіни не_розуміння вони сипляться уламками під ноги
адже тобі тяжко жаліти мене босу в_кров
свято вірячи в те що вони оживають на моїх губах просиш цілувати коли говориш
адже деколи і слова золото
адже деколи і мовчання пекло

ставлю коми і крапки
ми розписані на розділи
і хтось дуже високо ще не придумав фінал
все в наших руках
все в наших словах

добери мені синонім

мене можна замикати в зоопарках
мене можна продавати з аукціонів
мене можна передавати в музеї
я надто не_зрозуміла оточуючим
я надто схильна до само_знищення
я надто звикла до бетонних джунглів

тільки ось в добрі руки мене не можна віддавати
погана звичка кусати_губи_які_мене_люблять

у твоєму голосі громи і блискавки
заспокойся милий
присядь_закури_випий зі мною
зробимо вигляд що я забула що ти взагалі не_куриш і вже не_п’єш
зробимо вигляд що на вулиці завірюха і ти залишишся у мене
обіцяю що загравати не буду а тобі дозволю

у твоєму голосі громи і блискавки
заспокойся милий
присядемо_поговоримо_поплачемо разом
зробимо вигляд що я не знала що ти від мене щось приховуєш
зробимо вигляд що це не я причина твоєї не_хвилинної агресії
обіцяю що буду слухати_кивати_мовчати

у твоєму голосі громи і блискавки
заспокойся милий
моя не_любов не причина скандалити
моя легковажність не причина розлучитися
ця весна не причина закохуватися

у твоєму голосі громи і блискавки
заспокойся милий
там в аптечці валеріана
на столі коньяк і сигарети
у сусідній кімнаті я
anything else?

заспокойся милий
двері залишаю відчиненими

...иголками к стенке прохожим на долгую память...
...читайте меня по_слогам, глубоко, неспеша...
...я знаю: слова - это все, что могу вам оставить...
...ведь тело не вечно, как, впрочем, не вечна душа...

...и боль, как предатель_огонь, ножом прямо в спину...
...в висках тихо_тихо толпятся немые слова...
...пожар пожалел бы любимую куклу Мальвину...
...когда б я ее на прогулку с тобою взяла...

...и снова молчанье убьет во мне силы излишки...
...и гордость исчезнет уже еле_слышно дыша...
...сегодня себя я нашла в ненаписаных книжках...
...ведь тело не вечно, как, впрочем, не вечна душа...

...не тоскуй, не болей, не живи, не дыши моим домом...
...ты услышь и пойми: ты сегодня пследний в нем раз...
...я уже не из тех, кто отдаст свою нежность другому...
...я хочу отдохнуть от улыбок, обьятий и ласк...

...я уже не из тех, кто всегда и навеки прощает...
...я устала от слез, глупых ссор и оборваных фраз...
...я уже не люблю поцелуи с отдышкой печали...
...я хочу потерятся навек в пустоте своих глаз...

...не ищи, не зови, не держи за запястье до дрожи...
...я могу умереть, не услышав секунд в голове...
...посмотри, небосвод - это все, что мне жизни дороже...
...ты уходишь в рассвет? подожди... а с тобой можно мне?...

...де ти?...

...холодними краплями по обличчю
нескінченними чашками холодного чаю
тихим "я_за_тобою_сумую"
у твоєму житті...

...як ти?...

...яскравою усмішкою перехожим
тихою ходою по бровці
ніким не любою музикою
уяви_собі
живу...

...по чім ти?...

...по терпких поцілунках
по мимобіжних дотиках
по прогулянках рука в руці
сумую...
...за них і віддаюся...

…а втім
я без_цінна
мій цінник зірвало вітром
коли я намагалася від тебе піти…

таке собі дівча
дівча в чорному
і чомусь кожному кортить придивитись
ану ж бо його знайома

а я собі крокую тінню цих весняних вуличок
оминаючи сонце

так душно мені не було ще з нашого торішнього літа
тоді ти кричав
що тобі потрібна воля
що тобі мене надто
через край
що тобі мене хочеться палко кохати
але ти боїшся кохання
як вогню
чи радше чорних бестій
що так і норовлять перебігти дорогу
а ти ж надто марновірний
і марнотратний

а я тоді сміялась
ну а що ж іще робити(?)
я ж не плачу
зав’язала
і не сміюсь щиро
розучилась
та все ж було образливо
якщо чесно
навіть плакати трішки хотілось
і от ті сльози душили
стискали
і дихати нічим
і жити нічим
і любити нічим
(не плутай з «ніким»
бо ж їх хоч греблю гати
а серце всього-на-всього одне
однісіньке
та й те скалічене)

вдих
видих
вже стало легше

і тепер я просте дівча
дівча в чорному

можна
я ненавидітиму всіх твоїх дівчаток в білому(?)

Вечір. Вулиця. Ліхтарі.
Тиша згаслої запальнички.
Вечір. Вулиця. Ні душі.
І у вікнах уже ні свічки...

Слід у слід цигарковій дим.
І самотність, як сторож вічний.
Вечір. Вулиця. Нікотин.
Сльози. Дощ. Наче води стічні...

"Якщо не ти, то хто мене зупинить?
Якщо не ти, то хто мене знайде?"
Навприсядки...Обом бракує сили...
Та хтось таки зведеться і піде...
"Якщо не я - на те є Всесвіт, мила.
Забудь мене. Не плач. Та схаменись!"
Мовчали вдвох...Взялася звідкись сила...
З образами у душах розійшлись...

Моє життя розбите на шматки...
Моя душа тепер неначе попіл...
Скажіть мені, куди тепер іти
Без кольору і радісних історій?
І серце десь обернене на лід,
Мені його ніяк вже не зігріти...
Чого тепер вартує весь цей світ,
Якщо не маєм права ми горіти?
Чого тепер вартує висота,
Якщо не маєм крил ми за спиною?
Сиджу тепер...Пишу кудись листа...
Прошу прислати нам нового Ноя...

не чіпай мої руки з переламаними нігтями
у мене болять зап'ястки
не клич мене танцювати
у мене зводить ноги
не змушуй мене лишитись
бо ще мить і я сама цього захочу
не примушуй посміхатися
я намагаюся не плакати
не клич третьої в ліжко
я можу спати на вулиці
не говори що я погано виглядаю
я й так все знаю
не примушуй миритися з тим що є
я тоді продамся першому зустрічному
не говори теплих слів
я ж можу й повірити
не говори зі мною про любов
раптом закінчиться

привіт
ми давно не бачилися
твої сумні очі не давали мені спокою зі старих світлин
твої жорстокі ігри вилилися мені у порожній гаманець
і я вирішила прийти
я зараз живу сама
у будинку з дерев'яною підлогою і водостічними трубами
з яких стікають лікери
привіт
ми так давно не бачилися
а ти і не чекав на мене
ти не згадував мене
коли викурював першу цигарку вранці
не згадував мене
коли ставив старенький чайник на плиту
не згадував мене
коли одержував листи від нових коханок
в колись нашу зелену поштову скриньку
не згадував мене
коли кішка починала плакати під дверима нашого східного балкона
не згадував мене
коли тобі приходили квіти з твого улюбленого квіткового магазину
я просила присилати тільки блакитні
ти ж так любив блакитні квіти
і мене
я точно пам'ятаю
мене ти теж колись любив
але
ти не згадував мене
коли я дзвонила тобі
а ти вішав трубку
навіть не впізнаючи мого зламаного плачем голосу
ти вішав трубку
а я
я кричала
що ми розлучилися
а я все ще люблю тебе
я кричала
що напевно у тебе так багато пилу на підвіконнях і книжкових полицях
у тій моїй кімнаті
я кричала
що у мене відклеїлися шпалери
а під ними твої картини
ти вішав трубку
ти не чув моїх сліз.
ну привіт
ми так давно не бачилися
а ти і не згадував мене
і може
може ти більше не любиш блакитні квіти
може ти
ти більше не любиш мене(?)

розбери мене
на атоми і пусто_порожні обіцянки
мене і так вже лишилось на денці
мене і так вже розтягнули плаксиві дівчатка
на цитати у щоденники

розпиши мене
на іменники і приторно_солодкуваті метафори
мене і так вже критикували далі нікуди
мене і так вже сприймають
як брехливу чутку або вигадку

а все що лишиться
мільйонно_сказане "отченаш"
тричі_несказане "ятебекохаю"

ти знаєш
смуток він такий

він приходить
сідає на крісло поряд з тобою
не запитавши закурює
бере твою чашку і допиває ковток кави
що залишився на потім

попіл з його сигарети падає на килим
і від цього його присутність стає ще нестерпнішою

ти намагаєшся вигнати його
б'єш майже безсилими руками цьго нахабу
а він тільки сумно посміхається
і продовжує душити тебе своєю присутністю

знаєш
смуток як крихти
ось ти ворочаєшся всю ніч
відчуваєш
що щось заважає спати
а встати і струсити простирадло лінь
хоча ці чортові крихти абсолютно не дають спати

так і смуток
тільки крихти ці в серці
і лінь витрусити
і ходити важко

вирви з мене
протяги
скрипи
сніг біля ліхтарів
лабіринти і лабіринтики
кілометри
кілограми
кілобайти
міста
вірші
все
все

забери мій головний біль
зацілуй мене в чоло там де пульсують звуки набата

я ні в чому не винна
але готова випасти з кожного розкритого вікна в цьому місті
у весну
у повітря
вниз

ми
ті що підсіли на кайф від чужої ніжності "ніби_люди"
що закрили очі на світ
вимикаємо звук у всього стороннього
є хвилини
коли окрім тебе нікого більше не немає
натовп неіснуючою миттю розпливається
і все що чутно
це твоє дихання
і все що відчувається
це твій скажений пульс
небо джинсового кольору
що вводить голкою у вени принципи
звикай малюк
це такий наркотик
дотики побіжно
безглуздість фраз
і ми підсіли

у нашому випадку ломка
це те що буде після "я_йду"

ось така нісенітниця кошеня

у мене
нове ліжко
старе безсоння
відсутність снів

повинно стати легше

у мене
нові парфуми
старі спогади
відсутність відчуттів

повинно стати спокійніше

у мене
нова музика
старі проблеми
відсутність надій

-а ще говорять, що надія вмирає останньою
-брешуть
безсовісно брешуть
останньою вмирає любов
-а якщо її немає?
-тоді віра, що вона є

знімай
стоденну блокаду
зношений одяг
документальне кіно
роздираючий біль

спалюй
сірі міста
ненадійні мости
лякаючі калорії
своїм поглядом

прощай
назавжди
і так як прощала тебе завжди я

Вже місяць, як пишу листа
тобі, мій місяцю...І дорога молитва,
коли кленовий лист прикрив вуста,
й моє дзвінке світило знову зникне.
Вже ключ летить у вирій з журавлів,
а я усе топчу свою дорогу...
Скажи, навіщо ти мені звелів
пройти її, бо я вже не стонога?..
У мене навіть вже одна душа,
один лиш ключ, одна лише застібка...
І погляд мій, хоча б на півкоша,
хоча б на мить, та, мабуть, посвітлішав...
І я пройду свій шлях крізь свій туман,
і я скажу все Богу прямо в вічі!
Скажи мені, навіщо наказав
листа тобі писати цілу вічність?..

Хто я? Хто ти? Навіщо ця брехня?
Невже так важко глянути у вічі?
Мовчи...Не руш...Бо це моє життя...
А ти його і так уже скалічив...

Чому мені зустрівся на шляху?
Мене тепер ніщо вже не врятує...
Мовчи...Мовчи...Ховай свою пиху...
Здавайся кращим, ніж насправді ти є...