Будь кращим сьогодні, ніж вчора,
Життя ж бо у нас лиш одне,
І в прірву не падай од горя,
Бо все в цьому світі мине.
Будь сильним, побачивши пастку,
І словом когось не порань,
Бо кожна хвилина – це ласка,
Її не марнуй - з не бажань
Будь чесним у кожному ділі,
Бо явиться все у свій час.
Із кожним у серці будь милий,
Під суд стане кожен із нас.
Повільним ти будь на образи,
Швидким - помогти у біді,
Бо може ті справи чи фрази
Комусь допоможуть в житті.
Будь мудрим у реченнях щирих
І правду пізнати бажай.
Будь низько, коли ти на хвилі,
Та високо серце тримай!

Ти вчора мій ворог,
А нині мій друг,
Я тону, а в воду,
Лиш ти кинув круг.
Казала ніколи,
А сталося враз.
На думці у долі
Не те, що у нас.
Хай люди не судять,
Дні змінюють нас,
І тих, що нас люблять,
Показує час.
А ті, що йдуть поряд
Не завжди близькі.
Дай руку, бо в горі
Двом легше іти.

Я притулюся не спитавши,
І приголублю просто так.
Ця мить залишиться назавжди
В моїх думках, в моїх віршах.
І хай це буде дуже звично –
Одне на двох життя.
Я на плече схилю обличчя
Й підслухаю серцебиття.
Не стримаюсь і обійму щосили
Від радості, любові, почуттів,
Хай не до речі, хай не дуже вміло,
Але тобі, що зможу, розповім.
І байдуже, що нас не зрозуміють,
Я прошепочу тихо, що твоя.
І небесам подякую за мрію,
Утілену тобою у життя.

Твори добро для миру в серці,
Для тих, що ждуть його і ні.
Твори добро в подяку неньці,
Для слави Бога і землі,
Щоби твої світились очі,
Не від забав пустих і втіх,
Щоб серед дня і серед ночі
Ти була б променем для всіх,
Щоб у душі твоїй криниця
Не висохла в пекучі дні,
Щоби добра твого зернина
Дала плоди рясні землі,
Щоб виноградною лозою
Твої укрилися шляхи,
Щоби солодкою сльозою
Для тебе спогади були,
Щоб не ховатись, не жаліти
І не прогавити чогось,
Бо треба вчитися любити
І розуміти кожну дрож.
Немарно в світі все існує,
Немарно нам життя дано.
Всі кажуть: „Світ краса врятує”
Я кажу: „Світ спасе добро!”

Не засмучуйся, коли на дворі злива.
Вийде сонце скоро з чорних хмар.
Не засмучуйся, що хтось, не ти, щасливий.
Горе, як і щастя, також дар.
Не сумуй, що одягу так мало.
Головне очима не побачиш…
І нехай спасибі не сказали,
Бог тобі в стократ колись віддячить.
Не суди! Хтозна, що буде з нами,
Скільки ще попереду доріг,
Встелених і квітами, й сльозами,
Стоптаними долями чужих.
Не хвались! Ти сам би був безсилим,
Ця заслуга зовсім не твоя.
І не злись на когось, коли винен,
Розуму у гніві ж бо нема.
Не сумуй, що не герой ти в п’єсі,
Доброта хай викликає сміх,
Бо останній буде колись першим,
А той перший – десь позаду всіх.

Я не забуду, повір, не забуду
Молодих твоїх очей,
У серці річкового шуму,
Пусту кімнату, скрип дверей,
Слова заплутані, несмілі,
Кохання проблисків потік,
Що вже без реплік зрозумілі,
Що вже у пам'яті повік,
Той погляд ніжний і найперший,
Що біля річки пролетів.
Скінчився дощ. Пройшов нарешті…
Ти не сказав, те що хотів.
Ти не сказав, бо я не дала,
Навіщо серденько пекти.
Я іншому його віддала,
Я іншого люблю, а ти…
Поїдеш скоро в своє місто,
Вернусь додому й я.
Зелене тихо шепче листя:
«Своє у кожного життя.»
Тебе, мабуть, я не побачу
Посеред натовпу людей.
Життя дає мені на згадку
Блиск молодих твоїх очей,
Напругу в голосі, тремтіння
Й можливо перші почуття,
Твою красу, цей дар безцінний…
Додому ти підеш, а я…
Тебе ніколи не забуду,
Пусту кімнату, згаслий блиск…
Уже не чути річки шуму,
Не чути, як шепоче лист…

Як хочеться втекти або сховатись,
Як вітер десь за обрій понестись,
Як пташка полетіти й не вертатись,
За горизонт, за хмари, хоч кудись.

Не думати, не плакати, не знати,
Набратися терпіння, ласки, сил,
І як мороз на шибці завмирати,
Щоб не палити більше власних крил.

Усі слова з душі в долоню скласти,
Пробачити усім, усім за все.
Зібратись, полетіти, та не впасти,
І заблукавши, віднайти себе.

Як хочеться змінити все незмінне
І нездійсненне втілити в життя,
Але бракує віри і терпіння,
Бо не дано почати все з нуля.

Стараюсь раз, удруге, втретє знову,
Після падінь повинен бути злет,
Бо кожен з нас творець своєї долі,
І тільки нам писати свій сюжет.

Але втекти за обрій не вдається
І як сніжинка падає сльоза…
Чому лише одне життя дається?
Чому нам не почати все з нуля?

Відчиняйте дверці,
Коли дзвонять щиро.
Відкривайте серце
Для любові й миру.
Посміхніться людям
І скажіть: „Спасибі!”
Серед сірих буднів
Це потішить нині.
Не пройдіть байдуже
Біля тих, хто плаче,
Не радійте дуже,
Бог усіх нас бачить.
Захистіть слабкого,
Він також людина.
Не кляніть нікого,
Бо в любові сила.
Хто ударить в щоку,
Ви підставте іншу.
Бо Господнє око
Бачить все і більше.
Ох, як важко, знаю,
Ворогів любити,
І гіркого чаю,
Ніби з медом, пити.
Але все віддасться
За добро в стократ.
Сильний, хто не здасться
Й не піде назад.
Подзвоніть у двері,
Може хтось відчинить,
Хтось любов почує
І до Вас прилине.
І не будьте винні
Людям ні копійки,
Крім любові в серці,
Крім любові тільки!