Про те, що вбили Чорновола,
Вже згадують тихцем, спроквола.
Хтось вбивство те назвав терактом?
Ви що, все трапилося раптом…

Живий був небезпечний владі –
Мав вплив великий у громаді,
Бо правди шляхом йшов прямим,
Сумлінням вибраний самим.

Народу волі він волів,
Бо вищий був на п’ять голів
І честю й духом президентів
Та їх дрібніших резидентів.

Пече останніх небезпека,
Що спалить їх законів спека.
То ж вбити!!! (А когда зароем,
Его признаем мы Героем!)…

Що порішили, те й зробили.
Наставили цим Руху вили:
Нема й сліда від сили Руха,
Є тільки розбрат і розруха.

Коли із Рухом Рух не в ладі,
То це на користь тільки владі,
Вже скільки голосів-позицій
Здали за владних пропозицій?

… Що вам у Руховій руїні,
І що у “Нашій Україні”,
Де Рухи зовсім не рухливі,
Підвласні спеці, мряці, зливі…

червень 2004 року

Мужики цікаві стали:
ЗМІ у нас чи змії?
Правда стогне від потали –
З нею ЗМІ німії!

Змії може і отруйні,
Та вже ж не брехливі.
ЗМІ весь рік – у січні-грудні –
Ллють брехню, щасливі.

А сумління? У кориті
Утопили з кормом:
Їм вірші, листи відкриті
Затаїти – норма!

Правді годi ображатись,
Бити що на сполох –
Добре кривді розважатись
Там, де править молох.

До чергових Шевченкових роковин

«І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом»

(Т.Г.Шевченко)

До Тараса тричі на рік – черга хизування:
В день народження, в дні смерті й перепоховання.

До наступного приливу «жалоби й шаноби»
Залишилося три тижні – тож готуйтесь, сноби.

Про Шевченка ви писати начебто готові,
І поголені, й вусаті, а душею – хто ви?

Тричі на рік – ось вам шана генію країни!
Можуть справді хизуватись діти України –

«Славних прадідів великих онуки погані».
То коли ж Тарас діждеться «Заповіту» дані?

А діждати дуже просто: хай в Державнім гімні
Хоч рядок, хоч два – Шевченка, бо найлегітимні!

Щоб із кожним виконанням Головної пісні
Хто почує, враз відчує із ним зв’язок тісний.

А що буде також тричі, проте майже щодня,
Між людьми із часом зникне забуття безодня!