Куди несеться життя і що думають ті, хто нас оточує?
Близькі нас рятують, прикрашають помилки,
Лиш би ми всміхнулись і залишились з ними.
Якщо ми оглохнем – ми не будем чути рими, тільки почуття,
Мої каяття за неправельні вчинки, які я завтра зроблю знову,
І яку сказати промову, щоб паралізувати масу?
Як відмити чорну краску зі своєї душі?
Чорна земля на нігтяг, покалічені пальці
– ти пережив вже стільки, що не відчуваєш страх
і тільки предків прах ганяється за тобою.
Подивись – хто в мене за спиною, дихає війною,
Колоною я не піду з вами, я вже стою коло брами.
Я скоро повернусь мам, маааам – я стрибаю з банжі,
Я в кругу тих, хто мене розуміє, не тліє, не проростає від дощу,
Я люблю вас і всіх прощу, якщо ви зробите те саме.


Вулиці проносяться перед очима і ось я перед твоїми дверима:
“Тук-тук – відкривай ципочка, в мене є кредитна карточка.”
Динаміки б’ють по скроням, випиті бокали з лимоном, з льодом,
Що тобі сниться, скажи мені, і звідки ти родом?
Як і ти, я стараюсь не опинитись за бортом.
Босі ноги на піску, ніжні руки тягнуться достати сонце,
Повалятись в хмарах, ми живем в примарах,
В твоїх очах карих – моє буття.
Камінь запущений у вітрину з вечірніми платтями лиш для того,
Щоб ти сказала круто.
Ми сміємось через верх, хоть і живем скрутно.
Брудно в словах наших стало, що аж повстало моє початкове я,
З роками припорошене пилом, - не відмиєш милом.
Я сиджу за столом з братом, з татом,
З яким я говорю і нічого не розумію:”Я СИВІЮ”, каже крізь зуби він,
-Я тоже, схоже ми похожі.
Обличчя пропитане сіллю, одежа прогризана міллю,
Хвалю – ви пройшли випробування, а я ....., а я піду!

Сховай свою недобру маску,
Сьгодні ми напишем в історії ше одну казку.
Закрути бутилку з спиртом – хай не вівітрює твою мудрість,
Свою злість ти породжуєш сам, - всміхнись мам!
Пройде трохи часу і ми будем дивитись на речі іншими очима,
Я точно знаю – тоді хтось стояв за дверима,
Безперервна рима, кольорова гамма в очах твоїх після пахнючого диму.
Кому ми довірям своє саме цінне і хто посміє порушити тишину,
Хто дасть справити свою вину.
Питання “чому?” постійно ставиш тому, хто запросто тобі не відповість ніколи.
До чортиків напились і поперикидали столи, з добром,
Давайте скажем хором, що все насправді круто, що все насправді смішно
Завтра я проснусь іншим, треба старатись, щоб бути кращим.
І як шкода, що ти не розумієш про що я говорю,
Вдвох – ми могли би добратись до моря.
В житті треба спробувати трішки горя для того, щоб бути стійким до подразнення.
Твоє власне зізнання в скоєному неправильному дасть початок збудувати в собі нову еру.
Непотрібний шмат паперу зі словами, які змінюють світогляд,
Навіть я не витримував твій погляд,
В боках колять рани, а золоті лани втягують тебе в сон.
Тут росте льон з якого ми прядем свої дні,
А вона глуха зовсім, стоїть посеред кімнати і бачить все довкола в незрозумілих для нас тонах.
Вітер розносив прах людей, які зажили спокійно,
Вечером всі ховаються по своїх домах, розливається веселість по фужерах.

Багаті постійно зляться, а бідні в грязюці валяються,
Хоч і завжди стараються.
Якось мені сказали, що моя грязна філософія закривавленого кулака
Накрилась з ногами: “Подивись, Дінг” – кричали, - “ніхто не пішов за нами”.
Ми маєм кинути все і піти захищати храми від тих, хто несе за собою темноту,
Дощ все змиє, навіть твою грязну міміку,
Навчись терпіти критику.
Головне не зійти з правильної дороги, не стати дураком,-
Ти маєш лишитись один-на-один зі своїм страхом
– це він тобі мішав дивитись на сонце.
І буть обережний з тим, хто буде наливати тобі чай,-
Най п’є перший.
Клацаєм зубами, щоб показати, хто з нас страшніший.
Хтось розкрутив дзигу, хто зав’язав цю інтригу? Хто веде гру? Хто стоїть біля мекрафона?
Прийде час, коли і з гордих впаде корона – майте на увазі.
Східний вітер висушував руки, дитячі крики, запах моря, стукіт в скронях
Я аж тепер зрозумів, що таке воля
Так хто ти насправді? – зніми маску, покажи обличчя!
Моя мрія, моя віра – вони мене врятують від сірих тонів,
Врятують моїх братів.
“В тебе на щоці шрам, звідки він? Я його вчора не бачив, я не бачив тебе вчора взагалі, де ти був?”
Говорив той, кому твоє життя було не все рівно,
Той, хто підняв тебе з землі, коли тебе копали.
Забудь про страх, я бачу тільки радість в очах,
Коли діти засинають в тебе на руках!


Встань з землі і не згінайся, навіть коли сипануть тобі в очі пісок,
Іди, зроби свій крок, не дивись назад, не піддавайся злим правилам
Це вони стирають з пам’яті ті фрагменти, яких забувати не можна.
Схоже, що прийшов час знімати останні мешти
І ти – сьогоді пів на першу зустрічаємось там, де й того разу.
Ми наділи камуфляж, намотали бінти, - додали трохи газу!
Нічні клуби, розфарбовані губи коло твоїх вух, щось шепчуть тобі
Аж схоплює дух,
Інтенсивний рух по обидва бериги.
Довкола люди, яких нічого не цікавить,
Що за кухар сьгодні в твоїй голові варить?
Напускають мені на очі дим, - думають я не знаю чого вони хочуть,
В твоїх ж очах лід один, “тупий кретин”- кричали в слід.
Мій дід казав, що треба стояти до кінця,
Але де ж та лінія за яку переходити не можна?
Ти її не бачиш, я її не бачу, через те і живем так мало.