Чи збагну я Твої таємниці −
Таємниці буття і життя,
Чи черпатиму з них, як з криниці,
І минуле своє й майбуття?
Я вслухатися буду до болю
В повну дива й чудес тишину,
Як торкаєш Ти знов мою волю,
Душу й тіло несеш в вишину.
Через час, через простір, невіру
У далекий й близький Вифлеєм,
І Дитині в буденщину сіру
Ми дари з мудрецями несем.
Серце б'ється частіше й сильніше,
І сповільнює хід свій зоря,
Але мозок працює ясніше −
Ми побачимо Бога-Царя!
Що я скажу маленькій Дитині,
Що я скажу Марії святій,
Що змінилась історія нині,
Що збулись міліони надій?
Але час, Боже мій, повертати
В мій смішний і знетямлений вік
І у людські серця заглядати,
Що знайду там? − та Ти вже прорік.

Прийми мій біль, мій смуток, мої сльози,
Душі моєї немочі і грози.
Прийми мій хрест, мій крик, моє волання,
Життя моє й останню мить конання.
Красу зірок і зустрічі світанку −
Усе тобі віддам я до останку.
З Тобою хочу падати в знемозі,
Убогим бути, старцем на дорозі,
Об людську злобу серце обдирати,
І так як Ти, навчитися кохати.
Тобі віддати серце, мозок, руки,
В борні чавити голову гадюки,
Прощення в Бога для катів благати,
З Тобою, Христе, бути і страждати.
Ковтатиму солоні краплі поту,
Як волочити будуть на Голготу.
Дивитимуся просто в очі смерті −
З Тобою жити і з Тобою вмерти!

1. ТИ СПОКІЙ ВНІС І РАДІСТЬ

Стою задивлений у безконечний світ −
Твою любов збагнути я не вмію.
Душа тужливо квилить і болить −
Без Тебе серце чим ще обігрію?
Без Тебе, Боже, вічний і святий,
Без Тебе, так близький і так незнаний,
Сумління мого докоре німий,
Цілителю на мої болі, рани.
Тебе у муках довго я шукав
І довго прагнув і у далеч рвався,
Усе життя і плакав, і страждав,
А Ти у серці близько так ховався.
Великий Боже, в мій убогий світ,
Де розпачливо дотлівали мрії
Й на тілі виступав кривавий піт,
Ти спокій вніс і радість, і надії.
І серце закричало, як колись,
Коли хлоп'ям робив я перші кроки,
Та голос тихо: "Сни твої збулись,
Але до мене йти ще довгі роки.
Тепер пізнаєш, що то справжній біль,
Тепер пізнаєш, що то справжні муки,
Як сипати на рани будуть сіль
І до Голгофи прибивати руки.
Тепер піднімеш всі свої хрести,
Які ти залишив десь на дорозі,
Вінки тернові в серденьку нести,
Цілунки Юди − це життя у Бозі."