ШУКАЄШ ніжності,тепла
ПИТАЄШ перехожих де знайти й нема

ЧЕКАЄШ коли піде самота
А вона собі з тобою відпочива

НАДІЄШСЯ когось зустріти часом
Та у нічному ліхтарі немає гасу

ЛІТАЄШ у безодні хмар
Та все шукаєш щастя дар


ПИТАЄШ місяця про Нього
Та вперто він мовчить ...
... і знов нічого


ЧЕКАЄШ сонця щоб сказати
Що не знаєш де шукати

НАДІЄШСЯ зросити його своїм коханням
Але для тебе цей світанок є останнім

ЛІТАЄШ поміж грозових ти хмар
Та безнадійно ти шукаєш щастя дар

Краплі дощу ,немов лезо
Залишають на серці шрам.
У душі і сумнів і безладдя,
Почуття стрибають то тут, то там.

Сильна духом чи слабка,
Та енергія несе.
Прагне щось знайти,шукає
Та нема цього ніде

Краплі обпікають твоє тіло.
Дивне відчуття,невже кохання?
Збагнути це чогось не захотіла-
Закреслила можливість на страждання!

По максимуму кайф ,
Й по максимуму біль.
Спочатку потрапляєш в рай,
А потім рани роз"їдає сіль.

Вона-незвична особистість-
По житті не йде,а пролітає.
Та вибирає мінімалістичність,
Хоча бува й ніщо не вибирає.

Катастрофа це чи жах,
Чи глобальне потепління!!
Одним словом крок-це страх,
А стояти-це уміння.

Розчарування у кінці.
Пошматовані почуття.
Дощ лікує рани слізьми.
Але ти вже не любиш життя...