Вечірній дзвін, задумано печальний,
По літньому густий,ховається в імлі.
Призахідні хмарини і привялі мальви
Від спеки похилились до землі.

На сонні липи впав дорожній іній.
Пішов би дощ, хоч крапелька, хоч дві.
Ховає спрагу висохле коріння
В густій темно-зеленій кропиві.

На дереві сплять яблука, як мавпи.
Згасає день і липень догоря.
Містечко скоро вже посвітить лампи,
А в небі – місяць замість ліхтаря.

В сизих хмарах – передвістя стужі.
Ранок дощ приносить на крилі.
І упало небо у кажюжі,
Ніби прихилившись до землі.

Із дерев доопадає листя,
Ніби не одіслані листи.
Як приємно крізь тумани млисті
Тротуаром стомлено брести.

Тільки вітер, налетівши рвійно,
Нвагадав мені укотре знов:
Осінь ця глибока й безнадійна,
Мов назавше втрачена любов.