Ляна Лада
пишу, що відчуваю і як відчуваю
Post Scriptum
От день уже світиться повнею
І очі румянять безсонністю дум.
Розпука лиха володіє Княгинею,
Любовні стинання розшарпують ум…
***
- Про що ж, Княгине, марите ночами,
І сновидінь не глядите ще Ви?
- О, Князю, марю я лиш Вами,
До мене стежку аби Ви знайшли.
Невже за Час Ви не бажали
Бодай на мить узріти лик?
І гадка не штрикнула наче жало,
Не чули мого серця клик?
- Княгине люба, служба геть скорила,
Заполонивши мої сили і думки.
Але для Вас усе ж знайшлася хвиля
Щоб зичить снів солодких і терпких.
- Це все, на що я залужила?!
Це все, що скажете мені?!
- Княгине моя, де-факто, я не розумію,
Чим корите мене Ви, поясніть?
- Облиште, Князю, я прозріла!
Шляхи тут наші розійшлись…
- Ну що ж, Княгине, Ваша воля,
Збагнете помилку колись…
***
Тепер Княгиня денно й ночно
Оплакує гордині наглий блуд.
А Князь зневіривсь остаточно,
І серцем він осліп й оглух…
12.11.2008