Червоніє над містом завошивлене небо,
Хмари в Землю плюються холодним дощем.
Ти, не знаючи "нащо?", знову кажеш: "Так треба,
Хмари й Небо, пробачте нечем і нікчем"

Сараною зі Сходу насувається спека,
Тарганами від Сонця проміння біжить.
І у небо злітають недобиті лелеки -
Хмари кажуть: "Так треба!" Чують відповідь: "Цить!"

Грім у шанцях небесних з автомата стрекоче -
І у грішних щасливців, і в святенних невдах.
Прóшу братись за зброю, хто з ним битись охочий -
Грім один відповів - п'ястукóм по зубах.

Наш літак утомився і падає вниз, наче бомба.
Не шматує він крилами хмари, лиш квилить про втому…
А за шклом, мов сиґнальна ракета, виблискує місяць,
Вниз летить наш літак, бо лиш там він знайде собі місце.

Крига, чхавши на літо, скувала посадкову смугу,
Майже пошепки рохче двигун - він тікає від туги.
Стежать хмари так пильно за нами. Так хочеться спати.
І у вуха пілот (де ж ти, тишо?) напхав собі вати.

Наче з кляпом у роті, хриплять реактивні турбіни,
Розгойдало літак - так у люльці колишуть дитину.
І зима не зима. І весна не весніє - це літо.
Ми униз летимо. Я - сміюся. Так можуть лиш діти.

Плесо спить, в очерет
Тікають перелякані брижжі…
(Майк Йогансен)

Анархістський чорний прапор ген під небом майорить -
Натовп кличе: "Владу геть!"
Перемога - ось, лиш мить!
…Смерть…

Переможець смокче люльку, вгризся зубом у мундштук -
"Справедливість, воля, лад!"
А у небі кряче крук.
…Шах і мат…

Десь гримить, пахтить озоном… Що, зібралось на грозу?
- Трохи страшно. - Так, ледь-ледь.
- Недалеко? - Довезу!
…Геть…

Небом світ цей накрито, немов емальованим тазиком -
Трохи побитим дірками, мов віспою, - з того й дощі.
А як раптом богам заманеться сходити до лазні з ним -
Знай, не сховатись від спеки ніде, хоч ти криком кричи.

Ну, а Земля полюбляє диміти цигаркою
(Знаєш, вулкани там, ґейзери? бачив, мабуть?) -
Смалить, мов швець. Та стара і не втримує марки вже,
Тож землетруси сухотного кашлю їй груди трясуть.

Сніг сивини вкрив їй скроні полярними шапками…
Чхає цунамі й тайфунами - це, брате, грип…
Нафта, мов кров, цибенить з неї - крапля за краплею,
Ну а Земля… Що їй ще? У гарячці тремтить.

Маю, точно як ти,
Своє місто, а в нім:
Найпрекрасніший світ,
Найкращі ті дні.
Я залишив там кольорові сни…
Колись час зупиню
І на крилах, мов птах,
Полечу я щосил
Там, де мої сни
І варшавські кольорові дні…

Понад Віслою ти хочеш стрінути день?
То йди зі мною, бо вже час.
Побачиш, як зустріне гарно нас
Варшавський день.

Маю, точно як ти,
Своє місто, а в нім:
Найпрекрасніший світ,
Найкращі ті дні.
Я залишив там кольорові сни…

Понад Віслою ти хочеш стрінути день?
То йди зі мною, бо вже час.
Побачиш, як зустріне гарно нас
Варшавський день, варшавський день,
Варшавський день.

------------

Mam, tak samo jak ty,
Miasto moje a w nim:
Najpiękniejszy mój świat
Najpiękniejsze dni
Zostawiłem tam, kolorowe sny
Kiedyś zatrzymam czas
I na skrzydłach jak ptak
Będę leciał co sił
Tam, gdzie moje sny,
I warszawskie kolorowe dni

Gdybyś ujrzeć chciał nadwiślański świt
Już dziś wyruszaj ze mną tam
Zobaczysz jak, przywita pięknie nas
Warszawski dzień

Mam, tak samo jak ty,
Miasto moje a w nim:
Najpiękniejszy mój świat
Najpiękniejsze dni

Gdybyś ujrzeć chciał nadwiślański świt
Już dziś wyruszaj ze mną tam
Zobaczysz jak, przywita pięknie nas
Warszawski dzień
Warszawski dzień, warszawski dzień

Хай всяк собі їде, куди закортить,
До Лондона, Відня, Парижа.
А я от зі Львова не рушу й на крок
ні за що, скарай мене Бог!

Бо де ж іще людям
так добре, як тут?
Тільки у Львові!
Де співом колишуть
і будять зі сну?
Тільки у Львові!

Тут за панібрата
багач і бідняк,
усі усміхаються щиро.
А панни в цім місті
солодкі, немов
меди, шоколяда і сік.

Якби я колись
народився ізнов -
Тільки у Львові!
І шкода й гадати,
що хочеш, кажи -
Нема як Львів!

Можливо, що кращих багато є міст,
та Львів на світі єдиний.
Куди ж мені їхати звідси, скажіть?!
Та мамцю, скарай мене Бог!

----

Niech inni se jadą gdzie mogą, gdzie chcą
do Wiednia, Paryża, Londynu
A ja się ze Lwowa nie ruszę za próg
za skarb, ta skarz mnie Bóg

Bo gdzie jeszcze ludziom
Tak dobrze jak tu?
Tylko we Lwowie!
Gdzie śpiewem cię tulą
l budzą ze snu?
Tylko we Lwowie!

l bogacz, i dziad
Tu są za pan brat
l każdy ma uśmiech na twarzy..
A panny to ma
Słodziutkie ten gród,
Jak sok, czekolada i miód...

l gdybym się kiedyś
Urodzić miał znów,
Tylko we Lwowie!
I szkoda gadania,
bo co chcesz, to mów
Nie ma jak Lwów!

Możliwe że dużo ładniejszych jest miast
lecz Lwów jest jedyny na świecie
i z niego wyjechać ta gdziesz ja bym mógł
ta mamciu, ta skarz mnie Bóg

ref :Bo gdzie jeszcze ludziom tak dobrze jak tu? itd

Огонь ответный "витязей" кромсал
И клич "Аллаh!" им души разрывал...
(Т.Муцураев, "Аварское село")

До грудей притискаєш свободу - АК-47,
У підсýмку пульсують гранати, неначе серця.
Пахне боєм. Цим разом - ти знаєш - поляжете всі,
І шепочеш шахáду із блиском звитяги в очах.

Хай вогнем, наче килимом, гори ці встелює "ГРАД",
Пам'ятаєш - муслім не відступить ніколи назад.
Сенс життя - у Джихаді. Отож, моджахеде, вперед!
Як Аллаhа ім'я на вустах - не страшна тобі смерть.

Ти аж рвешся у бій. І з тобою - пліч-о-пліч - брати.
А попереду - кáфірських орд незліченні ряди.
Але знай - перемога за вами. Вперед - за Кавказ!
За Аллаhа, Вітчизну, свободу загинути час.

Траса "Київ-Бориспіль"
Невиспано-сірий ранок
Ти вдивляєшся у запотілу шибку таксі
За минуле не соромно
Випив його до дна ти
Але хочеться їсти прогірклий торішній сніг

А за спиною Київ
А на небі - вмирають зорі
Всі наступні світанки розбудять тебе не тут
І так хочеться вийти
Кричати: "У щасті й горі..."
Але ні, годі грати, немов балаганний шут

Бізнес кинув я цей, непоганий, скажу я вам, бізнес!
І не взяв відступного, крім того, що мав на собі, -
Не бажання причина тому, - інший час, трохи виріс:
Інших справ мені вітер нагнав із чужої землі.

Багато фактів із книжок берем,
А істини передаються усно:
„Пророків у вітчизні не знайдем, -
Країни інші теж од них не луснуть”.

Рознесли мене вже, я щасливий, що лев'ячу частку
Ті отримали лиш, кому й сам її радо б віддав.
Я слизькою дорогою йду, не вдягаючи маски;
Ось – драбиною сходжу, зійшов на горище і став.

Ти вдень зі свічкою пророків не знайдеш.
Вже зникли Магомет і Заратустра.
Де ж їх у власній хаті набереш?
Країни інші теж од них не луснуть.

Знизу кажуть – чи добре, чи зле це, напевне не знаю:
„Він пішов – непогано – без нього ця справа вірніш”.
З тих ікон, що на покуті, я павутиння здираю,
Та за домом вже коней сідлають, тож треба хутчіш.

Одкрився лик, до нього я лицем
І він мене утаємничив сумно:
„Пророків у вітчизні не знайдем,
Шукать за морем, мабуть, нерозумно”.

На коня я стрибнув, я у нього аж вріс – тіло в тіло.
Кінь паде піді мною – я ротом вуздечку схопив.
Я полишив цей бізнес, я кинув хороше це діло,
Мені вітер нагнав інших справ із чужої землі.

Скачу – хрустить колосся під конем,
Та чую з-поза хрускоту я чітко:
„Пророків у вітчизні не знайдем,
В країнах інших теж їх стрінеш рідко”.

1973 р.

Владимир Высоцкий, "Я из дела ушел"

Я из дела ушел, из такого хорошего дела!
Ничего не унес - отвалился в чем мать родила.
Не затем, что приспичило мне, - просто время приспело,
Из-за синей горы понагнало другие дела.

Мы многое из книжек узнаем,
А истины передают изустно:
"Пророков нет в отечестве своем",-
Да и в других отечествах - не густо.

Растащили меня, но я счастлив, что львиную долю
Получили лишь те, кому я б ее отдал и так.
Я по скользкому полу иду, каблуки канифолю,
Подымаюсь по лестнице и прохожу на чердак.

Пророков нет - не сыщешь днем с огнем,-
Ушли и Магомет, и Заратустра.
Пророков нет в отечестве своем,
Да и в других отечествах не густо...

А внизу говорят - от добра ли, от зла ли, не знаю:
"Хорошо, что ушел, - без него стало дело верней!"
Паутину в углу с образов я ногтями сдираю,
Тороплюсь, потому что за домом седлают коней.

Открылся лик - я стал к нему лицом,
И он поведал мне светло и грустно:
"Пророков нет в отечестве своем,-
Но и в других отечествах - не густо".

Я взлетаю в седло, я врастаю в коня - тело в тело,-
Конь падет подо мной, - но и я закусил удила!
Я из дела ушел, из такого хорошего дела,
Из-за синей горы понагнало другие дела.

Скачу - хрустят колосья под конем,
Но ясно различаю из-за хруста:
"Пророков нет в отечестве своем,-
Но и в других отечествах - не густо".

1973 г.

- Підеш? - Піду.
Він дав мені сокиру.

І.Франко. "Рубач (Із переказів народних)"

Если судишь других и грехи сосчитать их берешься,
Со своих же начни, до чужих ты едва доберешься...

Аслан Яричев. "Жизни путь лишь один" (виконання - Тимур Муцураєв)

Озирнись навкруги. Бачиш? - Море дитячих сліз.
Ти змінити щось прагнеш? То ну ж бо, бери обріз!
Справедливість шукаєш? Твори її, друже, сам,
Та братерство, свобода, рівність - непевний крам.

Ще шануєш когось? А, вже ні. І не віриш, ні?
Та й кому хто повірить? Нема вже таких дурних.
Мов злодюжка в кватирку, до серця вповзає злість -
Ти прийми її добре, то, знаєш, хороший гість.

Хліб і зброю бери, йди, попереду довгий шлях,
Чи зіб'єшся, чи ні - до мети не дійдеш однак.
Але йди вже, на тебе чекають - і там, і тут.
Лиш рушницю візьми - доведеться ж чинити суд.

Скільки бруду у душах, серцях і очах людських!
Бачиш це? Та зчищати не смій - то великий гріх.
Ліпше з себе почни. Ти ж не кращий. У люстро глянь -
У душі твоїй, бачиш, така ж болóтяна твань.

Не мовчи й не кричи. Не біжи і не стій - іди.
Не питайся дороги ніде - знаєш сам, куди.
Щиро хочеш обтерти сльози з людських облич?
Що ж, товаришу, йди. Не чекай од них дяки лиш.

Ти шлях покажи,
Де знайти віскі-бар.
Чом - не питай,
Чом - не питай.

Шлях покажи,
Де знайти віскі-бар
Чом - не питай,
Чом - не питай.

Бо як не знайдéмо
Тепер віскі-бар,
Кажу - ми помремо,
Кажу - ми помремо.
Кажу - ми,
Кажу - ми,
Кажу - ми помремо!

О, місяць Алабами,
Ми кажемо: прощай.
Ми загубили маму,
Тому нам тре' пить віскі, ти це знай.

Ти шлях покажи,
де дівчину знайти.
Чом - не питай,
Чом - не питай.

Шлях покажи,
де дівчину знайти.
Чом - не питай,
Чом - не питай.

Бо як не знайдéмо дівчину тепер -
Кажу - ми помремо,
Кажу - ми помремо,
Кажу - ми,
Кажу - ми,
Кажу - ми помремо!

О, місяць Алабами,
Ми кажемо: прощай.
Ми загубили маму,
Тому нам тре' пить віскі, ти це знай.

Jim Morrison, Alabama Song (Whisky Bar) (1967)

Well, show me the way
To the next whisky bar
Oh, don't ask why
Oh, don't ask why

Show me the way
To the next whisky bar
Oh, don't ask why
Oh, don't ask why

For if we don't find
The next whisky bar
I tell you we must die
I tell you we must die
I tell you, I tell you
I tell you we must die

Oh, moon of Alabama
We now must say goodbye
We've lost our good old mama
And must have whisky, oh, you know why

Oh, moon of Alabama
We now must say goodbye
We've lost our good old mama
And must have whisky, oh, you know why

Well, show me the way
To the next little girl
Oh, don't ask why
Oh, don't ask why

Show me the way
To the next little girl
Oh, don't ask why
Oh, don't ask why

For if we don't find
The next little girl
I tell you we must die
I tell you we must die
I tell you, I tell you
I tell you we must die

Oh, moon of Alabama
We now must say goodbye
We've lost our good old mama
And must have whisky, oh, you know why

Збожеволіла хата,
зіп'ялася на курячі лапи
і пішла собі містом,
на асфальт розсипаючи цеглу.
і сідала в автобус,
там у вікнах когось виглядала,
не знаходила місця
і, стомившись, назад поверталась.
присідала на землю,
в неї знову вселилися люди –
паразити будинків,
що потроху з’їдали їй душу.
Їй ставало так гірко,
що, бувало, казилась ночами,
скреготіла зубами,
та людей не лякав стінний скрегіт.
Їй набридло сидіти,
хата знову схопилась на лапи,
люди в вікна стрибали,
а вона - бігла з міста у поле.
Розсипалася цегла,
але хата на це не зважала,
її стіни тріщали,
та стрибала, заплющивши вікна.
І скінчилося гра –
її тіло начетверо трісло...
Хата вмерла, лиш шифер,
шкло та цегла розкидано полем...

П’яний регіт тупих недоносків
І незграбна хода волоцюг.
А від смороду в носі – лоскіт,
І думок завмира ланцюг.

І повітря, притрушене пилом,
Сповільнює серця крок.
Вихід звідси – мотузка й мило –
Що й душа злетить до зірок.

Та який ненадійний вихід!
Тут від шуму тріщить голова,
Там від тиші схочеться вити,
Але в горлі застрягнуть слова.

Тут – мов цуцик біжи гуляти,
По-дурному метляй хвостом.
Можеш мірять дорослі шати –
скоро станеш великим псом.

ми прагнемо вперед
на це немає сил
ми стаємо в шерег
у черзі до барил
п'ємо міцне вино
життя в очах стриба
наш віз скрипить давно
немов стара гарба
та ми все біжимо
вперед вперед вперед
а потім все одно
злітаємо в кювет
і думати не слід
що жити зможеш ти
все'дно чи рак чи снід
зупинять плин ріки
це все безглузда гра
у піддавки з життям
коли ти не баран
цю істину затям
то що пішли разом?
до світлої мети
зігріємось вином
як зможемо знайти