Наша релія - це наш спосіб пошуку істини...
Людина бачить лише те, що хоче бачити, зачиняючи очі через страх бути засліпленим неосяжними просторами розуму без обріїв. Людина приймає лише те, що здатна логічно пояснити, зважаючи на опановану неї здатність обмежено логічно мислити. Те, що виходить за кордони її спроможності усвідомлення, вона звинувачує у фіктивності.Проте, лише Віра - це той маяк, який дозволяє нам рухатися, іноді навмання, не втрачаючи опори під ногами. Коли б не було віри - не було б і великих відкриттів, що розширюють спроможну властивість мислити. Віра , хоча і є зброєю, що здатна звешшувати великі дива, достойні захвату, як кожна зброя - є страхіттям рунацій і свідоцтвом людської жорстокості, прикладом чого є Хрестові походи в минулому, самобичування, і, сьогодні - смертники Аллаха. Жорсткі переконання не є слугами віри, бо віра потребує гнучкості поглядів і готовність слухати і розуміти. Часом за жорсткими переконаннями ховається чіясь воля і зацікавлення у наслідках таких переконань, проте, досить часто, власники цієї волі не достримуються тих самих переконань. Чосом, жосткі переконання є форпостом політичних чи релігійних ідеологій і є найвищим еталоном для тих, хто їм слугує, і зброєю маніпуляцій для тих, хто їх створює.
Чи правда те, що наша релігія - це наш способ пошук істини? Думаю, - не зовсім. І все таки релігія - це навязана нам такзвана істина, за якою необхідно шукати себе. Проте, саме віра, яка є добровільним пошуком і є власним пошуком істини. Релігія потребує відмови від питаннь, які стають поштовхом до пошуку, тоді як Віра сама ставить такі питання і прагне відповіді. Саме готовність сприймати нові грані реальності і визначає здатність до пізнання, що в свою чергу є великою сміливістю, так як досить часто нові ідеї потребують відмови від старих, що порушує цілий ланцюг сформованих у свідомості образів, причинно-наслідкових звязків, руйнуючи усю складну і усталену систему світосприйняття. Відштовхнувшись від яких, ти часто відштовхуєшся і від суспільства у якому живеш і стаєш поза нього - вигненцем, що є нестерпним для будь якої людини, так як вона є істотою соціальною. Саме тому великі звершення так важко давалися нестійкому і психічно нестабільному людствуюю
Розум втрачає свій сене, коли стає неспроможним глянути на себе критично ( Е. Кант).
Сумніваючись в істині - ми перевіряємо ті аргументи, на яких вона сформована. Сумніваючись в собі - ми шукаємо шляхи самовдосконалення. Сумніваючись у Бозі - ми, насправді, сумніваємося в тому образі і формі, який для нас створили ті, хто нібито його пізнав. Але, наспрадві, чи можемо ми пізнати Бога, вивчаючи і приймаючи чуже пізнання його. Саме через сумніви, ми можемо відкрити для себе по-новому обличчя Бога. Єдине залишається непохитним: те, перед чим ми схиляємося є провадирем на шляху нашого існування. Те, що ми, Богостворюємо є нічим іншим, як нашим відзеркаленям, проте ми є настільки малодухі, що не спроможні прийняти відповідальність за принципи, якими керуємося для досягнення життєвих цілей.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --