Я любитиму тебе так довго, що невистачить і всього часу... Я любитиму тебе так сильно, що жодна сила незрівняється з силою моїх почуттів... Я любитиму тебе так чисто, що ніщо й ніколи незабруднить цієї любові... Я любитиму наперекір долі, образам і зрадам... Я любитиму...

Повертаючись у свої світи- не забувай , що я там , на відстані руки.Засинаючи самотнім чи в чиїхось обіймах- пригадуй мене і те, як я засинаю без тебе. Вдихаючи аромат літа- відшукай в ньому краплю мого запаху. Тремтячи від холоду – знай, що я щоразу так тремчу коли ти поряд.І насолоджуючись якимось смаком- розумій, що так я насолоджуюсь кожною миттю з тобою.

Ти був моєю зимою. Ти загортав мене у свої білі простирадла, ховаючи від чужих обличч і холодних долонь. Ти був...
Ти був моєю весною. Такою щирою і ніжною весною! Я вдихала твій аромат і насолоджувалась твоїми фарбами. Ти був...
Ти був моїм літом, моїм теплим сонячним променем і ніжним подихом чистого вітру. Ти був...
Ти був... І зник. Ти став осінню. Ти сам заблукав серед цих холодних доріг і я не можу віднайти тебе. Не клич. Я не прийду. Я всього лиш луна, твоя осіння луна...

Тебе кличе чуже місто. Ти покидаєш мене. Так стрімко мчишся у свої сумні вулиці, кремезні будівлі і холодні посмішки. А я тут. Я ще зовсім близько! Чуєш? Я поряд. Зовсім поряд, мій милий. Тобі лише треба спинити на льоту цю розлуку, що так впевнено забирає твої руки, очі і губи від мене. Просто скажи їй, щоб вона почекала. Та ти мовчиш... І усміхаючись, шепочеш, щоб почекала я ...

Розсипались перламутрові мрії. Серце , наче кришталь , розбилося від холоду і болю . Сполохана душа рвалась у твої обійми ... Дарма... Почуття переповняли тіло і вже скоро я думала лише про тебе , відчувала лише тебе . Чомусь так жорстоко сміялось кохання і переконувало розум залишити ці почуття , які щосекунди сильніше в`їдалися в моє серце .Я усміхалась ,дивлячись тобі у очі ,щоб не заплакати і переконуючи усіх в тому , що ти просто друг , ніяк не могла збагнути – ну чому ж ти просто друг ?