Розчинитися
Як крапля в океані.
І бути всюди.
І по спіралі втілень
Летіти у безмежність.
Крізь дзеркало небес,
Що у тумані днів
Шука свої долоні
Зупинитись.
І зупинити.
Стати прозоріше сліз.
І знову збентежити спокій
Своїх сподівань.

Стрілки годинника
Котяться все дедалі швидше.
Наздоганяють одна одну.
Ставлять зморшки
На свіжих обличчях.
Знущаються.
А я витираю цифри.
І забуваю про час…

Ґудзики моїх очей
Як п’яльця для вишиванки.
Один для світанків
Інший – для довгих ночей.

Блискавка моїх рук
Як іскра для надихання.
Одна для секундних розлук
Друга – для поєднання.

Коли зникає ніч і вже нема туману,
А сонце не цілує ще оголені дахи,
Я перейду туди, де не бува оману,
Де справжня є любов і неземні птахи.

Коли приходить день, та квіти ще в намисті
Із кришталевих барв захованих вітрів,
Я розкажу тобі про зорі чисті-чисті,
І намалюю шлях небачених світів.

Якщо падає зірка з неба –
Це для тебе.
У долоні хвилину спіймай.
На розпутті склади до світання
Пошматовані світлом бажання
І знайди свій загублений рай.

Якщо падає зірка з неба –
Я для тебе
Вишиваю цілунком життя.
Розфарбовую темнії ночі,
Зранку щастям запалюю очі
І ховаю дощем почуття.

Може там на світанку невдалих зірок
Хтось розкаже мені як прожити без маски.
Як зробити в пустелю душі один крок
І не вірити в казку. В самотнюю казку.

Може там на розпутті розтрачених снів
Я сховаю всі сумніви в темну кишеню
Між розлукою двох неземних кораблів
Я не втрачу натхнення. Сліпого натхнення.

Душа зложила крила у капкан
Мимоволі.
Не зрозуміла, що незвичний стан –
Це неволя.
Пустила на сліпе вікно
Сподівання.
Не знала, що страшне воно
Це кохання.
Душа розбила сотні стін і стель
Непомітно.
Пливла, мов п’яний корабель
Проти вітру.
Стомилась від нестерпних мук,
Ран і болю.
Збагнула на стежках розлук,
Що в неволі.

Візьми свої слова, зітри їх з крил забутих
І залиши мені несказані вірші.
Дозволь торкнутись вій, мовчання тиш збагнути,
І віднайти тепло розбитої душі.

Склади вітри часів в обійми струн прикутих,
До лабіринту днів, розхожості думок.
Дозволь іще хоч раз ту музику почути
І віднайти себе між безлічі зірок.

Втамовуючи спрагу,
Прозріння-забуття,
Хитаючись по стрічці,
Від смерті до життя,
Жбурляючи каміння
В свої прозорі сни,
Розтрощую видіння
Від літа до весни.

Небачених світанків
І несказаних слів
Не зрозуміти зранку,
Під тихий вітру спів.
Із сотень лабіринтів
В невидимій руці
Я викраду краплинку,
Єдину на щоці...