I
Моє місто може бути ніжним і засніженим,
Сиве,засипане білими пелюстками..
Виглядатиму з вікна,чи йтиму..Вулицями,тишею
Втішатимуся тим,що все швидко минає..і час також

Авжеж,мені лишень нескінченність цих важких хмарин,
Подолати б..тваринний острах перед собою..
Мені б лишень повірити,що існую тут і зараз..
Не даремно,невпинно хмари вітер жене за обрій..

За тим обрієм,можливо - Ти.

II
Він думав - Вічність сховає усе від нього,
Він сподівався не згадати..
Але складається у візерунки ніч
І ті самі зірки сяють у просторі темного хаосу.

Він думав,що не згадає Її..але - згадав.

III
Спочатку стомилася дні лічити,а потім -
Дожити б лише до літа..
А потім і квіти під снігом сховались.
А я сподівалась..

IV
Моє місто може бути Нашим,
Але зараз тут оселилися круки..
А може розлуки і геть не існує,
Бо ми зовсім поруч.
Серце чомусь так рвучко відповідає думкам:
Чи тут ти,чи там..Де ж?

Без меж лише віра..

11.11.2006р.

I

Він ішов до неї..Вечір..Між калинове зітхання
Де серпневі карі очі - теплі,спраглі до кохання
Він ішов туди навмання..Плакав місяць білим тілом,
Де вона його зустріла поміж трав вогнем шовковим.
Звився смуток паперовим дивним Змієм...

II

Там,де Двоє Виром гнані..І вуста твої багряні
Терпким розпашіли блиском..Близько..
Ночі чари п’яні у димку росою ллються
І сміються і хлюпочуть Зорі у паркім лимані
Там,де Двоє…

III

Ми з тобою
Вип’єм Калинові Чари,
У вогні червоні грона..
Терпкий сік твого цілунку
Трунку цього..шепіт,змова
Знову я впаду у тебе -
В небо Пристрасті..

27 червня 2006 р.

©2006 Святослава Лученко

I

Невидима хвиля на мене накотить
Як дотик твій..десь із завмерлого часу
Поволі,не зразу..Годинник ..
Колотиться серце,годинами гнане у ніч
Скажи мені,пане мій,
Що то живе поміж нами..?
Що будить вогні у прозорових наших світах?
Чи може в одному – на зернятко схожому світі...

II

Колодяжним умиємось холодим спокоєм
І смутком… наллємося по вінця
Та й до вінця підемо рано вранці:
Коханці сонця, вимиті дощем…

III

Шепіт..
Тільки шепочи мені..бодай щось..
Тану..
В бажання багато обличч..У любові – Твоє...

IV

Поволі торкаю здаля твою душу
Вона вже омита моїми сльозами,
Вона вже щодуху,щосили..

Просила я вітру і виру у гості
До чистої крові,до білої кості,
Взяли вони слід..

Чекання несе у обійми до мене
Твоє щире серце,як злато червлене
До мене…

V

Той,що мені - в обладунках блискучих
Той,що для мене – з чолом твоїм чистим
В мене намисто із сліз і квіток
Крок через мряку зробити сміливий..
Зможеш!

28 червня 2006 р.

(чи ліричні монологи – як кому здається)

I

Все так відносно:
твої очі були близькі,
Такі мені рідні й знайомі,
як втома чекання..
Як втома,якої нема вороття.
А ще – відпочинку немає,
Коли ти не знаєш,що Він -
Лише твоє Диво уявне
Гортає сторінку і дзвін
Зненацька зі сну повертає
Все – тлін.І,разом із тим -
Ти,як Вічність…

II

Я кохаю тебе,мій хлопчику сумний!
Росяний ранок у Місті твоєму –
То лиш один з наповнених біганиною ранків.
Твоя кава…а може…
Ми ж так схожі -
Я теж,не встигаю й біжу.
Той межу прокладає,хто гадає – скажу:
«Я згодня на будь-що…»
Ні,не знаю..Але,хлопчику..
Я зачекаю на зустріч.

III

Людина боїться безлічі речей:
Безумства над усе.
Чи може то тільки я боюся.
А ти ж живеш серед перевтілень.
Та я не журюся.
Хотіла б поділитися музикою,що звучить в мені.

IV

Дні то спекотні,то спокійні.
Ночі,наповнені щебетом,шелестом,цвітом.
Або дощем,як сьогодні.
Ми згодні жити своє житття
І зустрітися десь… по той бік досягнень
По той бік Мрій.
Що ж, хлопчику мій,
Господь вказав чудовий шлях до Любові!

20.05.07

Ти - моя музика…
Час,що минає так кволо:
Крутиться коло й по небу іде
В темряві, де
Сумно звучить самоти невибагливе solo.

Ти – моя музика…
Паузи довгі,мов дні.
Тільки мені залишається відзвук на piano
Тихо і тьмяно
Так тіні ідуть по стіні…

8.06.07

Щось поміж нас невидимее зжевріло:
Мов терпкий цвіт,що з липи опада..
Ти – ранній сніг,я – весняна вода,
Та нам удвох так сонячно і мило.

Ти – ліс зрання,у променях покою:
Десь тільки пташка вдосвіт промайне.
Я – літня ніч. Духмяною такою,
Солодкою, кохай одну мене!

Щось поміж нас…На срібнім павутинні
Зоря з зорею, дихання не рви.
Ти – світлий дощ, я – сутінок.Влови
Мої думки, чи доторки..Невпинні..

Най буде так. Заколоситься мла
В Купальську ніч над ватрою нас двоє.
Ти – подих мій. Я запалю тобою
Цей світ сухий,щоб він згорів дотла!

7.07.2008