Я хочу більшого за ту любов,
Що роздаєш ти пересічним.
Я хочу щось насправді вічне,
Я хочу більшого за ту любов...

Чому напружені такі?
Чому ви насторожі?
Завжди чекаєте біди,
І всім чужим ворожі.
Чому так віри мало в вас
У добре, чисте, гарне...
Чому вважаєте ви всі,
Що добрі вчинки марні?

Плями на сонці - плями в душі...
Шепіт у вухо - в серце мечі...
Потім що буде? Щастя коли?
Хто мені скаже - звідки й куди...

Плями у морі, плями на сущи -
Чистити треба не тільки дущі...

Не треба плутати поняття різні,
Не треба нам слова казати грізні.
Не треба, щоб в небі слони літали,
Не треба, щоб пташки у воду впали.

Не треба робити, чого ти не зможешь,
Не треба - нікому так не допоможешь.
Зажди, зупинися ти хоч на хвилину.
Все в світі змішалось, а виння людина...

Не треба казати, чого ти не знаєшь,
Не треба давати, чого ти не маєшь.
І зупинися ж ти хоч на хвилину -
Треба розплутувати плутанину...

Солнце укуталось в тучи,
Холод его пробирает.
Наши умы, наши души
Холод безумный ломает...
Я возьму за руку друга
И попытаюсь согреться...
Как же сейчас это трудно,
И как легко это в детстве...

Не нахожу себе я места -
И там не то, и тут не то...
Не знаю я сама, что делать,
И надо браться мне за что.

Как мне сейчас не ошибиться?
Как в этой жизни выбрать путь?
Ведь не хочу потом метаться:
Того чуть-чуть, сего чуть-чуть...

Как угадать же - что мне надо?
Что радость в жизни принесет?
Ведь время быстро, как отрава,
И как вода в песок течет...

Ну подскажите, умоляю!
И нет ответа - тишина
со всех сторон несется...
Знаю - сама я выбирать должна.

Прости меня, так много оступалась...
Прости меня, я часто ошибалась...
Я отступала там, где отступать нельзя...
С раскаяньем, слезой, прошу простить меня...

Я знаю, что не раз я уступала лени,
Прошу простить меня я, преклонив колени.
Бросала я слова на ветер - признаю,
За это тоже я прощения прошу...

Прости меня за ложь, которую сказала,
Прости меня за гнев, который не сдержала...
Гордыня - с ней борюсь не так давно, я знаю,
Прошу простить меня - я так страдаю...

Твоя жизнь как глянец? Если нет -
Ты неудачник! - Кричат в ответ.
Твоя жизнь как глянец? Если да -
Поздравляю - ты звезда!

Шик, блеск, красота -
Все вокруг тебя сверкает.
Ты - суперзвезда,
Каждый шаг твой пресса знает.

Шик, блеск, красота -
Это все стекляшки только.
Ты "суперзвезда",
Только ночью плачешь горько...

Наступят времена получше - это знаешь.
Должна ты пережить из-за чего страдаешь.
Депрессия сильна, но ты ее сильнее.
И к цели ты своей теперь идешь смелее.

И сбудется все то, о чем сейчас мечтаешь,
И сможешь получить все то, чего желаешь.
Любовь свою найдешь, я это знаю точно,
Ну а пока сейчас ты тихо плачешь ночью...

не сдавайся. Если хочешь -
Отступай, но не беги.
Если что-то надо - спросишь,
Если надо - подскажи.

Не сдавайся никогда -
Впереди твоя мечта.
К цели ты иди своей -
Будь смелей!

Как хрупок наш хрустальный шар,
Как дорог нам природы дар.
Как мы небрежно и легко
Хрусталь меняем на стекло...

Время живое, оно непослушное -
То остановится, то побежит.
Время давно уже нас не слушает
И с ускорением в бездну летит.

Сердце колотится вдвое усиленней -
Мышцы заныли и трудно дышать...
Даже живем мы теперь с усилием,
Только нам некуда убежать.

Время все вылечит, или забудет нас.
Времени мы не щадим никогда.
Время для нас зачастую - название,
Мы же для времени - это беда....

Время живое, оно непослушное,
То остановится, то побежит.
И обязательно не в то мгновение
Время как птица от нас улетит...

Вечностью кажется день нам испорченный,
Мигом промчится и отдых и радость.
Только сильнее мы чувствуем с горечью,
Как в суете пропадает вся сладость.

Время - судья нам, и время - спасение,
Время - целитель и вдохновение,
Время нам враг, но и время наш друг,
Все замыкает времени круг...

А вы когда-нибудь любили?
И застывала в жилах кровь?
С ума ночами вы сходили,
И ждали встречи вновь и вновь?

А вы когда-нибудь страдали,
Пытаясь склеить, что разбили?
И над осколками рыдая
А вы когда-нибудь любили?

А я не знаю, что такое
Бурлящая по жилам кровь.
Влюбленность обжигала зноем,
Но ведь влюбленность не любовь...

А вы когда-нибудь любили?

Ветер обнимает меня,
К пропасти опять подгоняя.
Я иду за ним не спеша
Слезы по дороге роняя...

Капли не коснутся земли -
Солнце их в полете осушит.
Вижу я прошедшие дни,
И опять печаль меня душит.

Воздух словно мелкий песок,
Кожей чувствую я усталость,
Ноя все равно добреду
Кцели, что одна лишь осталась.

Сердце спрячу в сейф под замок -
Душу никому не открою.
И в реку с разбега - песок
Я налипший с себя отмою...

Размазалось лето по белой бумаге пастелью,
В себя нас втянуло от солнца лучами, как в сон.
Чарует нас шорохом трав и птичей свирелью,
И манит усталость нас в тень пышных крон.

А воздух горячий, как мед, прилипает к одежде,
И все, как в замедленной съемке, становиться ясно.
Для нас станет мир не таким как был прежде -
Растаят все мифы в жаре, словно масло...

В сотый раз начну сначала:
Не хватает, всего мало...
Строчки пробегают мимо -
Все нелепо, некрасиво.
В сотый раз я рву страницу,
Третий час, а мне не спится...

Вогонь чи вода,
Повітря – земля.
Не знаю - хто я,
А ти?

Вперед чи назад,
Як струму розряд.
Так віжко себе
Віднайти.

Повітря – земля,
І знов хочу я
Зупинити час –
Це лише для нас.

Мільйон як одна
Хвилина життя.
Тобі віддаю –
Бо щиро люблю.

Пр.:
Серцем відчуваю,
Хто ти – я не знаю,
Але так тягне туди,
Де ти.
Полонить бажання,
Прошу я востаннє –
Ніжно ти мене
Обійми.

Я бачу світло крізь пітьму,
Я бачу в хмарах всі зірки.
Бажаю я, щоб зрозумів
Про що кажу я тільки ти.

Я бачу світло у пітьмі,
Яке народжує надію.
Я бачу сонце навесні –
Воно дарує нам всім мрії.

Я бачу світло крізь пітьму,
А коли бачить перестану –
У темряву сама зайду,
Та залікую усі рани.

Коли не бачиш світла ти –
То ним ти стань, і крізь пітьму
То світло людям пронеси.
Про це тебе я так прошу…

Не треба коритися болю,
Бо щастя завжди в тобі.
Надія і віра з тобою
У самій тяжкій журбі.

Не треба журитись на долю,
Не треба гратися з нею,
Не бути її рабою,
Не бути її суддею.

Не треба нікого картати,
Слова – пусті бульбашки.
Треба з колін вставати
І щастя шукати в душі.

Не буде бо той щасливим,
Хто щастя в собі не має.
Не буде бо в того долі,
Коли він так сам вважає.

Змінили давно
Театр на кіно,
Життя на екран.
Але це обман.

Забули давно,
Що ми не в кіно,
Та граємо ми
Завжди.

Змінили вже ми
Кохання душі
На золота блиск.
Грошей мертвий тиск.

Забудемо ми,
Що були живі.
Тінями всі станемо –
Потім розтанемо.

Пр.:
Серцем треба відчувати,
Якщо кохається – кохати.
Якщо співається - співати.
Справжнє треба розрізняти.

Ти чуєш – музика грає,
Моє серце співає
І тебе я вітаю,
Та чого ти мовчиш?

Бачиш – всі вже танцюють
І предмети вібрують
Від заряду такого,
Та чого ти стоїш?

Подивися навколо –
У танку вже все коло.
Танцювати я хочу,
Так чого не ведеш?

Я к тобі пригорнуся,
Я тобі посміхнуся,
А ти час все марнуєш,
Чому не поцілуєш?

Я роблю крок до тебе,
Ти – назад.
Я крокую до кохання,
Ти – до зрад.
Я спитати тебе хочу –
Чому так,
Коли роблю крок вперед я,
Ти – назад?

Все навколо вмить застигло,
Тільки ми
Все крокуємо обидва
До мети.
Тільки зараз зрозуміла
Чомусь я –
Різні в нас бажання
І мета…

Все одно, що навколо зима –
Ти ідеш – і навколо літо.
Все одно, що ти зараз сама –
Твоє серце коханням омите.

Все одно, що про тебе говорять,
Головне лише суть твоя.
Все одно, як тебе зустрічають,
Головне як зустрінеш ти їх сама.

Ти ідеш, наче зірка яскрава
І від сяйва осліпне багато людей.
Ти ідеш, наче хвиля з моря
І з собою багато сердець забереш.

Не зупиняясь ні на мить,
Шукаючи своє кохання,
Душа від почуттів тремтить,
Тремтить і серце від бажання.

Не зупиняйся ні на мить –
Шукай мене, як я шукаю.
Нехай моє життя летить,
Бо я жива, бо я кохаю.

Якщо зупинишся колись –
Ти в мої очі подивися.
Літати хочеться коли -
Я знаю – швидко ти навчися.

Пр.:
Знайди мене, відкрий мене
Як зірку в небі, незбагненно.
Знайди мене, кохай мене,
І знай, що все це не даремно.
Знайди мене – я буду там –
Над містом у пітьми кружляти.
Знайди мене ти по слідам –
Я знаю, можеш ти літати.

В тенета твої я потрапила –
Кохання своє я так квапила.
Та сонце спалило мене до тла –
Напевно це знов не любов була.

У тисячний раз розпочну я знов,
І де ти моя єдина любов?
І де ти, кохання всього життя?
Тебе так втомилась шукати я.

Тенета свої заплітаю знов,
Бо хочу впіймати свою любов.
Про неї співають усі пісні,
Я хочу її знайти.

Дощ краплею за краплею наповнить океан.
З тобою було добре так, але то був обман.
Навіщо сонце грається веселкою доща?
З тобою ми прощаємось і знову я одна.

Дощ краплею за краплею змиває сум з очей,
Без тебе я багато вже сама живу ночей.
Даремно сподівалася, що швидко все мине,
Але ще намагаюся забути я тебе.

Дощ краплею за краплею – і сходить нанівець.
Нема нічого вічного – у всього є кінець.
І коли сонце грається веселкою доща –
З тобою я прощаюся – і знов щаслива я.

Ти не журись – сонце зійде,
Тебе кудись доля веде.
Ти не сумуй, а посміхнись,
Сонце зійде – ти не журись.

Коли тобі зроблять добро –
Ти пам’ятай вічно його.
Коли добро зробила ти –
Швидко забудь – кому й коли.

Ти заспівай, коли душа –
Це лише сум, сум і журба.
Сонце зійде – ти не журись,
Лихо мине, лиш посміхнись…

Не тікай від мене – я саме кохання,
Не тікай від мене – я прийшла востаннє.
Зайвих слів не треба – жодних обіцянок.
Розфарбуймо небо, наче під світанок.

Не питай, не варто, на скільки залишусь.
Не питай, не варто турбувати тишу.
Тут слова всі зайві, зайві, недоречні,
Бо кохання справжнє – наче та безпечність.

Заховаю серце у долонях твоїх,
Заховаю в себе у долонях твоє.
І завжди я буду так його тримати,
Від дощу та сонця його захищати.

Не тікай від мене – я саме кохання,
Не тікай від мене – я прийшла востаннє…

Не кажіть мені, що гори кращі за долини –
Моє серце полум’ям горить.
Я моя душа у поле, де козаки, лине –
Там займу я вогнище за мить.

Не кажіть мені, що гори кращі за долини,
Ліпше вийдіть самі на луга.
І побачите тоді ви – серце куди лине,
Закохаєтесь у степи так само, як я.

Там трава зеленим шовком огортає стан.
Дикі коні, вільний вітер, річковий туман.
Там козачий спів веселий, байки і казки,
Квіти, зорі, сонце, небо, полум’я в душі!

Пр.:
Де ще знайдете ви таку красу –
Ні з чим порівняти квітку польову
Де ще знайдете ви таку красу –
Немає чарівнішої за квітку польову!...

Навіщо за мною блукаєш по світу?
Навіщо шукаєш кохання в очах?
Тебе за собою веде лише вітер,
Ти бачиш примари в південних ночах.

Навіщо мене ти лишитись благаєш?
Тебе не кохаю. Пробач, зрозумій.
Як пташка я вільна, ти ж крила не маєш,
І я розумію, що ти вже не мій.

Я з зорями граюсь, співаю із вітром,
Вмиваюсь росою, живу у степу.
А ти все женешся, витоптуєш квіти,
А я так не можу, бо квіти люблю.

Пр.:
Зрозумій – ми з різних народів,
Зрозумій – ми з різних світів.
Разом бути ми просто не зможемо,
Не почуєш ти мій ніжний спів.
Зрозумій – я як вітер, як полум’я,
Ну а ти – як та синя вода.
Разом бути ми просто не зможемо.
Нас немає, є ти і є я…