Це місто має право на життя,
на змучену байдужість існування,
На хибні кроки,
втрачене кохання,
і скалку здеформованого скла
Яка розріже
променем пітьму
бездарного, безрадісного бруку,
Асфальт самотності
перегризе на муку
простреленого заздрістю вікна.

Викресати зубилом,
шилом із льоду,
ніжності
білий
на серці
профіль,
а може анфас?
і стекти у воду
сльозами
змиваючи
слів неспокій.

Закритись на ключ,
чи ланцюг,
чи засув,
відкрити
на зиму закручені банки з небом,
не варто губити в собі
відразу
до тих хто ніколи не вірив в тебе.

Шукатиму далі у вікнах смуток,
дбайливо притрушене
снігом горе,
Гризуть,
вигризають клаптями
душу
очі
приручених моніторів.

У весні так багато взаємності
Сонячні дні і приємні спогади.
Дотик такої терпкої таємності,
Радість і сміх, і уламки холоду.

Часом не досить банальної милості
Серця відчути удари змучені.
Десь на відталих стежинках щирості,
Все ще блукають думки не озвучені...

Триває двобій почуття з обережністю
Та „Живчик” смачніший, ніж з льодом “Cola”,
І вірю сплетуться у знак безмежності
Горизонтів наших мінливі кола,

А коли зійдуться світи в лабіринтах вулиць осінніх,
Буду поруч я йти і ти, а вже далі і ми ітимемо ...

Куди б не йшов – завжди іду до Тебе,
Бо кожний крок, ковтає мить розлуки.
Ти не свята, але Ти та, що треба,
І це для мене найсолодша мука...

Парасоля спала в наплечнику,
а стосунки були в минулому,
Ми були невимовно гречними
то ж плачі гамували кулями…

Ти малюєш майбутнє прозою,
Я карбую контури відчаєм.
Припинаєм мрії наркозами,
щоб вони не втекли до інших.

В цьому світі білка і каменю,
Де панує байдуже слово.
Може бути і білий – траурним,
Може й чорний бути – святковим

Дуракам закон не писан
(пословица)

Законы есть для всех, для бедных и богатых,
Для тех, кто любит смех и тех, кто любит плакать.
Для тех, кто любит жизнь и кто её не любит,
Закон готов один и он всегда рассудит.

И чувствуешь себя одним из тех вагонов,
Которые бегут неведомо куда.
Есть рельсы две. Их все зовут Законом
А в сторону свернуть уже никак нельзя.

Нам мысли утюжат законом-катком,
И грустно мне слушать их стоны
Так лучше уж быть дураком,
Чем жить по таким законам!..

Починає мороз візерунки на вікнах плести.
Повернулась зима і любові згасає спалах.
Вже не я проводжаю тебе на ранкових вокзалах
І не ти мені пишеш приємні, як літо, листи.

Давай зустрінемось з тобою уві сні,
Хай темна ніч нас ніжно заколише
І тишею нові вірші напишем,
Де літерами – зіроньки ясні...

(Символічне)
Осінь золотава, щедра і ласкава,
Ти даруєш людям в небесах блакить,
Ти приносиш радість в золотих загравах
І минаєш швидко, мов щаслива мить.

Осінь, ти, як пісня: трепетна і чиста,
Проганяєш горе й смуток від людей.
І згораєш в небі сяйвом променистим,
Щоб вогнем наповнить тисячі очей.

Осінь-чарівниця, радості криниця
І не має в світі кращого з чудес,
Ніж лани широкі ярої пшениці
Під плащем блакитним сонячних небес.

У кожного горе своє - особисте,
І радість у кожно також своя.
Сплітаються радість із горем в намисто -
Блискуче намисто, що зветься життям!

Додай мене до друзів УКонтакті,
і ще у Однокласниках додай!
Бо ми удвох нічого вже не варті
і непомітно перейшли за край.

Кривився смайлом недолугий місяць,
і крик. засклений у вікно, тремтів,
Ти кажеш «дружба це напевно вихід»,
Це й справді вихід - з наших почуттів

Журавлиним ключем, закурличе у серці двигун,
Він тебе понесе у домашнього затишку вирій.
Хтось торкнеться промінчиків сонця, мов струн,
Щоб осяяти світ невеличким окрайцем надії .

Полетиш у далеку, омріяно-радісну даль
Там чекають на тебе і щастя, і щирість, і ласка.
І душі таємничий, прекрасний та чистий кришталь
Забринить у тобі, і розквітне за вікнами казка.

Місто і Містика -
два нерозлучні світи.
Слова стилістика:
вічність байдужість і Ти.
Крицею спогадів
тіло пронизує час.
Небо розколоте.
Істина десь поміж нас.

Кроками босими
по незабутих стежках-
З ночі й до осені
я загублюсь у піснях.
Темрява кішкою
нишком зігріє сніг.
Книжка за книжкою,
"мишка", мережа, гріх.

Як грав скрипаль в метро у Будапешті!
Нанизуючи душу на струну.
І серце тихо тьохкало:'Нарешті,
Я повертаюсь в рідну сторону!'

Було кохання,наче срібна нитка,
Що в лабіринті вказувала шлях,
І вже на обрій прямувала зірка
Не в Вифлеємі - в рідних Чернівцях!

(портрет)

Как в зеркало в дружбу глядят наши души (Х.-Р. Хименес)

Нас двоє – ти та я за столиком навпроти.
І ти це трошки я і я це трошки ти.
А ніч уся твоя, а день – завжди турботи.
Ти Тая, а життя - три простори-світи...

Заколишу в горнятку чай, поміняю в WinAmp'і трек,
І поки співатиме Скай, буду мнути пальцями чек,
Почекаю на тебе знов, поспішати нема куди,
Чай холоне швидше ніж кров, а життя – трансліту склади,
Все навколо - суцільний чат, Ти чомусь не завжди он-лайн,
Забиває на мене фарт... може час вже вимкнути Skype?
І ні в чому не винний чек, може треба просто в сміття?...
Бог колись натисне Reset і почнеться нове життя.

Не буває суму без причини,
Не буває моря без води.
І немає щастя без людини
Для якої ти один єдиний,
Без якої ти завжди один.

Ви знаєте, є словники для рим,
Ви знаєте, ще є конструктор Лего,
Одне і друге виникло з потреби,
Творити те, що хтось уже створив.

Сни твого тіла
Тіснилися
Ті сни дарували мені життя
Тісно було
Ти снилася
Ми з тобою зустрілися
Стрілися лиця
Лисиця
Ця…