Отримавши ціпок від долі в подарунок,
Я прийнявся його детально оглядать.
На тім ціпку гуцульський візерунок,
І опришок схилився щоб пана убивать.

Абсурдна річ пройшла через століття,
Хоч і потерлась як поношений мішок.
З цієї палки вже не зробиш топірчини,
Проте, в руках умілих небезпечний костурок.

Це символ битв, не перможних а програвших,
Які таки, тай варто розпочать.
Щоб на зорі велику перемогу,
Разом із непокореними зміг я зустрічать.

Якщо ти художник
і інших ти сфер,
НСХУ для тебе
це “Ху” від тепер.

Так пенсію зроблять
і честь і хвала,
та ось на плечах
не твоя голова.

І звідки ж узятись
там силам новим,
коли все гниле
відають молодим.

Достатньо, пожило
розбещене Ню,
НСХУ час скидати
в кромешну пітьму.

Смоктати, смоктати, смоктати!
Як весело разом іти.
Крокують в колоні солдати,
махають руками жінки.

і ще раз з горлянок потужних,
дзвінким переливом луна!
Смоктати, смоктати, смоктати!
Це нового маршу слова.

Я чухав нiс i чухав нiс невдало,
I чухав нiс до самої кровi.
А в море з тихим шумом вiдпливали,
Великi баржi i круїзнi кораблi.

Подовжу руку в двiчi, втричi,
I помахаю незнайомцям на кормi
Вони ж схилившись вже на мене не зважали,
Вдивляючись у скалку на пораненiй нозi.

Щастя ти наше
Твердий качан
Листя навколо ховає від ран
Кукурудза, поживний і смачний продукт
Солі додай і масла грудку
Вважай не забрудни свою куртку

Шкіра зернят застряга між зубами
Вона навіть не перетравлюється соковими шлунками
Косить її трактор з п’яним шмурком
Або баба з маленьким серпом
В листях літом живуть жуки
Ти їх не їш, вони смердючі, гіркі
З кореня вдалі зроблю гранати
Можна в сільських дітей покидати
Потім з мішечком скоро втікай
Ось електричка, діти гудбай

В хаті положу качан в банячок
Сірка підігріє алюмінієвий бочок
Вмощуся зручно у свою канапу
На стіл накрию нову церату
Долоні сверблять
на вулиці дощ
Кукурудза стрибає наче сонячна вош

“НЕГОЖЕ ЛІЛІЯМ ПРЯСТЬ”

Вийшов я на вулицю, дивлюсь на паркан
там Наташа з Сашою сапають бур’ян.
Святий Кришка з Вишні! Святий Парамон!
Може все це сниться, як казав Дрюон.
Губи облизав я, почесав брову,
слюні свої плюнув на вогку траву.
Мертвій пташці стегна потім догризу
краще довше вдивлюсь у таку мару.

Ти не чуєш мій голос, ти відчуваєш мій гнів
Тобі по барабану що двічі в тюрмі я сидів
принесла від сусідки гітару
написала на листку:
“Зіграй, а я заспіваю як Софія Ротару”

я не вмію руками показати твій алфавіт
не знаю хто такий Шарль де Лепі,
якого числа народився цей шанований тобою старий дід

мені легше людині перерізати пару вен, вкрасти, вбити,
у пеклі панове додивитесь світом визнану “Кармен”
окрім мене ніхто не знає що в тебе є голос
ти моє серце, слова які ти пишеш створюють новий глобус
ти моя Софія Ротару, я люблю твій спів під “Трембіти” гітару.

На горбах старовинних львівський вокзал
Де ще відчуєш запахів ніжних хорал
Ти живіт у якому завмерли глисти
Тільки сині вагони возять листи
Цицька – хлібний кіоск
Наповнений м’якоттю запашний кусок
Продавщиця в халаті – сосок
Хочеш попести її, хочеш куси
На листовому залізі лишились кісти
Грецький бог у формі – монтер
Стукає молоточком – згорблений, лисий бобер
Вулик на Йова колесах, чорні коліна
Зачерствілий пряник затер її ім’я
“Одеса” – на лобі я прочитав
Потяг поволі рухати став.

На балконі алоє, на підвіконні прозорий клей.
Інструкція на якій порося, відро з помиями несе.
Лист фанери сусід попросив,
Краще б води склянку налив.
Різав раму для старої ікони.
Вірші мої для високої худої корови.
Курка на вулиці хреститься дивно ко-ко.
Дядько Сергій зламав рамено.