в один з моїх буднів ти був апельсином.
лиш кидала погляд – сочилася слина…
торкала рукою… Слизила по шкірі…
ти падав в долоню - всі впадини міряв…
ти шкіру знімав, розгортав своє тіло:
напружено-пружне – торкнути кортіло!

стікав по руках апельсиновим соком,
лип, линув до мене, клав пальці до рота…

розпався на дольки, розтанув…

а далі
твій шарм апельсинний спіткала недоля.

в один з твоїх ранків – дванадцятий поспіль -
я смак поміняла.

висока кислотність.

простирадла
шурхочучи
радили
піт струсити
і просто піти

десь між їхніми
м’ятими
платами
відчуття
порозбіглись –
більше п’яти

хтось до шлунку
твого
награфив
стоса мап
і сотню шляхів

в передніжжі
шугали
метафори
і лягали
складками
між брів

простирадла
шурхочучи
радили
в німоті
одягнутись
й піти

на долоні
мапу
розграфити
і забути
що був
такий
ти

щоб дощ тебе запам’ятав
залиш йому контакти
і решту з цигарок


він буде повертатись на лавки автостанцій

щоб звідти добиратись до твоїх днів і ранків

він капатиме лунко у смітники на ґанку

у бутерброди й сумки. він буде повертатись

в подряпинах шукати на цифри схожі шрами


і у пляшки з-під пива затаєно збиратись

і раз по раз спинятись, до себе прислухатись

втікати і захекано на станцію вертатись

аби одного разу в собі ж розчаруватись

в якійсь з газет узрівши: «калюжі – не фонтани»


дощ хоче пам’ятати
твій ледь знайомий крок
залиш йому контакти
і решту з цигарок

містові в вікна холодно
місто дрижить з-під шкіри

світить колінами голими
тре пересохлу віру

стін підібгавши кутики
гріє мале передмістя

хекає товстими трубами
на перехрестя-кисті

містові в душу холодно -
пхає її у міжніжжя

ніс затуля від смороду
п’ятниці.

холод-тиша