Компостоване листя,
Все тут брудне і стрьомне,
Хворе на голову місто -
Туберкульозно втомлене...


Навздогін - Може, і алогічно,
Меланхолічний спокій,
Егоальтруїстично
Я прорахую кроки.

Консервую образи в минуле
На полицях запилені сповіді
Все давно уже осінь збагнула
Навіть без наших доводів.

Мій шлагбаум червоно-білий
Опустився на ті сподівання,
Що "зірвалися чи зігрілися",
Що "забились в кайданках кохання".

Інтроспекція і рефлексія, -
Перекреслити все вчорашнє,
Інквізиція чи інверсія,
І згоріти уже не страшно.

Я не зможу стерти написане,
Істерична фальсифікація
Ну, мабуть, Ти, все ж, ненавмисно,
Може, просто хотів погратися.

І у закутках підсвідомості
Шизофренічно обмовитись -
Так лаконічно, без скромності...
Знов реабілітовуватись.

Настроїв імпульсивністю
Перестраждаю депресію
Я поділюся наївністю,
Трохи додам інтроверсії.

Компостоване листя,
Завтра ввімкну телебачення -
Хворе на голову місто,
Й хворі спішать на побачення

Конструктивно продукую слова
Живу кардіограмами ритмів серця
Інсталяція почуттів, - Ти програв
Дефрагментація диску "С"

І на мене нема антивірусів,
Спам від мессіджів повидаляєш
Перезавантажитися без примусу
Може, Ти завтра розкаєшся.

Я підбираю паролі -
Завтра взломлю систему
Ми в генеральних ролях
I розробляєм схему.

Хакери, лузери, юзери -
Стрьомна класифікація, -
Все номінально грузить.
Exit. Реінсталяція.

Блюз... Плюс і мінус
гітара... Нічні чари...
Перформанс. Мозку струс.
Рухаюсь - дорога в хмари...

Дімедрол. Коловорот. Укол.
Тут втратити свідомість просто -
Від передозування. Карвалол.
Химери-тіні. Плетиво думок. дорослість.

То колій паралель, то мій кілометраж
І міжміський асфальт ше пам"ятає кроки
То не утопія, і навіть не міраж
У капсулі самотності я заховаю спокій.

У кольорових снах я знову наркоман
Нічними мареннями полечу до мажень
в розчаруванні мороку, я напилась оман -
І - за новою дозою, за трунком вражень...

Вiдiмкнути мобiльний,
розiрвати листи,
xто iз нас в чoму винний,
хто збудує мости?

Хто заплатить за сльози?
Відключити життя
Твоє щастя в дорозі
Де нема вороття...

Попіл думок шукаєш серед тиші
Втрачені слова - несказані напишеш...
Між штучних силуетів, сірих, наче тінь
В сучасності неординарних поколінь...

В Тиші холоду німій - зупиняє серце - "Стій!"
В голубій блакиті снів не рахую більше днів...
я з Тобою до світанку...
На зупинці обіцянок

Кайданками вільного часу і його браку,
Кайданками відстані все це...
Зірвалося чи зігрілося
Я досі не знаю з якого боку... в мене серце..


Вогні надії хай палають, -
Ніч давно намальована
А відстань кроками здолаєм
Твоя Неідентифікована

Облиш. Не треба. Ні за що...
Мабуть, я десь поспішила
Я виплачу сльози вчорашні,
А завтра віддам Тобі крила...

Натиснути - і не збагнути
Так легко віддати останнє
І більше не повернутись,
Забувшись в кайданках кохання...

Ведь так было всегда,
и пусть докажут люди -
Уходят поезда,
Так было, есть и будет...
Ведь так было всегда-
уйду, а ты не спросишь,
В беспамятстве страдать,
А, может, даже просто...
Ведь так было всегда-
в кромешной тьме мы ищем
Кому б любовь отдать,
А ход часов всё тише...
Ведь так было всегда-
За нами бесконечность,
Так просто - жить и ждать,
когда проходит вечность..

Прости меня...Просто прости...
Ты зажги свечу, зажги надежду
И былое с легкою душою отпусти,
И пускай с Тобою будет нежность...

Прости меня...Просто прости...
На ночное небо посмотри, загадай желанье,
Ты сегодня ночью не грусти -
Отпусти с душою легкою молчанье...

Прости меня...Просто прости...
Для Тебя всегда открыты двери
И на крыльях в небо Ты лети
Знай всегда: в Тебя я верю...

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Хтось в темній кухні північ зустрічає...
Поодиноке світло, стрілка, мій напій...
Ти хочеш більше, зупиняю: "стій"!

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Торкнутись серця, я Тебе незнаю
Колючий дріт, слова по ньому струмом,
Твоє терпіння...Може ти придумав?

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Отруєний потік, хтось напрям визначає
З гарячим подихом вдихнути почуття,
Кидатись в крайнощі, боротись за життя...

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
І, може, там ніхто не зустрічає.
Іти за руку - і розбити скло
Мабуть, інакше бути не могло.

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Безжально ми з"єднання розриваєм
Наполовину крок, наполовину вдих,
Та я не просто, не така, не з тих...

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Стучить серденько - двері відчиняєм.
Це - гра offline, тікаємо від них,
Та Ти не просто, не такий, не з тих...

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
Тут темно - і коннекту вже немає
на старт! На фініш! На червоний їду
Сьогодні, стоп, тут доступи, ліміти...

Холодного кефіру, м'яти з чаєм,
П"яніємо одне від одного, літаєм,
Сірник, іскра, вогонь, момент.
Я ставлю крапку. І пишу: "the end".

Тебе...У холоді життя й байдужості світанку,
На струнах небуття, до ранку.
Тебе - у вічності й миттєвості оман,
У недоречності і вчасності сама.

Тебе - у місті сонця, серед темноти,
На горизонті попіл в очі й дим.
Тебе - на коліях, у снах і у хвилинах,
У диханні вітрів і кроках, без упину...

Тебе - на станціях, у кольорових снах,
В порожніх і чужих містах...
Тебе - серед мільйонів перехожих,
Серед чужих облич, на Тебе так не схожих...

Тебе - серед дощів, омитих сподівань,
Загублених світів світів, покинутих бажань,
Тебе - серед листів, написаних до тиші
Між стін, де вітер безнадійно свище...

Я сделаю шаг к восходу -
Горячему сердцу дня,
В вечности дни храня,
То сердце нам дарит свободу.

Я с утренней зорькой порхну
Навстречу новым рассветам,
И стану Твоим поэтом,
Кому-то свободу верну...

Горячие чары зари
Окатят боготвореньем
И кто-то уже без сомнений
"Люблю" поутру говорит.

Пространственная грусть
Вновь окольцует душу...
Твой тихий сон дыханьем не нарушу
И лезвием разрезаны сюжеты...Пусть...

Прощаньем и прощеньем я дышу,
В глазах темно и слезы на стекле,
Я жаром и любовью дорожу,
Разбитым сердцем, Солнцем на Земле...

Пожаром и рассветом я дышу,
Глаза в глаза - и радуга над нами,
Я чувством и доверьем дорожу
И теми, дорогими мне, глазами...

Ночною тишиною я дышу,
И в темноте два сердца единятся,
Надеждой и сияньем дорожу,
Я дорожу возможностью остаться...

Осенним листопадом я дышу,
И две души в гармонию сольются,
Я мудростью и жизнью дорожу,
И дорожу возможностью вернуться.

Две чашки кофе на столе,
И безответность, тихо убивая,
И ожиданье, тихо убывая,
И на земле, и на земле...

Туманность голыми плечами
Тебя объятьями остудит
На одного нас больше будит
Смешными, долгими ночами...

Обескураженным потокам,
Бесстыдством верности храня
Всё больше импульсов и тока,
Остыли ветры без огня...

Бесследны черствые поступки,
Небрежны сухости дыханья,
В просторах чудных ожиданья,
Мы беспощадны, мы же хрупки...


В отчаянии, всплывая мимо,
Держаться за холодный воздух
Мировоззрением, - и в слезы, -
На новый путь, для одержимых...

Дай мне испить одиночества
Долгожданного, из вечерних сумерков
По ночам так на крыши хочется, -
Чтобы вырваться из границ оков...

Дай мне боль расставания тихого,
Что б уйти без слов, обязательно,
Обвенчав две свободы великие,
И вернуться потом обаятельно...

Дай мне обвинить Тебя в тавтологии,
Ни за что, просто так, - от отчаяния
Шагомером измерить дороги,
И на них читать подсознание...

Я в Вашу дверь постучу...Откроете?
Снова вместе с мыслями...
Ночью таинственной...
Ну, тогда я войду?

Одинокий и серый становится волком,
Воет от жалости и обид,
Может быть, мы хотим быть стойкими,
Обретая при это волчий вид?

Говорить...Может, не хочется мучить,
Может, не можется мучится,
Просто, - оставить, как есть -
Стану твоею попутчицей...

Идти...Рядом с Тобой дрожать,
И умирать от несказанного,
Не за Тебя сражаться,
Вновь убегать безнаказанно...

Молчать...За поворотом убиты МЫ,
И на черте отключимся,
Стану словами забытыми,
Стану твоею попутчицей...

Бросаясь в недержанье, чуть дыша,
Мне вновь услышать: "Я её люблю"
Я изменю свой мир, пусть неспеша,
И Ты свой измени, не тороплю...

Я голос слабой дрожью проглочу,
Он растворится, и в душе, рыдая
Я к алому восходу полечу,
И в суетной толпе Тебя узнаю...

Меня терзала ревность -
Пусть других терзает
В многоголосье фраз потеряны мечты,
Пусть ревность от бездушья умирает
И пусть любим другими будешь Ты...