львівські леви
мовчечки
спостерігали
як коні з києва
вулицями міста
гупали
і здається
полегшено зітхнули
коли нарешті
гупотіння кінне
змовкло
і на вокзалі
сідали коні
у довгі-довгі
залізні сані
але даремно
раділи леви
і посміхались
своєму сонцю
бо коні вміють
у снах ввижатися...
то назáвжди!

Не хочеться політики і поту...
Де мій дезодорант на все про все?

Я подарую тобі мухобійку,
Коли востаннє прийду попрощатись…
Або сьогодні, або в неділю,
Або на Трійцю, або на дату
Життя Сосюри чи смерті Стуса,
Чи в Хвильового число «13»…
Та знай, що я вже не повернуся…

Напевно, боляче, коли залишають,
Коли тебе, а не ти,
Коли кохання.
Напевно, боляче, тужно й сіро,
Але мені це ще так невідомо.
Я подарую тобі мухобійку,
Бо знаю, ти не затужиш в спину,
Я знаю, буде це неодмінно,
І я востаннє піду із дому.

Я подарую тобі мухобійку…
Без болю втрат і нудних пробачень,
Коли від наших стосунків тлінних
Повіє запахом загнивання
Або образ, або «Якось вийшло»,
Або «Навіщо?», і холод. Холод…
Але це буде якось не зараз,
Тому всміхайся, цілуй у скроні…
А завтра вранці відкрий кватирку,
Нехай вітри залетять в кімнату.
Можливо (зовсім лише можливо!!!)
Їм вдасться вигнати першу муху.

2010

фудзіяма і фукусіма
сперечаються
в популярності
нині
коли всі очі
прикуті
до землетрусів
і ядерних вибухів

собаки
рятують
поранених друзів
люди
шукають
минулі щастя
між завалів
де іще вчора
були їхні «кубла»

сон…
над фудзіямою
вранішнє сонце
дим
над фукусімою
гасять водою
сніг…
о. Хонсю
засинає
і прокидається
у жалобі

останній день
у лютому їх мало
хоча… а ні…
замерзнути устиг
зимовий обрій
завтра весно
твій час
почне свій відлік
завтра?
ти скоро
звикла
до її любови
до теплої
легкої течії
до волі і
великої свободи
її навіки
вписано у дні
твої…
о мріє!

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
знадвору – садженці
ґелґочуть
співом
ще ненароджених
немовле-ягід

світ вишній…

сади
вишневі усмішки
у вишнях – небо
три вишеньки
в дитячій
на стіні
квітує літо
йде уявним степом
на стрітення
з весною…

хтось малює наосліп
хтось неможливим назве
спів чужої бабусі
ті хвилі
повітря
ти пливеш
тим вологим підвалом
за руку виводить
дідусь твій
казкар із дитинства
поголений
чисто
як свідок
цей полудень світу –
для тебе

        дні

чужі нещастя
настояні
на нічному сонці
з тіньового боку твого горя
вишневий
місячний гай
ніч нічийного щастя
уповні
хто у тобі хто
вимикає живильну музику


        рокú(

завтра буде
устигнеш вустами
вибрати виноградини
сонних спогадів
найсолодші
чи то кисліші
теплом однаковим
фаршировані
завтра –
осінь…
сонце досвіду
гріє
навіть узимку
вúно…

мовчання – золото
хто скільки донести зуміє
інші
скарби помножують скорботу
аорту чáсову
судома зводить –
несила
стільки крові перегнати
хто говорив
неначе плив у ночвах
серед імли
хто не уміє мовчки
плисти
хоча б у чóвні Ноя...
що він по небі ходить – і звідтам
цитати розтрясає
в повітря охолоджене – і попіл
содома і гоморри
осідає
на вавилонські вежі і химери
в твоїй уяві
крім мовчання – пастка
пустеля слів нікому не потрібних
о де ти Ноє?
ще одна цитата –
із поет.
(помітка словникова)
не Ноя закликайте – Бога
зламати заповіт
мовчання
мовчки...

вічність
щось більше од вічности
не потребує наших зусиль
задля увічнення

зорі кинуті під поїзди
раптом зоріють вище ще

сонце з болота зіходить
таке ж сліпуче
без перебільшення

що тобі
яких наднормових доказів
присутности

(рік написання - вічність)

твоя віра – ніби подорож
між харібдою й сціллою
гріхів
довго блукатимеш –
і поплавець долі
раз-по раз
зникатиме під водою сумнівів
аж доки
врешті не випірнеш
на плато духу…
урятований!