Легко сон торкнувся фіранок
Глянув ще раз в шибку та й пішов.
Тихою ходою свіжий ранок
До кімнати впевнено зайшов.

Бачить В ліжку, біла і румяна,
Мов троянда перша на весні,
Чорноброва юная Тетяна
Спочиває у солодкім сні.

На густі та довгі чорні вії,
схожі на пушинки снігові,
Опустились кольорові мрії,
мов тендітні феї лісові.

Ранок погасив зорю останню
Перший промінь сонця запалив.
Усміхнувшись, обійняв Тетяну
І чоло до щічки притулив.

Прокидатись Тетяна так не хоче,
Але будить ранок невблаганно.
Прохолодою її лоскоче
Й мовить їй: « Пора Тетяно,
Вже піднялось в небі вище сонце.
Подивись лише – вже нерано,
Заглядають промені в віконце,
Досить спати, моя біла панно»

Заплела Тетяна чорні коси
Мов царівна дивиться із ганку,
А навколо діаманти – роси,
Сяє все у білому серпанку.
ДОБРОГО ТЕТЯНО РАНКУ!!!

Як важко на цім світі жити,
Від мене так далеко ти!
До тебе хочеться летіти
І бути разом назавжди!

З тобою бути лиш на віки
Тебе голубити завжди.
До тебе бігти і радіти,
Коли мені шепочеш ти:
"Без тебе жити я не можу,
мені байдужі всі прохожі!
Тебе люблю лиш я одну,
і не збрешу тобі, кажу!"

Від слів цих серце заніміє,
Бо лиш про тебе воно мріє.
До тебе рвуся й я щосили,
Без тебе вже ніщо не миле!

з тобою щастя я знайшла,
про тебе мріяла лиш я.
Забути тебе - не забуду,
кохати вічно тебе буду!..

Візьми мене під своє крило
Та так, щоб розлучити ніщо не змогло.
Обійми мене міцно, поцілуй мене палко
Щоб в обіймах твоїх було мені жарко!
               Нехай жар палає, жар цей – кохання,
                Я знаю буде зустріч і вона не остання.
                І буде кохання і ночі і дні…
                Та поки що приходиш ти лише у сні…
Та здається не сон, а ніби насправді,
Говориш мені ти про своє кохання.
Обіймаєш, цілуєш, голубиш мене,
І ось воно, щастя моє!